(Рубрика «Точка зору»)
Ось вже два роки українці чують розповіді представників влади і експертного співтовариства певного спрямування про інформаційну війну, про її гібридну сутність і нескінченні плачі з приводу поразок і програшів України в цьому інформаційному протистоянні, а також заклики мобілізуватися і дати належну відсіч ворогові в цій сфері. Така риторика. А яка ж практика?
Нині в Одесі, яка після здачі Криму стала головною базою Військово-морських сил України, київські військові начальники вже донищують друкований орган Міністерства оборони газету «Флот України», яка виникла в 1992 році разом із українським військовим флотом, що тоді якраз народжувався. В 2014 році, коли в кинутих напризволяще постмайданною владою українських військових частинах у Криму спостерігався масовий перехід на бік ворога, жоден журналіст «Флоту України» не зрадив, усі вийшли з Криму на материкову Україну, до Одеси, де буквально з «коліс» продовжили випуск газети.
У редакцію «Флоту» в Севастополі приходили російські представники і спокушали грішми, посадами, квартирами, але іуд не знайшлося. Свої теж обіцяли вищі звання, збільшення грошового утримання, соціальні пакети. Звісно, як завжди обдурили. Коли військово-морські журналісти почали працювати в Одесі, то з перших днів наразилися на дуже несприятливе ставлення. Діячі Міністерства оборони, що перейшли туди разом із генералом Степаном Полтораком із МВС (деякі з них працювали в команді колишнього начальника внутрішніх військ генерал-полковника Шуляка, який намагався розігнати Майдан, а нині в Криму готує бойовиків для «ДНР»/«ЛНР»), заходилися виступати з проектами «оптимізації» «Флоту України», а «оптимізація» в умовах системи Кучми-Януковича, що дотепер практично не зазнала змін, на практиці означає скорочення, яке мало відрізняється від ліквідації. Менше, ніж за два роки «орли» Полторака встигли вигнати головного редактора «Флоту», який вірою і правдою багато років служив Україні і за віддану службу одержав плювок в обличчя у вигляді звільнення через «службову невідповідність». Його звинуватили в тому, що відвідував Крим після виходу на материк. Але в нього там 90-річна мама…
Найцікавіше те, що чомусь інших осіб, що керують в Україні, ні в чому такому не звинувачують. Хоча вони й досі надають можливість «Укроборонпрому» озброювати Російську Федерацію на десятки мільйонів доларів, постійно їздять до Москви (з невідомою метою) і не заважають російському бізнесу заробляти гроші в Україні.
А як нещодавно заявив у програмі Савіка Шустера народний депутат Сергій Соболєв, відомий діяч із оточення Януковича Юра Єнакієвський знову бере участь у тендерах Міністерства оборони і виграє їх. Однак він нав’язує такі контракти на харчування військовослужбовців, що на 600 мільйонів гривень дорожчі від їхньої реальної вартості. Хіба це не корупція у військовому відомстві? І водночас зі Збройних сил викидають людей, які все життя чесно служили Україні, використовуючи для розправи з ними абсурдні, знущальні звинувачення. Що ж, це тренд чинної влади: сепаратисти гуляють Києвом, а патріоти-добровольці сидять у в’язницях чи в найкращому разі відкидаються на узбіччя життя.
Трохи історії
За 24 роки своєї діяльності «Флот України» став помітним явищем військової журналістики, хоча й вельми незручним для тих, хто намагався підпорядковувати українське військо московським начальникам. На жаль, таких осіб вистачало як у Москві, так і в Києві. Проте, не зважаючи на них, газета постійно і гостро давала відсіч інформаційним атакам на Україну.
«Флот» доволі успішно протистояв набагато переважаючим кількісно інформаційним ресурсам опонентів. Лише в місті Севастополі (не кажучи про решту Криму) видавалося понад десяток спонсорованих Росією газет (що поділялися на патологічно антиукраїнські, гостро антиукраїнські і помірковано антиукраїнські), функціонувало п’ять таких місцевих телеканалів, радіостанції тощо. Звісно, українці досягали успіху завдяки якості, переконливості, фаховості. І ясна річ, завдяки справжньому, не казенному патріотизму.
Навіть російські супротивники та їхня креатура в місцевих органах влади були змушені визнати цю роль «Флоту України», називаючи його «додатковою бригадою морської піхоти на українському боці» і «найбоєздатнішим кораблем українського флоту». Газета накопичила величезний досвід протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, діючи в надзвичайно несприятливих умовах, проте сформувавши унікальний творчий колектив. За власною ініціативою і практично власним коштом військові журналісти «Флоту» почали видавати ілюстрований журнал «Морська держава», високу якість якого визнавали багато іноземних військових аташе, акредитованих у Києві. Російська Федерація не мала під егідою свого Чорноморського флоту нічого зіставного з таким виданням.
Певним визнанням було за часів президентства Кучми звернення командувача Чорноморського флоту Росії адмірала Володимира Масоріна до тодішнього командувача Військово-морських сил України адмірала Михайла Єжеля, який тоді залюбки намагався дружити з Росією.
Масорін вимагав, щоб Єжель заборонив українським військовим журналістам писати на дражливі для Росії теми, зокрема про питання мовної політики, про українсько-російські відносини, про історію таких відносин, про російську присутність в Криму. Переляканий Єжель негайно переслав листа Масоріна до редакції «Флоту України» зі своєю резолюцією: «Припиніть інсинуації, наша газета не для цього!»
Себто захист національних інтересів, правда про стан державної мови в Криму, викриття російських інформаційних провокацій – це було для адмірала Єжеля, який за Януковича став міністром оборони, інсинуаціями. Однак газета втрималася за Кучми, за Ющенка (незважаючи на антивійськову фінансову політику прем’єра Юлії Тимошенко), за Януковича. Вона зазнала поразки від постмайданної влади, як до речі й друга україномовна газета Криму «Кримська світлиця», котру успішно знищили нібито демократи і нібито патріоти у постмайданний час…
Сумні перспективи…
Чомусь саме зараз і чомусь саме в такому складному регіоні, як Одещина, де ситуація не краща, ніж була в Криму, людям президента з Міністерства оборони знадобилося зліквідувати бойове патріотичне україномовне видання, яких в Одесі й області обмаль. І це тоді, коли, за словами призначеного Петром Порошенком главою Одеської обласної державної адміністрації Міхеїла Саакашвілі, Одесу здають сепаратистам, коли обстановка дуже тривожна і необхідно консолідувати всі проукраїнські сили, і тут кожний інформаційний «багнет» на вагу золота. Щось не те коїться в «данському королівстві»…
Доля «Флоту України» – це відповідь на запитання, чому Україна програє інформаційну війну в стратегічно важливих і вразливих регіонах. Замість розвивати свою інформаційну потугу, її свідомо нищать, відмовляючись від напрацювань багатьох років, втрачаючи найкращі, перевірені жорсткою боротьбою кадри.
«Qui prodest?» («Кому це вигідно?») – як казали древні римляни. Ясно, що аж ніяк не Україні…
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
