Ванкувер – Соціально орієнтований бізнес-інкубатор, який стимулюватиме іммігрантів відкривати власний бізнес у Канаді чи на батьківщині, у Ванкувері заснувала киянка Галина Палійчук. У 2014-му дівчина була першою українкою, яка відразу вступила у 17 європейських університетів. Після навчання у шведському ВНЗ та з двома дипломами «магістра» вона виявилася «понадміру кваліфікованою» для Канади. Тому заснувала там стартап і почала викладати в інституті.
Дівчина, яка два роки тому мріяла працювати в ООН, тепер у Ванкувері допомагатиме іммігрантам та іноземним студентам починати власний бізнес не лише в Канаді, але й у себе вдома. При чому громадянам із цих категорій, які не зможуть оплатити навчання, бізнес-інкубатор у майбутньому надаватиме стипендії.
«Наша інновація в тому, що ми стимулюватимемо людей із України та інших країн, яким потрібен економічний розвиток, приїздити до нас, де ми покажемо, як працює канадський бізнес, і що найголовніше – вкажемо шлях, як знайти канадського інвестора, аби інвестувати в українську, мексиканську, ганську тощо економіки», – розповідає Галина Палійчук.
Киянка, яка вступила одразу в 17 європейських університетів
У Ванкувер із Києва дівчина потрапила через шведське місто Лунд. На початку 2014-го Галина, тоді вже магістр із юриспруденції КНУ імені Шевченка, два роки працювала в офісі Уповноваженого Верховної Ради із прав людини. Робота подобалася, бо стосувалася проблематики, яка завжди цікавила дівчину. Однак Галина мріяла про кар’єру в ООН і, власне, через це вирішила здобути ще один ступінь магістра, але вже у Європі. Онлайн подала документи до сімнадцяти європейських ВНЗ і… вступила в усі сімнадцять.
«Я зрозуміла, що це може стати стимулом для інших людей. Адже до цього інформації було обмаль. Люди, які навчалися за кордоном зі стипендією мало про це розказували. По суті, про це знали лише їхні друзі та родичі. Але щойно ти б’єш якийсь рекорд, інформація з’являється в ЗМІ. І українці, які читали про це, почали розуміти, що навчання за кордоном не таке вже й недосяжне і це може собі дозволити кожен», – згадує вона.
Головним критерієм для киянки була стипендія. У деяких європейських країнах її трактують як знижку на навчання. Однак Галина шукала університет, де б надавали саме фінансову підтримку.
«77 відсотків із цих сімнадцяти університетів надавали знижку: чи повну чи часткову. У 23 відсотках закладів стипендія покривала усе: і навчання, і переліт, і проживання. Таких стипендій було чотири: у Франції, в Угорщині, у Швеції та в Нідерландах. Я зупинилася на Швеції, бо ця країна була на першому місці у моєму списку пріоритетів», – пояснює дівчина.
Максимум чотири предмети в семестр, робота в команді і розвиток критичного мислення – особливості навчання за кордоном
Із двох років навчання останній семестр Галина присвятила написанню магістерської. Обрана тема про взаємодію соціального підприємництва із правами людини більше стосувалася Канади, аніж Швеції. Тож дівчина вперше в історії Лундського університету у межах наукового обміну поїхала писати роботу до Ванкувера.
«Під час мого навчання в університеті в Україні у нас було 13 предметів у семестр. Я коли про це розповідала моїм друзям у Швеції, у них просто очі на лоба лізли. Вони, в принципі, не могли зрозуміти, як на юридичному факультеті можна вивчити 13 предметів за семестр, у той час, як у Швеції – це один чи два, максимум чотири предмети. В Україні нас ніхто не вчить працювати в команді, отже і не вчить критичному мисленню. За кордоном ти не працюєш сам на себе, як у нас, а в команді, і отримуєш фідбек не лише від професора, але й від одногрупників», – розповідає Галина і водночас додає, що про відмінності вітчизняної та закордонної освіти може говорити годинами.
«Понадміру кваліфікована» для Канади
Після навчання у Швеції Галина слідом за чоловіком переїхала до Ванкувера. Однак із двома дипломами «магістра» влаштуватися на роботу виявилося непросто. Бо в Канаді, щоб працювати за спеціальністю, потрібно мати канадську освіту. У випадку Галини – вчитися іще рік чи два.
Більше того, за канадськими мірками Галина – «понадміру кваліфікована». Дівчина розповідає, що канадці здебільшого влаштовуються на роботу із рівнем бакалавра. Водночас законодавство захищає їхні трудові права, тож роботодавці мали би платити дівчині вдвічі більше ніж такому ж працівнику після бакалаврату. Через це пропозицій щодо роботи було обмаль, тому дівчина пішла іншим шляхом – заснувала бізнес-інкубатор і, крім того, почала викладати у Політехнічному інституті Британської Колумбії (British Columbia Institute of Technology).
«Завдяки навчанню у Швеції я зрозуміла, що через бізнес зможу зробити більше добрих справ, ніж працюючи пішаком в ООН. Дуже часто, особливо зараз, коли говорять про мій успіх зі вступом до 17 європейських ВНЗ, додають, що з України тікають розумні люди й ажіотаж навколо навчання за кордоном – це дуже погано. Але це абсурд, бо якщо ти хочеш змінити свою країну, ти повинен подивитися, як система діє в розвиненій країні, – говорить Галина. – Як же ти можеш проводити реформу, якщо жодного разу не був за кордоном і елементарно не знаєш, що таке інновація і що може бути краще, аніж те, що ти звик бачити щодня? Крім того, наразі у мене більше можливостей допомогти рідній країні з-за кордону».
Галина упевнена, що у кожного студента, котрий їде навчатися за кордон, завжди є три варіанти: залишитися там і забути про Україну, повернутися додому або ж лишитися деінде і звідти допомагати Україні. Дівчина ж обрала третій варіант і вже найближчим часом обіцяє принести модель успішного соціально орієнтованого бізнесу в Україну.
