Живі і вбиті. Журналісти знайшли «вагнерівців» зі списку СБУ

На початку жовтня Служба безпеки України (СБУ) опублікувала новий список громадян Росії та інших країн, які, як стверджується, є бійцями так званої «приватної військової компанії Вагнера» («ПВК Вагнера»). Багато хто з них воював на сході України і в Сирії. У списку СБУ 206 осіб. У спецслужбі стверджують, що 58 із них загинули в Сирії на початку лютого – в зіткненні з американськими військовими в провінції Дейр-ез-Зор. Служба безпеки України називає бійців «ПВК Вагнера» позаштатними співробітниками російської служби військової розвідки – Головного управління Генштабу, раніше відомого як ГРУ.

Співробітники СБУ розповіли журналістам «Настоящего времени» – проекту Радіо Свобода у співпраці з «Голосом Америки» – про нове розслідування.

Працівники СБУ запевняють, що змогли встановити особи двох тисяч бійців російської «ПВК Вагнера», які воювали на сході України і в Сирії. У спецслужбі кажуть, що їм також відомі адреси, за якими прописані найманці «ПВК».

Україна

Кореспондент «Настоящего времени» Володимир Рунець перевіряв дані СБУ і поговорив із учасниками конфлікту на Донбасі.

Із 2014 року в гарнізонний храм Львова приходять багато учасників бойових дій на Донбасі. Один із них – Назарій Чигин, він брав участь в обороні Луганського аеропорту. Потім його серйозно поранили, і він потрапив у полон.

Чигин розповідає, що в полоні особисто зміг переконатися в тому, що по той бік лінії фронту воюють не тільки «сепаратисти».

«Російські військові – вони, скажімо так, не приховували. Там були різні – пацани молоді, такі, як я, років 25-20 хлопці, були офіцери. Вони не мали звання, але зі ставлення цих молодих хлопців і «сепарів» до цих старших було зрозуміло, що це якісь високопосадові особи», – згадує Назарій.

Українські спецслужби стверджують, що «вагнерівці» діяли і, ймовірно, і зараз діють на території саме Луганської області і найбільших втрат на території України зазнали в боях за Луганський аеропорт, а пізніше – за Дебальцеве. Обороною аеропорту тоді керував полковник Андрій Ковальчук (нині він генерал і Герой України).

Військовий розповів, що тоді їх інформували про «можливі дії бандформування «Вагнер», а далі це підтверджували місцеві жителі. «Можливо, вони точно не володіли інформацією, але все одно хтось десь чув цю назву і, відповідно, інформація вже доходила до мене як до керівника там, у Луганському аеропорту», – пояснив Андрій Ковальчук.

Офіцер СБУ Ігор Гуськов займається розслідуванням дій «ПВК Вагнера» в Україні з травня 2014 року. За його словами, від приватних військових компаній інших країн російська відрізняється кардинально.

«По-перше, це спецпідрозділ спецслужб Росії, у нас є всі підстави говорити про те, що цей спецпідрозділ Головного управління Генерального штабу, більш відоме як ГРУ ГШ», – говорить Гуськов.

В СБУ заявляють, що, незважаючи на те, що «вагнерівців» уперше помітили на Донбасі, а вже потім у Сирії, Лівії та навіть Центральній Африці, люди, які пізніше стали найманцями, брали участь ще в анексії Криму.

«Ми бачимо, що вони перетинали державний кордон, зазвичай, на поромах із боку Росії в Крим і брали там участь, – пояснив Ігор Гуськов. – Але саме як підрозділ, який мав уже особисті посади, штатні номери і структуру певну, яку ми знаємо сьогодні, він з’явився у травні 2014 року в Луганській області».

Російські федеральні канали залишили без уваги публікацію списку учасників «ПВК Вагнера». Тільки підконтрольне Євгену Пригожину видання «Федеральне агентство новин» опублікувало матеріал, у якому процитувало члена комітету Ради федерації Росії з міжнародних справ Сергія Цекова. Той назвав фігурантів списку СБУ героями Росії.

