Співробітники ОБСЄ представляють місію, а не країну – Гуґ про росіян в СММ ОБСЄ

Дмитро Пальчиков

У березні цього року минув четвертий рік роботи Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. За цей час місія видала понад 1300 звітів, в яких спостерігачі регулярно моніторять ситуацію на Донбасі. Фактично, СММ ОБСЄ працює між двох «вогнів». Українські військові та підтримувані Росією бойовики неодноразово звинувачували спостерігачів місії у здачі позицій, розвідці, роботі на користь якоїсь зі сторін.

Також працівники місії не раз потрапляли під артилерійські обстріли. Минулого місяця після підриву на міні загинув один зі спостерігачів місії. Перший заступник голови місії ОБСЄ в Україні Александр Гуґ розповів в інтерв’ю Радіо Свобода про те, як контингент російських спостерігачів впливає на об’єктивність місії, чому ОБСЄ не моніторить присутність військ Росії на Донбасі, та куди співробітники місії хочуть потрапити, але не можуть.

– Минулого року на брифінгу Гельсінської комісії ви сказали, що на той момент найбільший контингент спостерігачів з однієї країни – це був контингент США, який загалом становить 66 представників, а Росія має 39 спостерігачів у місії. Який склад контингенту Росії та США сьогодні?

– Наразі контингент із Російської Федерації становить 37 спостерігачів, а США – 61 спостерігач. Загалом на сьогодні в Місії працює близько 700 спостерігачів.

– На тлі доказів присутності російських кадрових військових на Донбасі й безпосереднього впливу Росії на ситуацію на cході України, зокрема про це в своїх розслідуваннях говорили ViceNews, Bellingcat та інші, чи не здається вам, що російський контингент в місії підриває довіру щодо об’єктивності СММ ОБСЄ на Донбасі?

– Рішення про спрямування Спеціальної моніторингової місії в Україну було ухвалено консенсусним рішенням, тобто всіма 57 державами-учасницями ОБСЄ, зокрема Україною і Російською Федерацією. Важливо розуміти, що усі члени СММ представляють саме місію, а не державу, яка їх відрядила. І в нас є певні механізми для того, щоб забезпечити неупередженість та об’єктивність наданої нами інформації.

– Наприклад?

– По-перше, в нас немає мононаціональних патрулів, тобто лише британського, лише американського чи лише російського. Патрулі завжди складаються зі спостерігачів різного етнічного походження. Немає домінування якогось одного контингенту у патрулі.

По-друге, щоб якась інформація потрапила до звіту, вона має пройти погодження усіх членів патруля. Це виключає ситуацію, коли окремий член патруля диктує вміст патрульного звіту.

По-третє, спостерігачі перед початком роботи, підписують Кодекс поведінки члена ОБСЄ. Цей документ, який є загальнодоступним, вимагає від усіх працівників ОБСЄ належної поведінки протягом всього періоду їх роботи у Місії, зокрема не займатися будь-якою діяльністю, яка несумісна з належним виконанням своїх обов’язків, що може поставити під сумнів чесність, незалежність та неупередженість працівника Організації.

Будь-яка достовірна та обґрунтована заява щодо порушення кимось із спостерігачів положень цього кодексу розглядається дуже серйозно. І якщо подібні факти неналежної поведінки підтвердяться, то щодо співробітника будуть вжиті відповідні заходи.

Проте сам факт, що нашою роботою в повній мірі незадоволені всі сторони конфлікту, говорить про те, що нам все ж таки вдається зберігати прозорість та неупередженість, не дивлячись на достатню кількість політичних спекуляцій навколо роботи Місії.

– Одним із основних закидів на адресу СММ ОБСЄ є саме те, що там є громадяни країни, яка чинить агресію щодо держави, в якій працює місія. Наскільки це прийнятно?

– Для всіх польових місій ОБСЄ застосовується єдине правило: громадяни держави, в якій розміщується місія, не можуть працювати на посадах, що призначені для міжнародного персоналу. Але це не означає, що в СММ немає українців. Якраз найбільша кількість співробітників місії — українці, їх приблизно 400. Вони працюють з нами вздовж лінії зіткнення, наприклад, обіймають посади радників, перекладачів, патрулюють з нами, беруть участь у зустрічах, займаються логістичними питаннями. Вони — важлива складова місії.

Фундаментальна відмінність полягає лише в тому, що їхні функціональні обов’язки відмінні від обов’язків міжнародних співробітників.

– Який доступ місія ОБСЄ має до неконтрольованого Україною кордону з Росією?

– Ми маємо певний доступ, але він обмежений. Ми стикаємось з обмеженнями свободи пересування в непідконтрольних урядові районах. На це є причина: сторони знають, якщо ми побачимо порушення Мінських угод, особливо ті, що стосуються відведення озброєння або розведення сил і засобів, ми про це повідомимо у своїх звітах.

Упродовж останніх місяців місія стикається з труднощами в отриманні доступу до пунктів пропуску на кордоні між Україною та Російською Федерацією поблизу Вознесенівки, Ізвариного, Довжанського та інших населених пунктів.

Члени збройних формувань кажуть спостерігачам залишити ці райони, посилаючись на накази їхнього «керівництва». І це, на жаль, стається регулярно. Також трапляються перешкоди з боку українських військових. Часто обмеження свободи пересування пов’язані з наявністю на дорогах мін, які сторони не вилучили.

– Якщо СММ ОБСЄ на Донбасі виявляє порушення Мінських домовленостей, фіксує, з якого боку й коли відбувся обстріл тощо, то чому на тлі зафіксованих й обговорюваних доказів присутності кадрових російських військових на Донбасі місія не може виявляти, чи відповідає дійсності інформація про присутність військ іноземної держави?

