Гліб Жаворонков
1 грудня в Бухаресті та інших містах Румунії запланована акція «Румунія вмирає» проти політики уряду щодо антикорупційних органів. Після низки гучних розслідувань з боку Антикорупційного директорату (румунського аналогу НАБУ), члени румунського уряду та партія більшості називають його не інакше як «паралельною державою, що хоче здобути політичну владу» та намагаються схвалити поправки які, на думку критиків, «послаблять верховенство права та будуть загрозою курсу на боротьбу з корупцією». На противагу цьому на 9 грудня плануються провладні мітинги в румунських містах, які «мають почути навіть на Марсі». Ситуація загострюється. Чого варто очікувати та чому українцям варто звернути увагу на внутрішньополітичну ситуацію свого південного сусіда?
Останні протести в Румунії – це не спорадичне обурення громадян, але ланка системної кількарічної протидії громадянського суспільства та нових антикорупційних органів проти вибору, який підтримала більшість громадян Румунії, що дійшла до виборчих дільниць. Сили, які виступають за антикорупційний порядок денний, ведуть боротьбу з реформованим спадкоємцем Комуністичної партії Румунії.
Чи відбулася в Румунії посткомуністична трансформація і як це впливає на розвиток країни?
Щоб зрозуміти природу протестів у Румунії, необхідно трохи повернутись у минуле. Ніколае Чаушеску, що незмінно керував Румунією з 1967 по 1989 роки, побудував один з найжорсткіших серед країн Варшавського договору соціалістичних режимів, а культ особистості «Генія Карпат», як Чаушеску називали у румунський пресі, можна порівняти хіба що з північнокорейським. Ізольованість країни, її потужний репресивний апарат та відсутність сталих демократичних традицій не давали опозиційним до комуністів силам перерости в міцні політичні та громадянські рухи, як це сталося, наприклад, із «Солідарністю» у Польщі. Румунія підійшла до революції 1989 року з досить фрагментарними інституціями, які не змогли повноцінно протистояти «традиційним» важковаговикам зі старої еліти.
Після розстрілу Ніколає Чаушеску із дружиною, кадри якого облетіли увесь світ, владу взяв колишній партійний товариш та одночасно конкурент Чаушеску – Йон Ілієску. Він з колегами реформував Комуністичну партію у нову структуру, яка перемогла на виборах, та коли опозиційні сили влітку 1990 року влаштували масштабні мітинги під гаслами «нам не потрібен неокомунізм», вимагаючи люстрації – закликав «робітничий клас» піти проти «фашистських сил, які хочуть дестабілізувати країну». Тоді спеціальними потягами до Бухареста привезли шахтарів, які разом із поліцією, вкрай жорстко, розігнали опозиційний табір.
Йон Ілієску з перервою переобирався президентом Румунії двічі та загалом керував країною 12 років (зараз обіймає посаду депутата верхньої палати парламенту), а нащадок реформованої Комуністичної партії отримав назву Соціал-демократичної партії Румунії, яка у 2017 формує більшість румунського парламенту. Перефарбовані у малиновий колір соціал-демократії, колишні комуністи, не поспішали робити економічні реформи на зразок польських чи чеських у 1990-х та на початку нульових. Їхні старі методи управління, велика частка державного сектору в економіці, політичний популізм, загальна пасивність і бідність населення давала поживне середовище для чи не найвищого рівня корупції у кордонах політичної Європи.
Тим не менше, «старий світ» весь цей час заохочує Румунію до реформ та інтеграції з європейськими інституціями, результатом чого стає вступ країни до Європейського союзу в 2007 році, з деякими обмеженнями та так званим Механізмом співпраці та перевірки, який до сьогодні має на меті контроль за дотриманням Румунією верховенства права та боротьбою з корупцією.
Незважаючи на поступову євроінтеграцію, вагома частина румунів все ще ностальгує за режимом Ніколае Чаушеску (за останніми опитуваннями INSCOP Research, роль його постаті позитивно оцінюють близько 47%, а 60% вважають що краще жили при комуністичній системі), тоді, на їхню думку, їм були гарантовані робочі місця, а в світі Румунію поважали. Для цих людей останні чверть століття – це закриття заводів, невпевненість та молодь яка емігрує в інші країни. Подібні настрої майстерно підхоплює Соціал-демократична партія Румунії (але не тільки вона одна), викладаючи на електоральний стіл підвищення пенсій та інших соціальних виплат і оголошуючи політичних конкурентів «агентами» інших держав. Так, при явці 40% на виборах 2016 року, СДПР отримала 46% голосів та сформувала коаліцію й уряд, за неї активно голосували, незважаючи навіть на факт, що минулого року її лідера, Лівіу Драгнеа, було засуджено на умовний строк за виборче шахрайство.
Хто є рушійною силою антикорупційного курсу країни?