Пізніше на сайті проекту «Інформ-напалм» опублікували скан-копії паспортів імовірних членів «ПВК Вагнер», які потрапили до списків СБУ.

Кореспонденти «Настоящего времени» перевірили в базі даних Федеральної податкової служби Росії: люди з такими паспортними даними дійсно існують, але поспілкуватися з фігурантами списків СБУ практично неможливо – їхні профілі в соціальних мережах закриті, а телефони не працюють.

За даними СБУ, через «ПВК Вагнера» в різні періоди пройшло понад 5 тисяч осіб. Conflict Intelligence Team рівно рік тому публікувала фотографію жетона «вагнерівця» з порядковим номером 4293. Але зараз, стверджують в українській спецслужбі, після значних втрат у Сирії і на Донбасі ця структура відчуває кадрову кризу.

«Бачимо, що, як мінімум 20% – це люди з кримінальним минулим. Можна робити певні висновки про зниження критеріїв до тих, хто вступає до «Вагнера», – говорить Ігор Гуськов. – Якщо раніше, ми знаємо чітко, що вони проходили поліграф ось на цьому етапі (і у нас є дані навіть, кого відхилили), то на сьогоднішній день через величезні втрати «Вагнера» йде комплектування вже за значно зниженими критеріями».

Спецслужби України запевняють, що найближчим часом опублікують більше інформації про членів «ПВК Вагнера». Всі факти, зібрані спецслужбами, українська влада збирається використовувати в міжнародних судах проти Росії.

Росія

Журналіст «Настоящего времени» Юрій Баранюк спробував верифікувати частину списку, опублікованого СБУ, і вибрав тих, хто живе або жив у Самарській області Росії. Цей регіон розташований не так близько до Москви, там важко знайти добре оплачувану працю і легко потрапити під скорочення. Особливо в Тольятті, де ситуація на ринку праці багато в чому залежить від того, як ідуть справи на АвтоВАЗі. Цілком придатне місце для найму рекрутів у приватну армію.

Відео сайту «Настоящее время»

За даними української спецслужби, зі Самари і Тольятті до лав приватної військової компанії записувалися четверо: Віталій Устінов, Олег Жалибін, Єгор Светкін і громадянин Молдови Сергій Прида. Автор розслідувань про «ПВК Вагнера» Денис Коротков розповів «Настоящему времени», що має в своєму розпорядженні достовірні дані як мінімум про двох із цього списку – Светкіна і Приду, які входили чи входять до групи «Вагнера». Решту прізвищ він підтвердити не зміг.

Знайти сліди жителів Тольятті, які в мирний час загинули в гарячих точках, виявилося не так складно – багато інформації є у відкритому доступі.

Григорій Мечтанов

Мечтанов був підприємцем: із 1994 року на нього було зареєстроване туристичне бюро «Турмет». Але бізнес не пішов – залишилися тільки борги. Зі судових матеріалів випливає, що Мечтанов не повернув гроші банкові, а ніхто з його родичів не захотів успадковувати його майно – відповідно, й виплачувати борг за кредитом. Про фінансові проблеми стало відомо вже після смерті Григорія Мечтанова за визначенням Самарського обласного суду.

У Тольятті журналісти знайшли Мечтанова-старшого. Батько Григорія не приховує, що втратив сина і що той був нагороджений посмертно орденом «Мужності». Пам’ятний знак Геннадій Григорович показувати не захотів і уточнив, що наразі не може розповісти, як і за що отримав нагороду його загиблий син.

«Це закрита інформація, коли вона відкриється – невідомо. Не ображайтеся. Це просто болячка наша велика. Для преси поки що ця тема закрита», – сказав він журналістам.

