Steve Gutterman
16 липня в Гельсінкі Дональд Трамп і Володимир Путін проведуть першу свою повноцінну зустріч, відколи президент США обійняв посаду півтора року тому. Чого можна очікувати від цього саміту?
Спершу про те, чого не очікувати: великого прориву в домовленостях із твердими зобов’язаннями виконати їх.
Чому?
Тому що Путіну це не потрібно, а Трамп, мабуть, не може собі дозволити піти на такі домовленості з керівником своїх ворогів, якого його власна адміністрація звинувачує у «зловмисній діяльності» проти США і Заходу.
Без проривів
Для президента Росії перемогою є сама зустріч – після того, як сподівання Кремля на таку зустріч уже на самому початку терміну Трампа згасали посеред посилення санкцій і розслідування у США про втручання Москви у вибори, на яких Трамп переміг. І от тепер цей саміт нарешті садить Путіна знову за стіл переговорів із головою другої колишньої наддержави часів Холодної війни, та ще й у такому знаменному місці, як Гельсінкі.
Трамп прибуває до Фінляндії, обтяжений цими розслідуваннями – які також з’ясовують, чи йшла його президентська кампанія на змову з Росією, – а також питаннями навколо його минулих вихвалянь Путіна і занепокоєнь на Заході, що він може досягти домовленостей, більш вигідних для Москви, ніж для США і їхніх союзників. Ось добрий показник незвичності атмосфери, що оповиває саміт: стаття у нью-йоркському журналі з запитанням «А що, коли Трамп – цінний актив Росії ще з 1987 року?»
«Для Путіна все, що не буде явним провалом, виявиться успіхом, а для Трампа все, що не буде очевидною перемогою, буде витлумачено критиками як провал, тому твердих зобов’язань не буде», – мовиться в аналізі російського видання «Ведомости».
«Проривів, як на зустрічі керівників США і СРСР у Рейк’явіку 1986 року, чекати, звичайно, не варто (та й Путін із Трампом – не Горбачов із Рейганом)», – пише видання, згадуючи про зустріч, яка вважається поворотним пунктом у Холодній війні.
Аналітики Фонду Карнеґі за міжнародний мир теж дійшли висновку, що саміт навряд чи принесе принципові зміни. «Шанс перезавантаження дуже малий, і нинішній стан у відносинах між Москвою і Вашингтоном збережеться», – пишуть вони.
Обидві сторони вже зробили кроки, щоб притлумити сподівання.
Наприклад, радник США з національної безпеки Джон Болтон після зустрічі з Путіним у Москві для підготовки переговорів із Трампом заявив, що «сам факт саміту важливий». І Трамп заявив 12 липня, що саміт буде «лише вільною зустріччю», від якої він «не чекає так уже багато».
Тиск чи лестощі
І Трамп, і Путін вочевидь хочуть перегорнути сторінку у відносинах і шукатимуть якогось конкретного результату – навіть такого скромного, як просто заява. Тож від жестів до слів і офіційних заяв, якщо вони будуть, – за «шоу Дональда і Володимира» спостерігатимуть у пошуках ознак того, як далеко обидва президенти бажають зайти в намаганні запустити зусилля для виправлення таких напружених відносин.
Підхід Трампа до Путіна – на тлі звинувачень про втручання Росії у вибори на його користь і гучної критики Трампом західних союзників на сповнених суперечок самітах «Групи семи» і НАТО, які викликали відгуки скрізь від України до Америки, – відстежуватимуть особливо ретельно: чи поставиться він до Путіна шанобливо, а чи вимогливо, чи буде сповненим лестощів, а чи вчинить сильний тиск.
«Відносини США і Росії, досягши найнижчого рівня з часів Холодної війни, можуть скористати з поштовху до кращого стану. Це й може зробити саміт – але лише якщо Трамп буде дисциплінованим у підготовці до зустрічі і до ведення справ із Путіним», – написав 2 липня Стівен Пайфер, чільний дослідник вашингтонського Інституту Брукінгса (він також був послом США в Україні – ред.).
«Успішний саміт у Гельсінкі вимагає, щоб Трамп відверто протистояв Путіну в тих питаннях, у яких Росія поводиться погано, – написав Пайфер. – Це важливо, якщо він хоче заробити повагу Путіна. Це також важливо для того, який погляд на цей саміт матимуть удома (у США – ред.)».
Крим
Одне з найбільших питань – Крим.
Трамп поставив Київ на межу зриву і здивував європейських союзників, коли натякнув, що може розглянути можливість визнати претензії Росії на Крим, який Москва захопила в України 2014 року. На борту президентського літака 29 червня він сказав журналістам: «Треба буде побачити».
Але Білий дім добре постарався, щоб відступити від цього. Речниця Сейра Сандерз повторила, що США не визнають спроби Росії анексувати Крим і що санкції, накладені через це, залишаться, доки Росія не поверне півострів Україні.
Це добра новина для Києва, але слова, які сказали і Сандерз, і Болтон, були менш обнадійливі. Обидва сказали, що Вашингтон «погодиться не погоджуватися» з Москвою щодо Криму – що, по суті, може означати, що США полишать справу напризволяще замість того, щоб дійсно тиснути на Росію з вимогою повернути Крим. Путін може сподіватися, що врешті такий підхід може привести й до визнання чи до послаблення санкцій.
Та все-таки коментарі з боку США наводять на думку, що в Гельсінкі навряд буде розглядатися якась «велика оборудка», в якій уже давно зацікавлений Путін, – поступки Росії щодо Сирії в обмін на згоду США розв’язати Москві руки для поширення її впливу в Україні.