Проте за роки демократії в Румунії виросло покоління активних громадян, які почали активно об’єднуватися та навчились вимагати. Часто не представлене партіями, громадянське суспільство потужно проявляє себе на вулицях та в соціальних мережах. У 2013 році десятки тисяч виходять проти індустріального проекту, наслідками реалізації якого може стати руйнація екології в одному з районів країни, у 2015-му під гаслом «Корупція учіде» («Корупція вбиває»). Громадянам вдається, вийшовши на площу Вікторії біля будівлі уряду, відправити у відставку Кабінет міністрів. Демонстранти обвинувачували владу в корупційній системі, яка закрила очі на відсутність пожежної безпеки у нічному клубі Бухареста, де під час пожежі заживо згоріли 64 людини.
Одразу після вступу Румунії до ЄС, Єврокомісія публікує звіт, в якому увага приділяється Національному антикорупційному директорату, який хоч і створений ще у 2002 році, та показує непогані результати за своїм профілем, але, на думку експертів, «суворість у переслідуванні не відображається судовими рішеннями». Великі зміни відбулися у 2013 році, коли Директорат очолила Лаура Кодруца Кевеші. За чотири роки їй вдалося відправити на лаву підсудних одного прем'єра, двох заступників прем'єр-міністра, 11 діючих і екс-міністрів, 39 депутатів й 14 сенаторів, за цей же період половина з них отримує обвинувачувані вироки в судах. Динаміка у боротьбі з корупцією не дуже тішить соціал-демократичну більшість і сформований нею уряд та 31 січня 2017 року на нічному засіданні, без парламентського обговорення, уряд ухвалює терміновий указ, який декриміналізує хабарі менші за еквівалент 50 тисяч доларів, що аргументує «необхідністю знизити навантаження на переповнені румунські тюрми».
За дивним збігом обставин указ дозволяв звільнити від кримінальної відповідальності багатьох діючих високопосадовців, в тому числі лідера соціал-демократів. В наступні дні на вулиці столиці та інших румунських міст вийшли понад 300 тисяч людей, вимагаючи скасування указу. Дуже скоро до переліку вимог додається відставка уряду та позачергові вибори. Влада через ЗМІ порівнює протести з українським Майданом та залякує можливістю переростання протесту в насильницькі дії. У підсумку, після двох тижнів масштабних демонстрацій (деякі ЗМІ називають їх наймасштабнішими з часів революції 1989 року) та під тиском західних партнерів, уряд анулював свій указ. Сутність лютневих протестів виявилась у захисті громадянським суспільством антикорупційного курсу країни та Антикорупційного директорату, органу з яким цей курс ототожнюється та довіра до якого за даними соціологів вимірюється на рівні 60%. Подібним рівнем довіри може похизуватись лише румунська церква.
Румунська політична еліта не залишає спроб підім’яти антикорупційні органи під себе
Нова атака на антикорупційний курс не змусила себе довго чекати. Депутати та уряд, отямившись після лютневої кризи, через власні ЗМІ охрещають антикорупційні органи – «паралельною державою, яка хоче отримати політичну владу», а антикорупційні заходи – «репресивними» та «сталіністськими», цьому передує заморожування рахунків голови СДПР Лівіу Драгнеа за новою корупційною справою.
На черговому нічному засіданням 22 листопада приймають поправку, згідно з якою «судді та прокурори зобов'язані утримуватися від будь-яких публічних заяв чи будь-яких публічних дій, які засуджують представників законодавчої чи виконавчої гілки влади», паралельно в парламенті обговорюються зміни щодо підпорядкування системи правосуддя міністерству юстиції. Голова антикорупційного директорату Лаура Кевеші в інтерв’ю «Євроньюз» називає напади на систему правосуддя «неймовірними, з залученням компаній, які спеціалізуються на дискредитації і залякуванні».
На це знову реагують громадяни, які виходять на вулиці 26 листопада під гаслами «Ми хочемо правосуддя, а не корупції», «Соціал-демократична партія – червона чума», «Крадії, що працюють вночі».
Сполучені Штати 28 листопада «радять уряду відхилити пропозиції, які ослаблять верховенство права та будуть загрозою боротьбі з корупцією». Лідери правлячої верхівки не забарилися з відповіддю Державному департаменту, підкреслюючи, що «США не володіють об’єктивною інформацією, а румунський парламент підзвітній тільки румунському народу і не може піддаватись тиску при ухвалені рішень». Ситуація виглядає досить напруженою: 1 грудня громадські організації та опозиція влаштовують акцію під назвою «Румуніє вмирає», 9 грудня правляча коаліція виводитиме своїх прихильників, яких «мають почути навіть на Марсі».
І хоча згідно з листопадовим звітом Єврокомісії, в Румунії вперше з моменту вступу в ЄС «існує ризик зворотного процесу», румунські оглядачі бачать ситуацію «напівповною склянкою», адже саме ефективна антикорупційна діяльність, на їхню думку, і призвела до спроб закручування гайок старою елітою та змусила громадянське суспільство реагувати. Тож сьогоднішні протести в Румунії – це ланка із посткомуністичної трансформації країни, яка затягнулась на довший термін, ніж в її східноєвропейських сусідах.
