«Викрадена принцеса» б’є рекорди прокату, а права на її показ вже купили близько 50 країн

Анімаційний мультфільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», який вийшов у широкий прокат 7 березня, б’є рекорди: тільки за перший вікенд він зібрав 21,5 мільйона гривень, що, як зазначають у Держкіно, є чудовим показником. Про те, як створювався мультик, скільки країн вже купили права на його показ та якої суми після завершення прокату очікують її автори, Радіо Свобода розповів режисер «Викраденої принцеси» Олег Маламуж.

– Ми, звісно, сподівалися, що буде достатньо успішний проект, тому що якість мультфільму дуже висока, цікава також сюжетна лінія. Дуже багато гумору, дуже багато руху. За усіма показниками він мав бути достатньо прибутковим. Також, коли ми привозили практично вже готовий матеріал і на американські, і на європейські ринки, то були гарні відгуки від дистриб’юторів, баєрів, з якими підписувались договори, тобто вони вірили в сам проект. І ось коли ми отримали такий результат по Україні, ми були раді, бо не очікували, що він буде настільки успішним. Навіть таксист, який мене нещодавно підвозив, радив сходити на мультфільм.

– А які касові збори ви очікуєте отримати після закінчення прокату? Можливо, є якась конкретна цифра?

– Хочеться, звісно, ще кілька рекордів побити, і є всі шанси, що ми це зробимо. Ну от, якщо в перший вікенд ми зібрали 21,5 мільйона гривень, то сподіваємось, що, можливо, 40 чи навіть 50 по Україні загалом зможемо зібрати. Це було б прекрасно. Глядач іде до кінотеатру, і це радує.

​– Ваш мультик мав з’явитися у прокаті ще минулого року, але прем’єру перенесли. Чому так сталося?

– Це було пов’язано зі складністю виробництва. У нас було близько 130 персонажів і близько 30 локацій. Десь на першому році виробництва ми зрозуміли, що нам потрібно ще принаймні півроку, щоб встигнути. Тому що навіть зараз до того, щоб фільм з’явився навесні, щоб відбулася прем’єра, ми доклали дуже багато зусиль.

– А скільки усього часу зайняло виробництво мультику? І, можливо, ви можете розповісти, яка зі сцен виявилася найскладнішою у розробці?

– Усього ми працювали близько 5 років, 4,5, можливо: від розробки сценарію до виробництва самого мультфільму. Одним із найскладніших був перший епізод, на якому тестувалася технологія, тому що до того студія випускала тільки нескладні серіали, а тут необхідно було видавати повнометражну якість. Достатньо складними були екшн-епізоди, коли їх розробляли. Потім, коли вже були певні напрацювання, було легше.

​– Чи задоволені ви тим результатом, який отримали? Чи все вдалося сказати і показати?

– Можна було би ще підняти планку. Багато моментів, які ми обговорювали, ми говорили, що можна було б зробити ще якісніше, але ми були обмежені бюджетом. Тобто ми не могли витратити більше часу на анімацію чи візуалізацію, спецефекти. Тому щодо співвідношення ціна-якість, сподіваюсь, що ми практично максимально отримали від того бюджету, який у нас був. Ми максимально отримали від історії, бо постійно намагалися її поліпшити. Хоча, знову ж таки, були обмеження, бо в певний момент ми повинні були її залишити у спокої і не чіпати, щоб не ламати виробництво епізодів і не переробляти сильно. Як і будь-яка творча людина, я би, звісно, ще поліпшував і поліпшував, але, як бачите, глядачу сподобалось, і це тішить, що ми поставили достатньо високу планку, спробували до неї добратися і не розчарували глядача.

– Зустрічається дуже різна інформація про те, скільки таки країн придбало права на показ цього мультфільму. То все ж таки, яка точна цифра?

– Напевно, близько 50. Просто переговори з цими країнами перебувають на різних стадіях. Щодо тих, хто покаже його найближчим часом (буквально в березні-квітні), то це, здається, Польща, Туреччина. В інших країнах прокат буде протягом року. Продані і телевізійні права, там дуже велика кількість домовленостей, і це не може не тішити.

– А скільки людей працювало над створенням мультфільму?

– У студії у нас працювало спочатку, по-моєму, близько 30 осіб. До кінця проекту ми доросли до 100. А всього, з аутсорсом, який залучався на різних етапах, вийшло близько 300 осіб, які працювали над ним.