Кремль тим часом твердить, що його не цікавить оборудка щодо Криму чи навіть обговорення цього питання. Там заявляли, що Путін відкритий до компромісів із Трампом із «усіх» питань – але за винятком статусу півострова.
Сирія
Напередодні саміту було багато розмов про можливу домовленість щодо Сирії, де обидві країни мають свою роль у вже понад семирічній війні, що вбила сотні тисяч людей і перетворила мільйони на переселенців чи біженців. США, а також їхній союзник Ізраїль, хочуть виведення з Сирії іранських сил, і Болтон давав знати, що Трамп може шукати допомоги в Путіна в цьому питанні.
«Побачимо, що буле, коли вони зустрінуться, – сказав Болтон 1 липня. – Є можливості провести більші переговори про допомогу у відведенні іранських сил із Сирії назад до Ірану, що було б значним кроком уперед».
Коли адміністрація президента Барака Обами весь час виступала за усунення Башара Асада і наполягала, що він не може відігравати ролі в політичному врегулюванні, ця позиція пом’якшилася з часом – і Болтон уже дав знати, що майбутнє сирійського президента (чи відсутність цього майбутнього) вже не належить до головних пріоритетів Вашингтона.
Натомість, сказав він, «стратегічним питанням» у Сирії тепер є Іран. Ця зміна наголосу може вказувати на можливий обмін, який російське видання «Коммерсант» змалювало як «Іран в обмін на Башара Асада (принаймні, його правління в перехідний період)».
Але на шляху до такої домовленості є перешкоди.
Бо, з одного боку, Росія не може відверто виступати за вихід Ірану з Сирії, не ризикуючи зіпсувати свої відносини з Тегераном, якщо тільки не йтиметься про домовленість, за якою з Сирії вийдуть усі іноземні сили, включно з її власними. Що важливіше: Росія може не мати можливості чи бажання – або й і того, й іншого, – щоб змусити Іран вийти з Сирії. А в той час, коли сили Асада ведуть наступ на повстанців у самій колисці повстання проти його влади 2011 року, на південному заході Сирії, сирійський президент теж може краще опиратися тискові.
«Пропозиція – ще не одруження», – написав у фейсбуці московський зовнішньополітичний аналітик Володимир Фролов, згадуючи російський вислів, який означає, що обіцянки не завжди виконуються.
Можливість досягти домовленості, яку Росія не зможе чи не схоче виконувати, викликала на Заході занепокоєння, що Трамп може вийти з саміту – так само, як, за словами критиків, він вийшов із його зустрічі з північнокорейським керівником Кім Чен Ином, – гучно твердячи про прорив, а по суті з порожніми руками. Або й гірше – з домовленістю, яка посилить Росію і обдурить США.
Деякі аналітики кажуть, що шанси Трампа на істотну домовленість щодо Сирії дуже малі.
«Кінцевим результатом може врешті бути заява, яка велично говоритиме про повне виведення іноземних військ і шляхетну мету політичного рішення, – за якою на місці настане мало змін, якщо вони взагалі будуть», – написав 3 липня президент і директор Міжнародної кризової групи Роберт Маллі.
Більше ніякого втручання?
Президентство Трампа весь час переслідують свідчення того, що Москва втрутилася у вибори 2016 року, частково у сподіванні допомогти йому перемогти, а також звинувачення, що його помічники змовилися з Росією в межах проведеної за наказом Путіна «кампанії впливу», як називає це американська розвідка. Росія заперечує це втручання, попри всі докази, а Трамп заявляє, що змови не було.
Але Трамп може домагатися від Росії обіцянки, що вона не буде втручатися у вибори в майбутньому. В такому разі він зможе заявити критикам: «Ви кажете, що Москва втрутилася – ну, так я отримав від Путіна обіцянку, що цього більше ніколи не станеться».
Але якщо Трамп спробує піти на таку домовленість, йому доведеться бути уважним, щоб уникнути такого результату, що задовольнить Кремль, але не переконає його критиків у США.
Путіна може вдовольнити взаємна обіцянка не втручатися у вибори одне одного: йому це обійдеться дешево чи й узагалі задарма, якщо при цьому він так і не визнає вини Росії, і він зможе виставити це як підтвердження давньої позиції Росії – що, мовляв, у втручанні у внутрішні справи інших країн справжнім злодієм є США.
Путін може підписати таку домовленість із Трампом, цитує видання «Коммерсант» директора московського центру Фонду Карнеґі Дмитра Треніна: «Потім, на прес-конференції, російський президент може сказати щось на кшталт: «Ми ніколи не втручалися і не збираємося робити цього й надалі. Дональдові Трампу буде досить. Його опонентам – ні, але на більше розраховувати не можуть і вони».
Ядерні арсенали
Іще одне питання, в якому є простір для домовленості, – чи, принаймні, для домовленості про нові переговори, – це контроль за озброєннями. Будь-які переговори на цю тему додадуть колориту образові «саміту наддержав», що так вирішально важливий для Путіна. Саме місце переговорів, Гельсінкі, допоможе створити такий містичний ореол, а переговори, що привернуть увагу до ядерного арсеналу Росії, – це для неї найкраща можливість здаватися рівнею зі Сполученими Штатами.
Трамп заявляв 12 липня, що порушить питання контролю за озброєннями в розмові з Путіним, включно з порушеннями Росією, як кажуть у США, Договору про ліквідацію ракет середньої і малої досяжності (INF) 1987 року і можливістю розширити умови Договору про стратегічні наступальні озброєння СНО-III (New START) 2010 року, що був осереддям невдалої політики Обами «перезавантаження» з Росією – який, як казав свого часу Трамп Путіну, був поганою угодою для США.
Оригінал матеріалу – на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода
