Прага – Київ – Останки письменника Олександра Олеся і його дружини Віри Кандиби 3 січня несподівано ексгумували у Празі та направили до депозитарію. Їхніх родичі в Канаді вже дали згоду на перепоховання в Україні. А президент України Петро Порошенко доручив МЗС забезпечити перевезення останків письменника до України, а Міністерству культури – організувати церемонію перепоховання.
У відповідь на інформацію про примусову ексгумацію могили українського поета та драматурга Олександра Олеся у Празі прем’єр-міністр України Володимир Гройсман повідомив, що буде створено спеціальну міжвідомчу комісію, яка займатиметься питанням перепоховань видатних українців.
За словами директора Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, законодавча база для створення Національного пантеону видатних українців для цього вже є: це і постанова Верховної Ради про вшанування пам’яті Героїв України, і указ президента про заходи щодо створення меморіалу українських героїв.
Вранці 3 січня на Ольшанському кладовищі у Празі було примусово ексгумовано останки українського письменника Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби. На їхньому місці був похований Володимир Михайлишин, виходець з України, який доглядав за могилою письменника та сплачував за неї необхідну ренту. Поховати там Михайлишина вирішив його син і спадкоємець Роман Михайлишин.
За словами другого секретаря посольства України у Чехії Тетяни Горупович, чеський закон дозволяє набути права власності тому, хто платить за утримання могили.
Представники посольства та української діаспори зазначали, що безуспішно намагалися зв’язатися з Романом Михайлишиним, щоб дізнатися про причину його рішення і домовитися про альтернативу. Утім, як зауважила Тетяна Горупович, їм вдалося поговорити з іншими родичами Володимира Михайлишина. Вони переконані, що той не хотів бути похованим на місці могили Олександра Олеся і заплатив за могилу в іншому місці.
Хто повинен дбати про могили видатних українців за кордоном?
За словами директора Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, ще донедавна похованнями українців за кордоном займалися громадські активісти, представники діаспори. Представники старших поколінь помирають, а могили залишаються без опіки.
Як сказав у коментарі Радіо Свобода міністр культури Євген Нищук, дбати про пам’ять і могили перш за все повинні родини і нащадки померлих. «Ті люди, які несли цю пам’ять, самі уже в досить поважному віці, і вони відходять. Наступні покоління ставляться до цього або не з такою відповідальністю, або з нерозумінням чи небажанням… є певний ризик того, що за цими могилами не буде відбуватися відповідний догляд», – зазначив міністр.
За словами голови комітету з питань культури і духовності Верховної Ради Миколи Княжицького, такий інцидент став можливим, тому що «було недостатньо уваги наших зарубіжних місій до поховань великих українців і не було відповідної політики, адже це стосується не лише Олександра Олеся».
І В’ятрович, і Нищук погоджуються: опікою могил за кордоном повинні займатися дипломатичні місії, а держава повинна виділяти кошти.
Президент України Петро Порошенко вже доручив МЗС забезпечити перевезення останків письменника Олександра Олеся до України, а Міністерству культури – організувати церемонію перепоховання в Україні.
У Міністерстві закордонних справ запевняють, що тримають питання перепоховання Олександра Олеся і його дружини на особливому контролі.
Коли створять Національний пантеон видатних українців?
На думку Миколи Княжицького, українська держава повинна визначити правовий статус поховань видатних українців, які померли за кордоном. За його словами, держава повинна була би дослідити усі ці поховання, їхній стан, в тому числі і юридичний, і запропонувати комплексний підхід.
Як зазначається на сайті Інституту національної пам’яті, за межами України є понад 250 тисяч поховань представників української військово-політичної еміграції, діячів науки та культури. Як стверджує начальник відділу обліку і збереження місць пам’яті Павло Подобєд, багато з них можуть бути ліквідовані найближчим часом.
Літературознавець Дмитро Дроздовський у коментарі Радіо Свобода назвав ексгумацію могили письменника «варварською», а ситуацію – «дикою». Дроздовський вважає, що якщо не вдасться відновити місця поховання у Празі, то Олександр Олесь за згоди родичів мав би бути похований у Києві на Байковому цвинтарі, «поряд із найвизначнішими представниками української літератури на кшталт Івана Нечуя-Левицького, Павла Тичини».
На сторінці прем’єр-міністра Володимира Гройсмана у фейсбуці з’явився допис про те, що при Міністерстві культури буде створена спеціальна міжвідомча комісія, яка займатиметься питанням перепоховань видатних українців.
В Українському інституті національної пам’яті вважають, що частину закордонних поховань, які не можна зберегти на місці, варто перенести в Україну. Володимир В’ятрович у розмові з Радіо Свобода нагадав, що у 2015 році Верховна Рада ухвалила постанову про вшанування пам’яті Героїв України, а президент видав указ про заходи щодо створення меморіалу українських героїв. За його В’ятровича, в інституті з 2015 року проходять громадські обговорення щодо створення національного пантеону.
«Це мала би бути споруда, яка містила би і пам’ятники, і могили, а епіцентром її мала би бути могила невідомого воїна теперішньої війни за незалежність України. Крім того, там мали би бути перепоховані українці з цілого світу», – сказав В’ятрович.
У Міністерстві культури пояснюють, що міжвідомча комісія включатиме представників Київської міської держадміністрації, Міністерства юстиції, Міністерства закордонних справ, Мінкультури спільно з Інститутом національної пам’яті.
«Цей прикрий випадок спровокував думки пришвидшеного рішення щодо створення пантеону», – сказав Нищук Радіо Свобода. За його словами, у питаннях перепоховання Олександра Олеся держава зважатиме на рішення нащадків письменника, утім, скільки триватиме створення пантеону, поки що сказати доволі складно.
Міський голова Тернополя Сергій Надал опублікував допис у фейсбуці з пропозицією перепоховати поета та драматурга у Тернополі. За його словами, мерія міста готова профінансувати перевезення та перепоховання його останків.
Мистецтвознавець і дослідниця української еміграції в Чехії, співробітниця Радіо Свобода Оксана Пеленська прокоментувала вагомість постаті Олександра Олеся.
У 1919 році він виїхав за кордон як аташе надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки (УНР) в Угорщині. Але з крахом визвольних змагань ця робота його не закінчилася. Після цього він коротко жив у Відні та Берліні і в 1923 році навесні приїхав з родиною до Праги. Так розпочався його празький період. Цей період був дуже насичений, але як ми знаємо – і дуже трагічний, хоч тут і вийшли його поетичні збірки. Саме Прага стала містом, де він дізнався про трагічну загибель свого сина Олега Ольжича.
Із 1923-го упродовж 20 років життя в колишній Чехословаччині не було і дня, щоб він не згадував про Україну. Мені здається, що одна з найблискучіших його поезій 1929-го починається рядком: «Живу і дихаю, і гину. І думки рвуться як пташки туди, туди на Україну!..» Не було дня, щоб він не вірив у те, що туди повернеться. Це така надзвичайно трагічна справді особиста й творча доля – вони дуже тісно переплелися, і у творчості Олександра Олеся дуже сильно відображена ось ця туга за Україною, так само, як і віра в те, що Україна буде вільною, незалежною. З цією думкою він жив. Незважаючи на великі труднощі, які йому довелося пережити в еміграції, він допомагав іншим і брав активну участь у житті української громади в міжвоєнній Чехословаччині.
Олександр Олесь був одним з тих поетів, які знали історію своєї країни і вірили в свою країну. В нього був величезний поетичний дар, наданий природою. Микола Неверлий – один зі знавців творчості Олександра Олеся і тих, хто знав його особисто, – завжди говорив: «Для мене Олександр Олесь був поетом-борцем». Мабуть в цьому є дуже велика частка істини.
ЧАРИ НОЧІ
Олесь Олександр
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!»
