(Рубрика «Точка зору»)
Алілуя! Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» опубліковано 16 травня, він в цілому набере чинності через два місяці після публікації. Та перемогу святкувати завчасно. Це лише перший крок у потрібному напрямку. Закон далекий від досконалого. В ньому є серйозні суперечності, прогалини і перелази, що дозволяють чорній сотні зберігати чи намагатися зберегти статус кво, дозволяють продовжувати русифікацію. Закон не забороняє, а фактично нормалізує політику мовної шизофренії, найтоксичнішої форми русифікації, яку, до речі, всіляко підтримував дією і замовчуванням попередній президент. Криптокремлівські гасла «Єдина країна. Єдиная страна», «русскоязычные патриоты Украины» й аналогічний нонсенс продовжують лишатися засадами гуманітарної політики уряду. Пам'ятаймо про це. Майже ніхто з активних поборників ухвалення цього закону не проблематизував мовної шизофренії, не робив кроків до того, щоб захистити мовну екологію українців і тих російськомовних громадян, які дбають про чистоту їхньої рідної мови.
Я це одразу помітив, але знаючи, що краще такий недосконалий і половинчастий закон, як жодного, я активно висловлювався на підтримку цього закону.
Зміст, наповнення закону разом з його серйозними недоліками і тим, що на його ухвалу пішло 28 довгих років, відображає реальну, а не уявну, політичну вагу свідомих українців у цій державі. Усвідомлення всього цього має не закреслювати досягнутого, не підважувати його значення, а мотивувати нас до ще більшої мобілізації.
Закон ухвалено, він чинний, але чи його будуть виконувати? Швидше всього ні, або як будуть, то декоративно, для галочки, так, як досі виконували статтю 10 Конституції. Якби виконували, то ми би не мали зараз президента-обранця, що не володіє мовою народу, якого взявся представляти. Чи спіткає цей закон доля статті 10 Конституції, залежить насамперед від нас з вами, від української частини громадянського суспільства, від сили політичного тиску на владу зєлєнскіх, разумкових, авакових, що на неї здатне українство. Тому не треба евфорії. Це лише перший нарешті зроблений крок вперед.
Новий преЗЄдент намагатиметься «винести за дужки» щойно ухвалений закон про мову, або іґноруючи його, як він і його оточення вже тепер нахабно іґнорує Статтю 10 Конституції про державний статус української мови, або ж взагалі випотрошивши з нього саму його суть. Попереду парламентські вибори. Сьогодні Слава Вакарчук, оголошуючи створення своєї партії «Голос», дав українцям недвозначно зрозуміти, що той цілий «голос» буде гібридним, московсько-малоросійським, а не українським. Тут Слава дуже послідовний і вірний власним цінностям. Слава вочевидь змагатиметься із Зеленським за зденаціоналізовану частину виборців, за сумнозвісні 75%. Най змагається. Було б добре, якби до нього приєдналися пані́ Фаріон і Ніцой, з їхньою унікальною здатністю робити токсично-радіоактивною найкращу справу. Закон ухвалено не завдяки, а всупереч підривним діям цих борчинь за мову.
Те, що закон про мову ухвалено, має бути для кожного з нас поштовхом до подвоєння зусиль, спрямованих на те, щоб, по-перше, його позитивні вимоги й норми стали дійсністю щоденного життя, а по-друге, щоб як найшвидше усунути в ньому слабкі місця, суперечності, законодавчо доповнити й удосконалити його так, щоб він став справді потужним знаряддям державного будівництва, засобом консолідації українства й об’єднання суспільства навколо українських цінностей й української справи створення квітучої демократичної вільної української без лапок держави.
Пам’ятаймо уроки Помаранчевої революції та Революції гідности. Після кожної з них наставала поразка в гуманітарній війні з Москвою. Після повалення узурпаторів самі ж переможці починали носитися з закликами «поговоріть па-русскі», щоб щось комусь довести, чи «не отдадим Путину великий русский язык», а насправді звести нанівець високу хвилю українського відродження, що загрожувала нарешті змити до каналізації історії колоніяльну спадщину України. Їм це щоразу вдавалося. Всі ці люди й політики нікуди не пішли. Не тішмо себе надією, що вони усвідомили помилковість своїх дій чи прозріли.
Навпаки, «п’ята колона» відчула, що українство здригнулося, поточилося назад, вона готує наступ. Вона сподівається не лише відвоювати втрачені позиції, але й нарешті реалізувати тут «ірландський» сценарій. Поранена бестія стає ще небезпечнішою.
Юрій Шевчук – професор Колумбійського університету, український мовознавець, журналіст
(У тексті, здебільшого, збережено орфографію автора)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Україна здобула історичну перемогу на мовно-цивілізаційному фронті у війні з Росією
Аеропорти Бельгії почали використовувати коректну назву Києва
Мова і ковбаса. Ведуча телеканалу «1+1» Наталія Мосейчук повторила подвиг шахтаря Донбасу
Мова має значення: очікувано-неочікуваний закон і підводні камені ухвалення
