(Рубрика «Точка зору»)
Світове панування стало метою російських більшовиків з самого початку здобуття ними влади. Вони цього ніколи не приховували, прямо про це говорячи і в документах створеного ними Комінтерну, і в декларації про утворення СРСР. Не приховували вони і того, які методи застосовуватимуть: масовий терор (як «засіб виховання нової людини» з несумлінних трударів), агресивні дії Червоної армії («спочатку – в обширах Старого Світу») та тотальне винищення «класових ворогів». Навзамін же тим, хто повірив у нове «царство обітоване», пропонувалися незчисленні блага; правда, не зараз, а згодом, після повної перемоги над ворогами.
Утім, така несамовита програма навряд чи могла би здобутися на не те що масову підтримку, а нейтральне ставлення з боку населення контрольованих більшовиками територій та з боку частини пролетарів й інтелігенції Заходу, якби не проголошені на початку 1920-х певні послаблення: НЕП (тобто суміш ринку й держрегулювання економіки), «коренізація» (на теренах УСРР у вигляді «українізації») культурної політики, стимулювання розвитку науки й техніки (що мали стати «найпередовішими у світі») тощо. Мовляв, поки що поживемо так, а генеральний штурм капіталізму настане пізніше.
Але швидко з’ясувалося, що такі послаблення підривають більшовицьку владу й загрожують ідеям «світової революції». Селяни після років лихоліття почали збагачуватися і ремствувати на недолугу владу, інтелігенція висунула «неправильні» ідеї щодо «кооперативного соціалізму», а робітничий клас не рвався до лав партії. Й однією з «найслабших ланок» (Сталін) у підготовці світової революції виявилася радянська Україна, де стрімко рухалися – нехай і в деформованій більшовиками формі – процеси націєтворення.
Вперше після козацьких часів відбувалося структурування «національної культури як цілісності» (І.Дзюба); українці, становлячи питому меншість у партії та в органах управління, натомість посіли серйозне місце в науці, освіті, мистецтві, у нижній і середній ланці військовиків (була тоді у Харкові «Школа червоних старшин»). Відродилася вимушено дозволена владою потужна українська кооперація з мільйонами включених до неї селянських господарств (ця кооперація мала свої фінансові установи та видавництва).
Навколо українського етнічного ядра почали гуртуватися певні частини етнічних меншин – німців Причорномор’я, євреїв (у документах ОГПУ з’явився навіть термін «єврейська петлюрівщина»), азовських греків, поляків – власне, як і має бути в модерній нації. Пролунало гасло «Геть від Москви!», з’явилися наукові розвідки про колоніальний статус УСРР в СРСР. Отож ситуація в радянській Україні почала виходити з-під контролю Кремля.
Кремль: курс на нову світову війну
Наразі історики сперечаються: розпочалася світова економічна криза у 1928-му спонтанно, чи вона була підстьобнута фінансовою агентурою Кремля. Так чи інакше, ця криза дозволила Сталіну, який перед цим здобув усю повноту влади в Кремлі, зорієнтувати партію більшовиків і Комінтерн на ініціацію нової (після 1917-23 років) хвилі «світової революції». При цьому, оскільки сподівань на повстання західного пролетаріату було мало, основною силою цієї революції зробили Червону армію. Тож її треба було терміново посилити, наситити новою технікою, створити потужний ВПК та стратегічні запаси всього «необхідного для життя та бою» і, головне, убезпечити від повстань у запіллі, вчинених «ненадійними елементами». Тож із кінця 1920-х програма розгортання «світової революції» за допомогою нової світової війни починає втілюватися у небачених в історії масштабах і з нечуваною жорстокістю.
Перший удар був завданий по інтелігенції – «Шахтинська справа» проти «інженерів-шкідників» і «справа СВУ» проти української гуманітарної еліти. Кожна з цих справ мала відлуння й розгалуження, так що репресованими в підсумку виявилися тисячі й тисячі осіб.
Далі «почистили» командний склад Червоної армії («справа «Весна») та ліквідували УАПЦ. Паралельно з тим розгорнулося масове «розкуркулювання» і «колективізація» селянства, тобто знищення найкращих господарів і перетворення інших з самостійних і відповідальних господарів на кріпаків колгоспної системи. Розпочалася й «індустріалізація», тобто побудова підприємств ВПК без попередньої підготовки кадрів та структур, які б забезпечили ефективне функціонування промисловості. Успіх цих дій був дуже й дуже умовним, і 1932 року Сталіну та його оточенню стало ясно, що всі плани зриваються, а «найслабшою ланкою наших планів» є Україна, майбутній головний театр походу на Захід.
І тоді геноцид українців, уже розпочатий з кінця 1920-х репресіями проти всіх верств національної еліти, набуває найвищої точки.
Знищити селян, створити радянських колгоспників
Не забуваймо: Сталін справді був серед більшовиків одним із найкращих знавців національного питання. Коли в 1941 році «припекло», то він публічно визнав, скажімо, націоналізм прогресивним явищем, а українців – європейським народом… Отож «кремлівський горянин» знав, на які больові точки слід надушити, щоб загальмувати націєтворення, а то й повернути його назад. І не випадково він розпочав з нищення та залякування української еліти, щоби потім перейти до масового нищення хай і «обезголовленого», але з якогось дива здатного до опору селянства (Сталін не врахував кооперативного чинника, якого не було в Росії, але виправився, і наприкінці 1932 року дав наказ «почистити» кооперацію, «засмічену петлюрівськими кадрами»).
Разом із тим розпочалося згортання українізації – з персональним винищенням її носіїв, аж до низової номенклатури, яка почала виходити з-під контролю «верхів» – не випадково за зиму й весну 1932-33 років, за даними ОГПУ, були усунуті 80% партійних кадрів «на низах». Крім того, Сталін завжди цікавився маніпулятивною психологію – на робочому столі його (як і в Леніна) лежала книга Гюстава Ле Бона «Психологія мас»…
Отож найвища фаза Голодомору була обґрунтована з погляду більшовицької «науки» – спершу силою зламати українське селянство, яке вже перестало бути традиційно-патріархальним, а стрімко модернізувалося, стаючи носієм не етнічних, а свідомо-національних цінностей, – а потім вцілілим дати шанс на життя та «юшку» в обмін на повну лояльність, на перетворення з селян на колгоспників, яких «партія веде». А разом із тим виштовхнути з села чималі людські ресурси для потреб ВПК і за рахунок русифікації готувати бійців до майбутніх походів (щоби добре розуміли команди російською мовою…)
Голодомор став одним із важливих чинників, який зробив Другу світову війну неминучою. Сталін переконався у своєму позірному всесиллі (потім він побачив, що так і не зумів доламати українців, але це інші сюжети). А прихід Гітлера до влади не в останню чергу став наслідком умілого використання геббельсівською пропагандою правди про нищення українців: мовляв, якщо не хочете такого ж, вас порятує фюрер! Десятки мільйонів німців повірили, не зауваживши іманентну схожість (схожість за суттю – ред.) обох режимів. І покотилося «червоне колесо» далі й далі…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
