Бригітта Вебер: Україна – це справа мого серця

Ім’я німецької благодійниці Бригити Вебер стало відоме широкому загалу України лише після того, як у присутності папи Франциска її було вшановано Відзнакою блаженного отця Омеляна Ковча у Соборі Святої Софії у Римі. Пані Бригітта впродовж 27 років допомагає нужденним в Україні, а в колі друзів її називають українською Матір’ю Терезою. Вона організувала волонтерську роботу свого маленького містечка в Баварії, а її земляки зібрали, перевезли та роздали малозабезпеченим українцям один мільйон кілограмів різноманітних товарів, а також значні кошти для надання медичної допомоги тим, хто за неї самотужки неспроможний сплатити.

Три рази на рік 70-річна Бригітта Вебер з невеликого десятитисячного містечка Маркт Вольнцах, що за 60 кілометрів від Мюнхена, разом зі своїми добровільними помічниками та друзями рушає у вже звичну дорогу в Україну. З того само дня, коли вона, працюючи у селищному магістраті, почула про ініціативу місцевих школярів – допомогти їхнім українським ровесникам, а також тим, хто бідує. Вона пройнялася цією ідеєю і включилася у роботу зі збирання одягу, продуктів харчування. Так був заснований рух «Допомога Україні з Вольнцаха». І вже у березні 1991 року Вебер повезла перший вантаж до Львова. Невдовзі вона знайшла партнерів в Україні, які без зловживань спрямовували допомогу тим, хто її потребує.

Так почалася багаторічна дружба спочатку з однією з молодіжних організацій, а пізніше з Фондом святого Володимира у Львові, до якого долучилися сестри місіонерки Ордена Найсвятішого Ізбавителя, котрий працює донині. Вона тут своя, та й сама Бригітта цілком серйозно каже, що вона хоч і не українка, але вже почувається нею.

Понад чверть століття, відданих біднякам

Її ім’я в Україні знають тисячі людей, але заговорили про неї лише після вшанування у Римі. Така увага Бригітті Вебер не до вподоби.

«Я б не хотіла, щоб про мене говорили багато. Якби знала, що відзнака церкви принесе такий розголос і популярність, то напевно від неї відмовилася б, бо охочіше залишаюся на другому плані. Те, що я роблю, роблю із задоволенням: уже 28 рік переймаюсь долями людей в Україні, які неспроможні самотужки справитися з проблемами і труднощами, які їм випали. На початку цієї роботи нам порадили не заїжджати дуже далеко в Україну, їхати, приміром, до Львова та близьких до нього регіонів, адже там теж мешкають люди, які потребують допомоги. Так ми й учинили: навесні 1991 року з чотирма вантажівками, які надали підприємці селища, просто поїхали туди. З того часу співпрацюємо з одними й тими самими людьми, які сприяють організації розподілу допомоги. Із цієї акції почалися дружні стосунки. Я щоразу повторюю, що їх просто так неможливо припинити, бо вони вже зобов’язують», – каже німецька волонтерка.

І так уже багато років. Бригітта Вебер зуміла залучити до гуманітарної місії і мешканців свого невеликого містечка, і тих, котрі поблизу. Нині люди самі приходять і запитують, коли відправлятиметься наступний гуманітарний «потяг». Спочатку це була геть непроста робота, оскільки все, що везли, кожну річ, кожен інвалідний візок слід було декларувати на кордоні. Доводилося стояти і чекати своєї черги по кілька годин, а було таке, що й понад добу.

Нині робота організована й добре налагоджена: німецькі волонтери з Вольнцаха користуються послугами транспортної фірми, і їм уже не обов’язково супроводжувати вантажі особисто. Приміром, наступний від’їзд гуманітарного «конвою», як називає його Вебер, плановано на 23 березня. Вона каже, що за дві години до того на подвір’я її будинку, частину якого вона перетворила на склад, прийдуть 20 добровольців і завантажать машини.

Зі Львова на схід

Нині до Львова доправляються здебільшого товари медичного спрямування, яких бракує лікарням, інвалідам, людям похилого віку, котрим важко пересуватися. Але також, як і досі, товари першої необхідності – ті, в яких є найбільша потреба. Тепер допомога надається не тільки львівському регіону, а й східним областям України та Києву.

