Ув'язненого в окупованому Донецьку журналіста Станіслава Асєєва прийняли до Українського ПЕН-клубу – це відділення міжнародної письменницької правозахисної організації Міжнародний ПЕН-клуб. «Це крапля, яка точить камінь», – каже президент українського ПЕН-центру Микола Рябчук. Понад рік Асєєв ув'язнений бойовиками угруповання «ДНР» майже без зв'язку із зовнішнім світом. На початку червня вийшла збірка його есе про життя окупованих територій – «В ізоляції». Однак, Станіслав Асєєв – автор і художніх творів.
Це вияв нашої підтримки і солідарності
– Асєєв – це, безумовно, добрий письменник, публіцист, автор роману, що вийшов друком у Києві окремою книжкою («Мельхіоровий слон» – ред.) – справді якісна проза. Я сподіваюся, що це лише початок, і він ще себе покаже як прозаїк. Та важливіше те, що він був викрадений бойовиками на Донбасі та до сьогодні перебуває в полоні. Про його долю ми знаємо з якихось уривчастих повідомлень, тому що надійного контакту з ним немає. Прийняття його до ПЕН-клубу має символічне значення –це вияв нашої підтримки і солідарності. Але це й можливість привернення уваги міжнародної спільноти, адже український ПЕН-центр є частиною міжнародного, який опікується подібними справами.
Десятки письменників ув’язненні не лише в Росії чи на окупованій частині Донбасу, а й у таких країнах як Китай, Іран тощо. Це нагода розгортати міжнародну кампанію. Ми не повинні забувати про політв’язнів, зокрема, Станіслава Асєєва.
– Для чого в сучасному світі ув’язнюють письменників? І де таке ще відбувається?
– За прикладами далеко не треба ходити, до Китаю чи до Ірану... Ми маємо під боком Росію, де людей садять за блоги, або просто за перепости загальновідомої інформації. На превеликий жаль, наші колеги в російському ПЕН-клубі не опікуються цими справами. Для нас це болісна проблема.
Авторитарні режими бояться будь-якого критичного слова
Я вважаю, авторитарні режими бояться будь-якого критичного слова, будь-якої незалежної думки.
Припускаю, тут присутній елемент залякування – тобто показати, що ми можемо все. Навіть якщо ти письменник, у тебе відоме ім’я, репутація, світові контакти й твоя творчість перекладена – все одно ти можеш потрапити за ґрати.
У випадку Олега Сенцова саме такий механізм працював: ти режисер, виграєш якісь призи на фестивалі, але нам на це наплювати. Є ще один жест у таких діях – налякати, щоб й інші боялись.
– Що особисто для Вас відкрив Станіслав у своїх художніх чи публіцистичних матеріалах про Донецьк, для вас вони – про що?
Я не бачив у нього бажання підлеститись чи прикрасити картину
– Це дуже чесні тексти, дуже прямі, стилістично дуже добрі. Він абсолютно об’єктивний, і у мене таке відчуття, що він не намагається підлаштуватись до якихось ідеологічних вподобань – Станіслав пише так, як бачить і відчуває. Це надзвичайно важливо, бо це ознака і доброї журналістики, і доброї літератури, певна така понадпартійність. Я підкреслюю – не позапартійність, саме – понадпартійність, коли людина вважає, що правда дорожча від тих чи інших інтересів. Завжди є спокуса якусь річ замовчати чи подати у привабливішому світлі для однієї сторони, у даному випадку – для української. Я не бачив у нього бажання підлеститись чи прикрасити картину. Це дуже чесна, гостра та пряма публіцистика.
Ми знаємо, що зі статистики міжнародного ПЕН-клубу приблизно 10-20% ув’язнених звільняють. Це крапля, яка точить камінь.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
