(Рубрика «Точка зору»)
Українська політика майже цілком ґрунтується на популізмі. Його тонкими нитками зшивається більшість процесів, де політикам немає чого сказати по суті. Тих же діячів та експертів, котрі почуваються в темі впевнено і краще за них, швидко збивають на манівців слизьких тем, котрі мало дотичні до реальних справ чи конкретних тем, але завше мають великий резонанс у суспільстві. А далі вже справа техніки – зачавлюють популістичним досвідом на радість публіці.
В основі електоральних кампаній лежать тренди й слова, від котрих кандидати та їхні політтехнологи і танцюють. Найхитріші роблять поправку на тип виборів – парламентські, президентські чи місцеві, строкові чи дочасні, за якою системою відбуваються. Найнахабніші ж нічого не підлаштовують, маючи усіх за ідіотів.
Основні запити соціуму давно відомі, країна не дуже прогресує, тому всі вони на нижніх щаблях піраміди Маслоу: безпека, харчі, добробут. Хліба й видовищ. Поправка робиться лише на час. Зараз до стандартних додалася тема війни та миру.
Популісти здебільшого обирають собі на гасла речі цілковито протилежні їхнім справжнім поглядам і переконанням. Ті, хто затіяв війну, обіцяють відновити МИР. Атеїсти апелюють до ВІРИ. П’ята колона налягає на ПАТРІОТИЗМ. Покращення ДОБРОБУТУ обіцяють олігархи. За ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ ратують ті, хто концентрував владу в одних руках. Знизити ТАРИФИ закликають ті, хто максимально доклався до їхнього підвищення. На боротьбу зі ЗРАДНИКАМИ кличуть ті, що обвішують свої списки цими самим перебіжчиками та зрадниками, мов підлизи-чиновники свої кабінети портретами президента перед його візитом. Про ПЕРЕМОГУ розводяться ті, хто доклав найбільше зусиль, аби настала поразка. Побороти КОРУПЦІЮ обіцяють хабарники в третьому поколінні. Дарувати СТАБІЛЬНІСТЬ збираються ті, за чиєї каденції майбутнє виглядало найнепевнішим.
Гасла обирають максимально загальні. Нечіткі. Ніякої конкретики. Обіцяють те, чого точно виконувати не доведеться, бо немає нічого спільного із повноваженнями місцевої влади. Тому популісти й не апелюють до локальних проблем, котрі можна вирішити в місцевих радах, до яких кандидують. Вони уникають відповідальності.
Сам по собі популізм невитравний. Політикам він подобається, бо непотрібно напружуватись, можна легко дурити людей. Народ любить вухами, любить обманюватись, зачаровуватися в партіях та лідерах, аби потім у них так само сильно розчаровуватись. Любить почубитись довкола загальних та абстрактних питань, котрі нічого не вирішують. Це куди простіше, ніж вникати в суть проблеми та розібратися, хто є хто серед кандидатів.
Аби позбутися популізму, потрібне бажання: виборців і кандидатів. Обирати тих, хто має конкретні програми та чіткі механізми їхнього втілення. Чим більше таких стане депутатами й мерами, тим більше на наступних виборах буде чітких кампаній та кандидатів, котрі захочуть щось змінювати в рідних широтах, натхненних успіхом переможців попередніх виборів.
А якщо бажання позбутися популістів немає. Якщо проголосуєте за кандидатів, котрі на місцевих виборах обіцяли вступ до НАТО, то не дивуйтеся, коли прийдете в міськраду вимагати вчасного вивезення сміття чи новий дитячий садочок у вашім районі, що у відповідь почуєте байку про мир, віру та патріотизм, і зведуть все до нарікань на Росію, виставляючи вас за двері.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
