Хімічні могильники на окупованій частині Донбасу: що з ними відбувається?

Покинуті шахти, зупинені заводи і навіть могильник ядерних відходів. Донбас і до війни був екологічно небезпечним регіоном. Тепер багато процесів вийшли з-під контролю. Західні моніторингові компанії вже попереджали про загрозу техногенної катастрофи. Але бойовики не пускають українських фахівців для дослідження ситуації. Проект Радіо Свобода «Донбас.Реалії» спробували з’ясувати: скільки небезпечних об’єктів лишилося на непідконтрольній території і яку загрозу вони становлять.

Туди вже третій рік немає доступу ні українським екологам, ні міжнародним експертам. Окупаційній «владі» за три роки війни відійшло безліч об’єктів, контроль за яким має здійснювати держава, а не незаконні збройні формування. Що сьогодні відбувається з найнебезпечнішими виробництвами на непідконтрольній території?

Руїни Горлівського хімзаводу. Колишнього секретного підприємства радянської оборонки. На ньому випускали тротил і ракетне паливо. А ще побутову хімію: «Білизну», «Конвалію» і автомобільний «Тосол».

Тут зберігалася велика кількість смертельно небезпечної речовини – мононітрохлорбензолу, залишеної в бочках просто неба. Бочки іржавіли, речовина витікала. Вона була в трубах, ґрунті і навіть в стінах будівель.

«Територія залишилася без охорони, там цілковитий дерибан», – зауважує горлівський еколог Володимир Ющенко.

Основну масу речовини Україна встигла вивезти якраз напередодні війни – це була ціла спецоперація ізраїльських хіміків, а гроші за неї заплатили з бюджету України.

Але на території заводу залишився ще один могильник із сумішшю небезпечних хімікатів: там їх поховали після трагедії 1989-го. Тоді хімікати Горлівського заводу вилилися у виробку шахти «Олександр-Захід», тоді загинули троє гірників і 250 осіб отруїлися.

«Тому зібрали всі ці відходи, вирили три котловани, накрили і сказали, що через десять років це все ми повинні будемо утилізувати. Але нічого не утилізовано, ця плівка пропала і всі ці відходи – мононітрохлорбензолу, бензолу та інших – протікають вниз і потрапляють у води і пливуть далі, аж до Азовського моря. Коли робили заміри, бурили свердловини, то мононітрохлорбензолу і інших речовин в п’ятнадцять тисяч разів були перевищення, і що там зараз робиться, ми не знаємо», – каже Володимир Ющенко.

Спроба розібратися з хімічним могильником під час окупації все ж була. Угруповання «ДНР», яке в Україні визнане терористичним, намагалося домовитися про очищення території з тією ж ізраїльською компанією, яка вивозила отруту в 2013-му. Однак отримали відмову: ніхто не захотів мати справу з незаконним збройним формуванням.

«Під час обстрілів у 2014-2015 роках була пошкоджена частина укриття і відбулась розгерметизація частини цього могильника. Уже під час військових дій представники служби надзвичайних ситуацій лагодили цю пробоїну, і ситуація залишається критичною: немає витікання отруйних речовин, але поряд протікає Сіверський Донець, і найменша аварія може спричинити отруєння цієї великої річки», – каже голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко.

Донецький завод хімвиробів: можливостей для локалізації ймовірної аварії немає

Сховище радіоактивних відходів – на території Донецького заводу хімвиробів. Це невеликий за побутовими мірками саркофаг: 20 на 10 на 3 метри. Могильник спорудили 56 років тому, відтоді звозили туди радіоактивні відходи з науково-дослідних інститутів і медустанов. Саме сховище розташоване західніше від заводу, майже на лінії фронту.

Через бойові дії на Донецькому заводі хімвиробів сталися щонайменше чотири вибухи – їх завжди добре чути на все місто. Це спостерігали кілька разів з різних точок Донецька за час війни.

«Зараженого повітря немає – перевірили на іприт, на фосген, дифосген, і зараз перевіримо на радіацію», – повідомили в угрупованні.

Бойовики запевняють: могильник цілий. Вони навіть показують, як міряють викиди. Водночас самі ж підіймають серед людей паніку довкола цього об’єкта – мовляв, «Київ вирішив убити місцевих жителів ядерними відходами».