Приміром, у столиці реалізовується акція «Діти на вулиці», якою опікується єпископ Богдан. Ідеться не тільки про надання нужденним «шматка» хліба, а й про дружнє спілкування. Зокрема й з помічниками монастирської місії у Львові. Чому Бригітта Вебер переймається долями людей, котрих накрила хвиля бідності, безвиході та безнадії? Вона відповідає на це запитання просто й без лукавства.

«Це стало справою мого серця. У мене немає дітей, свого часу я важко хворіла. І я кажу собі завжди, що буду так довго працювати, поки мій чоловік і моє здоров’я це дозволяють. Як довго – не знаю. Чи довго ці акції триватимуть, я теж не знаю. Це залежатиме від розвитку вашої країни, як швидко Україна підніметься. Мені розповідали, що президент Порошенко відпочивав на Мальдивах, чи на островах, і викинув на це неймовірні гроші. Тож мої помічники кажуть, ви, мовляв, робите і те, й те, збираєте останні копійки, а ці люди викидають великі суми на відпочинок. Навіщо ви це робите? У такому разі я відповідаю, що бідні не винні у тому, що коять політики. Це так, а я по-іншому – не їздити і не допомагати – не можу. Це мій характер, моя натура: коли є нужденні, то я не можу не відізватися. Особливо тепер, коли я бачу, скільки людей у біді», – переймається Бригітта Вебер.

Які слова знайде Бог для волонтерки

Хоч Вебер – людина що в Україні, що у Німеччині відома своєю волонтерською діяльністю, інформації про неї обмаль: вона не любить публічності, яка наздогнала її після вшанування у Римі. Вона ставиться до цього розголосу по-філософськи: «Я завжди говорила, що коли мене будуть хвалити у цьому житті, то які слова має знайти наш Бог, коли я перед ним стоятиму? Тоді він скаже, що я вже одержала свою нагороду».

Бригітта Вебер зізнається, що так, події у Римі були дуже хвилюючими, але вона хотіла б якомога довше ними насолоджуватися, утім… не публічно.

Про надзвичайну скромність німецької волонтерки розповідає і сестра Маргрет Обередер, котра знайома з нею понад 17 років. На запрошення Бригітти Вебер вона побувала у неї вдома, де була здивована українськістю і громади Вольнцаха, і самого дому своєї німецької приятельки:

«Мене вразило, як у її оселі присутня тема України! Її сім’я займає лише перший поверх будинку, в решті приміщень – коробки з допомогою для України», – говорить сестра Маргрет.

«Місцеві мешканці приносять сюди все, що можуть віддати З тим, щоб вона їхні пожертви відправляла в Україну. Бригітта живе для України. У неї талант – зацікавити людей своєю справою. Вона вміє мотивувати і має величезне серце для допомоги, бо відгукується на прохання тих, хто її потребує. Це не просто забезпечення необхідними товарами людей, котрі їх потребують, а передусім – участь у долях людей, яким вона допомагає. І я бачила, що вона зацікавлена саме в контактах з ними. Це справа її серця», – захоплюється Марґрет Обередер.

Для сестри з України Оксани Пелех її німецька колега у справі допомоги людям – приклад для наслідування:

«Вона – взірець людини, котра присвятила і віддала себе Україні. Від спілкування з нею завжди залишаються позитивні враження. Утім, хоч її простота і скромність вражає, але вона – дуже наполеглива людина: якщо щось має бути зроблене, то вона цього завжди досягає! Якщо треба зібрати допомогу і надіслати тим, хто її потребує, то вони її одержать!» – розповідає сестра Оксана Пелех.

Бригиту Вебер вшановано на найвищому рівні. А вона нині, як і понад чверть століття тому, готує транспорт із гуманітарною допомогою для України. У ньому буде звичний уже набір найнеобхіднішого: вбрання, взуття, медичне устаткування, продукти харчування – для тих, хто цього найбільше потребує. Уже переказані кошти на лікування важкохворих. А також іграшки, багато іграшок. Адже для неї чи не найбільша радість – бачити щасливий блиск в оченятах дітей, яким привезли ці іграшки…