– Наше завдання – здійснювати моніторинг і звітувати. Так, ми бачимо вантажівки з тентованими відділеннями, які в’їжджають з Росії через неконтрольовану Україною частину кордону, але ми не маємо таких повноважень, які б нам дозволяли заглянути в середину.

– За яких умов російська сторона може бути відсторонена від моніторингу, й чи можливо це?

– При розподілі завдань ми не диференціюємо членів місії за їхньою етнічною приналежністю або інформацією з їхніх паспортів. Вони всі в рівній мірі є співробітниками ОБСЄ. Як я вже зазначав раніше, вони всі однаково представляють СММ, а не державу, яка їх відрядила. Патруль може складатися з шести-дванадцяти осіб. Після завершення роботи вони повертаються й повторно перевіряють всі свої спостереження. Зважаючи на це, неможливо говорити про те, що спостерігачі з певної країни можуть формувати зміст щоденного звіту СММ в інтересах політичної позиції держави, яка їх відрядила.

– Куди місія хоче найбільше потрапити, але не може?

– Ми говоримо не про те, що ми хочемо робити, а про те, які завдання перед нами поставлені. Наш мандат розповсюджується по всій Україні, зокрема і на непідконтрольні уряду райони. Сторони обмежують нашу свободу пересування, усі ці обмеження зафіксовані у наших звітах та опубліковані на нашому сайті. Якщо ми не можемо потрапити до певних районів, то це не наш вибір. Ваше питання варто адресувати сторонам. Перше, що в них варто запитати – чому ви зупиняєте СММ? Що ви, сторони, робите для того, щоб не допускати випадки обмеження свободи нашого пересування? Вилучіть міни, усуньте фізичні перешкоди, застосуйте дисциплінарні заходи до своїх тих, хто погрожує нам, відведіть важке озброєння й просто дотримуйтесь того, що ви зобов’язалися реалізувати в Мінську. Це б посприяло нашій роботі.

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що СММ ОБСЄ «бачить тільки верхівку айсберга, й можна лише спробувати уявити собі напруження, яке існує в регіонах, де немає наших вух та очей». Що потрібно для суттєвого покращення роботи місії на Донбасі?

– Я хотів би уточнити – верхівка айсберга щодо обох сторін лінії зіткнення. Самі по собі наші звіти не зупиняють цей конфлікт. Лише сторони можуть це зробити. А ми лише констатуємо на місцях, дотримуються вони взятих на себе зобов’язань чи ні. Не треба стріляти в посланця.

Важливо розуміти, що сторони зобов’язались зробити певні кроки для припинення конфлікту, стабілізації ситуації, щоб не було жертв серед цивільних осіб. Наше завдання – здійснювати моніторинг дотримання сторонами цих зобов’язань. З початку своєї роботи місія оприлюднила більше 1 300 звітів. Ми робимо свою роботу. Вони не зробили свою. Якщо люди продовжують гинути –це в межах відповідальності сторін.

– Так може продовжуватись вічно: сторони не дотримуватимуться Мінських угод, а ви звітуватимете про те, що сторони продовжують не дотримуватися зобов’язань.

– Те, наскільки довго ми працюватимемо, залежить від рішення Постійної ради ОБСЄ. Але ви праві в тому, що у разі невиконання сторонами зобов’язань, це триватиме тривалий час. Але давайте подивимось з дещо позитивнішої сторони. Ми вже багато разів фіксували й повідомляли, що сторони припиняли зіткнення саме тоді, коли їм це було потрібно. Тому не треба прикидатись, що припинити конфлікт неможливо. Сторонам доведеться вдатись до важких, але реальних рішень.

– Який момент вас найбільше вразив за майже чотири роки бойових дій на Донбасі?

– Кожен день – велике розчарування, водночас кожен день дарує надію. Я не можу дозволити собі порівнювати один інцидент з іншим. Всі вони в рівній мірі трагічні. Дійсно, часом з людьми, які гинуть чи зазнають поранень, я знайомий особисто. Після кожного інциденту для цих людей світ змінюється. Це впливає на них, їхні сім’ї, рідних і близьких. Це ті моменти, які я ніколи не забуду. Лише за минулий рік СММ підтвердила понад 480 випадків жертв серед цивільного населення внаслідок конфлікту на Донбасі. Цьогоріч –74 таких випадків.

– З часу роботи на Донбасі СММ ОБСЄ сотні раз потрапляла в небезпечні для життя ситуації. Як це – працювати між двох вогнів, коли з одного боку українські військові, а з іншого підконтрольні Росії бойовики, й обидві сторони обвинувачують ОБСЄ у здачі позицій?

– Я б сказав неправду, якби відповів, що до цього можна поставитись просто. У нас немає якихось непублічних домовленостей. Коли нас в чомусь звинувачують, це бентежить. Проте я розглядаю це як частину нашої роботи. Чому це стається? Тому що ми не ремонтуємо школи, не асфальтуємо дороги, не привозимо гуманітарну допомогу – нічого з того, що відчувається практично одразу. Ми каталогізуємо всі невдачі та недотримання сторонами зобов’язань. Ми допомагаємо людям інакше – налагоджуємо діалог між сторонами, сприяємо проведенню ремонтних робіт на об’єктах інфраструктури, передачі загиблих, тощо. Усі ті позитивні результати, яких досягають наші співробітники місії, звісно, не потрапляють на перші шпальти ЗМІ.