«Там не було прямих попадань, але була пошкоджена частина цього укриття, але не було розгерметизації. Це була би серйозна проблема – я навіть не можу порівняти її з чимось подібним, бо можливостей для локалізації такої аварії просто немає не тільки на непідконтрольній території, а навіть і на нашій території», – вважає Тетяна Тимочко.

На місці колись великого Микитівського ртутного комбінату в Горлівці – з кар’єрами, шахтою, збагачувальною фабрикою і металургійним цехом – до початку конфлікту залишилося тільки невелике підприємство «Микитртуть». Зараз воно перереєстроване на підконтрольній Україні території, але виробнича база залишилася на непідконтрольній. За словами місцевих жителів, на колишній «Микитртуті» тепер розмістилися бойовики.

У 2012-му вибухотехніки розправилися з будівлею старого металургійного цеху Микитівського ртутного комбінату. Щоб розламати вибухостійке спорудження, їм знадобилося 90 кілограмів амоніту.

Ртуть залишилася здебільшого саме на руїнах метцеху, стверджує Володимир Ющенко. Фільтри під час виробництва вловлювали не весь метал – багато пішло в землю.

«Там залишилася маса ртуті. Копнеш десь на двадцять сантиметрів – і там металева ртуть. Ртуть може випаровуватися, і коли вона випаровується, вона виділяє токсичні пари», – каже він.

Ніяких робіт з розлитою ртуттю бойовики зараз не проводять.

Шахта «Юнком»: резервуари з мільйонами тонн хімвідходів

Шахта «Юнком» – ще один особливий об’єкт Донбасу. Тут в 1979-му провели підземний ядерний вибух. Тобто нині під землею – своєрідний ядерний могильник. На поверхню бруд не потрапляє, але шахту не можна затоплювати, адже з водою в річки і Азовське море потраплять і радіоактивні відходи.

Чи відкачують сьогодні воду з шахти «Юнком», невідомо. Втім, як і з інших шахт, на яких хоч і немає радіоактивної загрози, але шахтні води також отруйні.

Це здалеку вони виглядають живописними озерами. А зблизька – резервуари з отруйними розчинами. Їх ще називають хвостосховищами. У кожному з таких – по сотні тисяч, а то і мільйони тонн відходів збагачення руд і хімічної промисловості. Там вони – в стані пульпи. Небезпека полягає в тому, що дамби може прорвати.

«Ось зверніть увагу на стан дамб деяких хвостосховищ – видно, як вміст просочується через дамбу», – коментує директор Центру екоаудиту і чистих технологій Григорій Шматков.

Григорій Шматков займається екологічним аудитом цих об’єктів. 20-30% хвостосховищ України розташовані якраз на окупованій території, каже вчений. Донецьк, Макіївка, Горлівка, Красний Луч, Торез – центри, де таких відстійників найбільше.

«Я боюся, що коли українська армія почне наступати і займе території зараз тимчасово окуповані, то це може привести до того, що на хвостосховищах будуть здійснені терористичні акти, свідомий підрив, щоб завдати шкоди країні», – зауважує Шматков.

Про які ж можливі катастрофічні наслідки йдеться?

У 2010-му червоним шламом алюмінієвого заводу залило угорське містечко Айка поблизу Будапешта, тоді загинули вісім осіб, а 120 – отримали опіки і отруєння.

Подібне сталося у Росії: у 2009 році в Магаданській області прорвало дамбу гірничозбагачувального комбінату – пульпа хлинула прямо в місцеву річку.

Це найбільші аварії на хвостосховищах останнього десятиліття. Щоб запобігти подібному, треба оцінити стан решти резервуарів.

Українські вчені пропонують прорахувати небезпеку і розробити заходи щодо зменшення ризику, але для цього потрібно потрапити на непідконтрольну територію. Інша справа – як будуть виконуватися рекомендації окупаційною владою.

В угрупованні «ДНР» є «управління екології та природних ресурсів». Ось тільки його сайт зареєстрований на домені «ру», на який йде лінк, пропонує замість охорони природи – засоби для схуднення.

ПОВНИЙ ВИПУСК ТЕЛЕПЕРЕДАЧІ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»: