За оцінками правозахисників, півтора мільйона громадян України позбавлені права голосу на місцевих виборах. Так сталося тому, що вони живуть із донецькою та луганською «пропискою». Чи потрібно їм це право? Які ризики та переваги тягне для держави вирішення цього питання?
Літо. 2014 рік. Юлія закриває двері алчевської квартири «на лето, пока не утихнет», і опиняється у новій громаді. Вже назавжди. Алчевськ тоді — одна з найгарячіших точок Луганської області. Алчевці знають, що «град» не випадає на асфальт разом з дощем, а трощить їхні будинки та забирає життя друзів.
26 липня 2014-го зо два десятки жінок влаштували пікет із плакатами: «Мы вас не звали!» У вирі цього пекла Юлія з маленьким сином, хворим на цукровий діабет, шукає місто, яке прихистить їх. Але головне, щоб там місцева влада змогла забезпечити дитину необхідними ліками. З літніми речами їде до Луцька, міста, де зможуть допомогти її синові.
Освоївшись у новому місті, родина Лементар стала активним членом нової громади. І згодом задля того, щоб брати участь у місцевих виборах, мати змогу впливати на життя міста, в якому живе та лікується її син, Юлія звернулася до Луцького державного реєстру виборців.
«Ми живемо у місті, яке мені стало рідним, і це наш другий дім. Я вважаю, що ми маємо право брати участь у його життя. Ми такі ж жителі і платимо ті ж податки», – аргументує Юлія своє бажання проголосувати на місцевих виборах.
Законопроект № 6240 «Про забезпечення доступу до виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян», поданий до Верховної Ради на розгляд ще 27 березня 2017 року, так і не був ухвалений. Таким чином, права голосу сьогодні не мають 1,5 мільйона виборців – внутрішньо переміщені особи зі сходу України та Криму, а також трудові мігранти.
У грудні 2016 року громадянка України Юлія Лементар отримала відмову у праві голосу. Тоді вона подала заяву до Луцького суду, який задовольнив її позов. Проте, Луцький держреєстр відправив позов до Львівського апеляційного адміністративного суду. Той, у свою чергу, скасував це рішення та відмовив у задоволенні позовних вимог. Таким чином, Юлія Лементар не отримала права голосу на місцевих виборах.
Постанова Верховного Суду України від 25 липня 2018 року констатує: «…суд апеляційної інстанції… зазначив, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, до якого вносяться відомості про зареєстроване місце проживання особи, а тому заява внутрішньо переміщеної особи щодо зміни її виборчої адреси на підставі довідки... є необґрунтованою і не задоволена відповідачем». Отож довідка ВПО не дає права бути включеним у список виборців. Ключову роль у цій справі відіграє «прописка» виборця.
Безхатченки можуть включитися у реєстр – адвокат
Але люди, що зовсім не мають місця проживання, як виявилося, можуть проголосувати. Адвокат позивачки Наталія Целовальніченко в ефірі «5-го каналу» зазначає: ті, хто зовсім не має постійної адреси та прописки, тобто безхатченки, мають більше прав, ніж переселенці.
Виходить, що у бомжів більше прав, ніж у переселенцівНаталія Целовальніченко
«Зараз «бомжі» можуть спокійно голосувати. З територіального центру для бездомних осіб надається довідка, на підставі якої легко змінюється виборча адреса. Вони сьогодні тут, завтра в іншому місті. ВПО сплачують податки, належать до територіальної громади, проте не мають права голосу. Тому виходить, що у бомжів більше прав, ніж у переселенців», – каже вона.
Регіональний координатор уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Житомирі, голова громадської організації «Громадське суспільство майбутнього» Олена Коваленко сама є переміщеною особою з Криму. Вона вважає, що відсутність права голосувати у місцевій громаді є порушенням її прав як громадянки України. «Можливо, влада вважає, що наші голоси становитимуть якусь небезпеку, що внутрішньо переміщені особи будуть голосувати не на користь існуючій владі, – припускає вона. – Однак ми маємо на це повне право, на будь-яку думку».
Вона зазначає, що той, хто сплачує податки, довгий час перебуває в місті, яке є підконтрольним Києву, повинен мати право голосувати на місцевих виборах. А заборони голосувати потрібно оскаржувати аж до Європейського суду з прав людини. Це також стосується і трудових мігрантів, які прописані за іншою адресою, але працюють, платять податки в іншому місті.
«Щоб вирішити цю ситуацію, повинен бути виборчий кодекс. Адже в нас виборче законодавство змінюється перед кожними виборами, «підлаштовується» під кожну владу. Переселенцям необхідно поборотися за прийняття законопроекту № 6240 масовим протестом, однак є безліч перешкод. Вся проблема полягає в тому, що переселенці мешкають не компактно, родинами. Між собою не спілкуються масово… Дуже важко всіх переселенців України зібрати на якусь акцію протесту. По-перше, фінансово, не кожен може дозволити собі приїхати в Київ. По-друге, у нас в країні невелика частина людей зі свідомою громадянською позицією, не всі погодяться», – вважає вона.
Можуть проголосувати «пенсійсні туристи»
Однак далеко не всі погоджуються з тим, що внутрішньо переміщені особи потребують права голосу. Наприклад, політолог, в минулому – переселенець з Донецька Кирило Сазонов вважає, що отримувати право голосу переселенцям в Донецькій області – небезпечно з точки зору об’єктивності на виборах. Адже є багато «пенсійних туристів» – людей, що зареєстровані переселенцями лише для отримання пенсії, а проживають на непідконтрольній Україні території.
Такої ж думки керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович, він пояснює «Апострофу»: «Багато із зареєстрованих по всій Україні переселенців зареєстровані на самому Донбасі. Треба розуміти, за кого голосують ці дві області: ці дві області голосують в основному за «Опозиційний блок» і трошки менше за Вадима Рабіновича і його партію «За життя». І, звичайно, вони можуть впливати на показники цих двох партій».
***
Луцька квартира. Нове життя – новий статус у суспільстві. Юлія передивляється фото чоловіка на заробітках – «бо грошей не вистачає…». Молода жінка продовжує судитися за своє право голосу. Вона і надалі прагне доводити, що існує проблема дискримінації ВПО як громадян України. Після її виступів й інші внутрішньо переміщені особи почали проявляти свою громадську позицію. Цікавитися своїми правами та навіть також подавати до суду щодо права голосу та права обирати, якою буде громада для нових її мешканців, які вже перестали бути простими «переселенцями».