Автор замітки на українському сайті «Миротворець» називає Мечтанова «бойовиком» угруповання «ДНР». Із публікації видання «ВолгаНьюс» випливає, що його нагородили як «учасника бойових дій у Чеченській Республіці». При цьому похований Григорій Мечтанов не на Алеї героїв, де розташовані могили кадрових військових.

Василь Юрлін

За даними російського Єдиного державного реєстру юридичних осіб, за півроку до смерті Василь Юрлін намагався зайнятися бізнесом, зареєструвався як індивідуальний підприємець. Але в результаті обрав поїздку до Сирії.

Його сусід підтверджує, що Юрлін воював у Сирії: «Він потрапив туди за контрактом. Він у гарячій точці служив».

В СБУ вважають, що Юрлін служив у повітряно-десантних військах (ПДВ) на початку нульових, брав участь у бойових діях у Чечні і Дагестані. В його акаунті у «Вконтакте» особливо багато світлин із друзями в блакитних беретах. Разом вони постійно відзначали день ПДВ.

Василь Юрлін похований на Приморському кладовищі разом зі звичайними городянами. Але його могильний камінь суттєво відрізняється від інших. З великого гранітного каменю дивиться чоловік у військовій формі. За ним – парашутисти, літак, поруч – вицвілий блакитний берет.

Якщо вірити сусідам загиблого, з військової служби Юрлін давно звільнився, після цього закінчив Тольяттинський державний університет. У Сирію він їздив, коли вже був цивільним. «На заводі працював, потім звільнився, – розповів журналістам сусід Юрліна. – А потім завербувався в Сирію. Їх там п’ять, здається, людей загинули – на міні підірвалися».

Андрій Шрейнер

Посмертну нагороду тольяттинця Андрія Шрейнера отримали його родичі. Він похований на Алеї героїв Баникінського кладовища в Тольятті.

На анонімному сайті gruz200.net опубліковане свідоцтво про смерть на ім’я Шрейнер. Із нього випливає, що чоловік загинув у Донецькій області України. Але підтвердити справжність документа журналісти не змогли. За офіційною версією, орден «Мужності» Шрейнер отримав за участь у бойових діях у Чечні, хоча в на початку 2015 року боїв там не було. Зате дата смерті тольяттинців збігається з часом зіткнень під Дебальцевим на сході України.

Андрій Єльмеєв

Поруч зі Шрейнером похований Андрій Єльмеєв. На могильній плиті теж вигравіруваний орден «Мужності». Нагорода – посмертна. І дата смерті у Єльмеєва зі Шрейнерлм та сама. Журналіст Денис Коротков у розслідуванні на сайті «Фонтанка.Ру» ще в 2016 році встановив, що Шрейнер і Єльмеєв не мали жодного стосунку ні до ополчення, ні до кадрової армії Росії.

Єльмеева і Шрейнера поховали з усіма військовими почестями поряд із іншими бійцями, які загинули при виконанні службового обов’язку.

Журналістам не вдалося знайти в Тольятті рідних Шрейнера і Єльмеєва і поставити їм запитання про те, що робили їхні близькі на Донбасі. Але у цих двох, так само, як і у Григорія Мечтанова і Василя Юрліна, були проблеми з грішми. Кожен із них у минулому – військовослужбовець. Вони – далеко не єдині рекрути «Вагнера» із Самарської області.

За даними Republic, на тренувальній базі Молькино в Краснодарському краї Росії найманці отримують у середньому близько 80 тисяч рублів на місяць (у перерахунку – 1211 доларів). У Сирії зарплати значно вищі, говорили співрозмовники видання – 240 тисяч рублів (у перерахунку – 3630 доларів).

«Це втрата монополії держави на військове насильство»

Це загальносвітова тенденція, коли приватні військові компанії виконують функції, які раніше виконували тільки збройні сили, переконаний заступник директора Інституту США і Канади РАН, генерал-майор запасу Павло Золотарьов. За його словами, така тенденція пов’язана зі втратою монополії держави на військове насильство.

Відео сайту «Настоящее время»