​– Зараз мультик вийшов у широкий прокат. З’являються перші відгуки. Як ви ставитесь до критики? Тому що, хоч глядачам і сподобалось, деякі говорять, що попри чудову, як для України, анімацію, сам сценарій невиразний, а герої не запам’ятовуються.

– Ми йшли до того, щоб продукт був максимально наближений до американських взірців. Намагались візуально анімацію дотягнути до тієї якості. Тому що експерименти з такими великими бюджетами є достатньо ризикованими, і це спрацювало у плюс, тому що на різних територіях нас дуже гарно сприймали дистриб’ютори і баєри, тому що вони розуміли, як вони це зможуть продати. Все одно ми виготовляємо продукт, який насамперед повинен продаватися. Повністю автентичних персонажів саме на цьому проекті ми вирішили не робити.

На наше здивування, дітям дуже сподобався хом’як, а найактивнішим персонажем і найцікавішим виявився Нестор. Він друг Руслана, але водночас він достатньо багатий на різноманітні (не найкращі) риси характеру. Він змінюється наприкінці фільму, але його категоричність, його критичність до дій Руслана дуже насмішила і потішила глядача.

Комусь сподобалася Міла як образ сильної, вольової дівчини, яка може за себе постояти, а поки буде чекати свого героя, може створити проблеми для свого викрадача. А комусь сподобався Руслан.

Важко претендувати на увічнення продукту, щоб він одразу ввійшов в історію анімації, якщо це перший проект студії.

– Ви зазначили, що під час створення мультфільму орієнтувались, зокрема, на західного глядача та прагнули досягнути рівня світових мультфільмів. Але все ж, чим «Викрадена принцеса» від них відрізняється, у чому унікальність, родзинка?

– Це якраз би було дізнатись цікаво після міжнародного прокату – який глядач на що відреагував. Історія сама по собі дуже цікава, жива. Персонажі, як на мене, вдалися достатньо самобутніми, тому що ми спробували не тільки на «Дісней» рівнятись, але і використовували багато французької та японської стилістики анімації. Тому я сподіваюсь, що і азійський ринок це оцінить, і Європі буде цікаво це дивитися.

– А наскільки цей мультфільм унікальний в українській анімації?

– Ну, ми підняли планку якості дуже сильно. Я сподіваюсь, що наступні проекти нашої студії і по Україні будуть тільки вищими: і візуально, і анімаційно. Український ринок анімації тільки формується. Сподіваюсь, що ми достатньо легко зможемо конкурувати з Європою і потихеньку конкурувати з американським ринком, зможемо потрапити туди в прокат і достойно себе показати, при тому, що у нас бюджети в 30 разів менші, ніж у американців.

– У вас є три дочки. Чи дивилися вони уже мультфільм і якщо так, то які їхні враження?

– Коли ми розпочинали працювати над фільмом, вони були на 5 років молодшими. Я їм показував якісь моменти, бо вони були для мене цільовою аудиторією. Поряд дітей такого віку у мене серед родичів не було, тому багато речей я тестував на них, слухав їхні відгуки, що їм подобається. а що ні.

Коли вони подивились його тепер, їм багато що сподобалось. Хоча кожна різні зауваження зі свого боку робила. Наприклад, моя старша донька анімацією цікавиться, то вона помічала якісь більш технічні моменти, де ми щось недопрацювали чи пропустили.

​– Які тепер маєте плани? Над чим працюватимете?

– Хотілося б, можливо, спробувати дещо іншу стилістику анімації, створити її більш живу, більш акцентну. На неї є попит. Я довго працював з французами, і мені подобається така стилістика також. Тобто хотілося б відійти від таких от реалістичних кінообразів. Також мені дуже подобається японська стилістика. Хотілося б створити і щось таке. Але тут складність у тому, що важко знайти продюсерів та інвесторів, які б підтримали саме такий напрямок.

– А як би ви взагалі оцінили, на якому етапі зараз перебуває українська анімація: що в ній з’явилось нового і прогресивного, а чого бракує?

– Я б сказав, що все гарно рухається, по висхідній. У нас є студії, які хочуть виходити на міжнародний ринок зі своїм продуктом і намагаються це робити. Напрямок розвивається, бо є попит. Сподіваюсь, що це не зупиниться. Звісно, важливою є підтримка держави, тому що це дуже високобюджетні проекти і їх важко своїми силами реалізувати.