Як олігархи ділять схід України

Місцеві вибори у регіонах, які межують з війною, сьогодні мають значення, як ніколи. Від їхніх результатів залежатиме, куди рухатиметься схід України. Тому журналіст програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода і UA:Першого каналу) вирішив подивитися, хто є головними фаворитами в боротьбі за владу у прифронтових регіонах, і побував у Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі та Маріуполі. І з’ясував, що при всьому розмаїтті політичних сил у країні шанси на серйозну владу там мають тільки фактично три політично-олігархічні сили.

Харків

Політична боротьба за Харків – це не просто сутичка за півторамільйонне промислове місто та вплив на газовидобувну область. Це також доступ до бюджету області-донора. Бюджет самого Харкова – майже 7 мільярдів гривень, області – понад 6 мільярдів гривень. А отже, це боротьба за доступ до реальних живих грошей.

У Харкові передвиборча ситуація унікальна – тут крісло мера виборює політично живучий чинний мер Генадій Кернес, з одного боку, а з іншого – його опоненти: від нинішнього президента, парламентської коаліції та опозиції. Загалом кандидатів на крісло 11.

«Останні соціологічні дослідження свідчать, що найбільшою підтримкою у харків’ян користується нинішній мер. І зараз інтрига виборів полягає лише в тому, чи буде другий тур», – каже голова харківського осередку Комітету виборців України Михайло Камчатний.

Колишній регіонал Генадій Кернес – власник місцевих медіа, заводів і нерухомості. У політиці майже 15 років. Крісло мера займає з 2010 року. До цього – секретар міськради.

56-річний Кернес відомий тим, що Генпрокуратура підозрює мера Харкова за трьома статтями Кримінального кодексу України. Зокрема, його звинувачують у викраденні, тортурах і погрозі вбивством активістів харківського Євромайдану.

Нині він іде на вибори мера від партії «Відродження», яку активно підтримує дніпропетровський олігарх Ігор Коломойський. Але про цю протекцію мало хто знає із його потенційного електорату.

«Партія «Відродження», яка по всій Україні асоціюється з Коломойським, у Харкові фактично претендує зовсім на інший електорат, тому що вона тут асоціюється з чинним міським головою Геннадієм Кернесом. І для більшості його виборців досі залишається таємницею, що за цією партією в цілому стоять інтереси Коломойського», – розповідає політолог Юлія Біденко.

У Харкові неозброєним оком видно, що вся адміністративна машина працює на імідж Кернеса та «Відродження». Координатор виборчих програм «Опори» у Харкові Вікторія Шевчук говорить, що чинний харківський мер використовує адміністративний ресурс дуже активно, у великих обсягах і в різних сферах. «Це розміщення агітації Геннадія Кернеса на комунальній власності, на комунальному транспорті. Це використання працівників комунального підприємства для проведення суботників із символікою партії «Відродження»», – каже вона.

Отримати коментарі Кернеса не вдалося – він не знайшов часу для спілкування з незалежними журналістами.

Якщо ж вибори мера все ж відбудуться у два тури, то соціологічні дослідження показують, що конкуренцію Кернесу можуть скласти: самовисуванець – колишній регіонал Юрій Сапронов, представник «Самопомочі» Тарас Ситенко, а також Олександр Давтян від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність».

При цьому спостерігачі в Харкові вважають, що між Адміністрацією президента і Кернесом ймовірно існують негласні домовленості. Їх суть полягає в тому, що він залишається мером міста, а секретарем міськради призначать представника від президентської політсили.

«Союз із Кернесом розглядається як варіант такого позаелекторального розділу влади. Незалежно від результатів голосування пропрезидентська сила отримує серйозний політичний вплив в місті», – вважає Вікторія Шевчук.

Сам представник від «Блоку Петра Порошенка» не приховує свого бажання стати секретарем, який фактично формує і затверджує порядок денний. «Якщо мені запропонують таку посаду, я, напевно, погоджуся. Тому що секретар міськради – це дуже знакова фігура в міськраді. Адже мер виконує те, що міськрада ухвалює», – сказав Олександр Давтян.

Дніпропетровськ

Після звільнення олігарха Ігоря Коломойського з посади голови Дніпропетровської ОДА в березні 2015 року, його нова політична сила «Укроп» активно виборює владу на виборах у партії «Опозиційний блок» Ріната Ахметова та Сергія Льовочкіна, які з політичної точки зору прекрасно пережили втечу колишнього боса – Віктора Януковича.

Коломойський – третій за рахунком найбагатший українець (за версією американського журналу Forbes) із активами у банківській сфері, медіа, нафтовій та газовій галузях, промисловості, сільському господарстві, нерухомості та авіації. За контроль над деякими з ключових активів він воює з владою – інколи буквально з озброєними молодиками.

У головному форпості України – Дніпропетровську – його інтереси зіткнулися з інтересами донецького бізнесмена Ріната Ахметова. Від першого на посаду очільника міста балотується Борис Філатов. Від другого – Олександр Вілкул, якого також закулісно підтримує Адміністрація президента.

Негласна взаємна підтримка простежується майже у всьому – від допуску до ефірів місцевих телеканалів до спільного голосування у виборчій комісії, каже довготерміновий спостерігач «Опори» у Дніпропетровську Денис Давидов.

Як приклад, він наводить спільне голосування представників «Блоку Петра Порошенка» і «Опозиційного блоку» у міській виборчій комісії. Крім того, за його словами, коли у Дніпропетровськ приїжджав президент Петро Порошенко, то він давав інтерв’ю «34-му каналу», який належить Рінату Ахметову. «На «34-й канал» неможливо потрапити представникам партії «Укроп». Так само, як представникам партії «Опозиційний блок» неможливо потрапити на канали, які контролюються Ігорем Коломойським», – говорить Давидов.

Дніпропетровськ буквально потопає в політичній рекламі Бориса Філатова.

«Для жителів міста Дніпропетровська нехай краще мером буде людина Коломойського, як мені привласнюють ярлички, ніж буде людина Ахметова. Це очевидні речі», – заявляє Борис Філатов.

Втім, він каже, що не вважає себе людиною Коломойського. «Я цю людину знаю 15 років. Ми з ним досить близько знайомі. Я не можу його назвати другом, але старшим товаришем – точно. Але я не перебуваю у нього на зарплаті, я не його підлеглий. Але при цьому я йому дуже вдячний, що ми разом працювали на державній службі», – сказав він.

На відміну від Філатова, його головний опонент – колишній регіонал Олександр Вілкул – не рекламується на білбордах. Він зробив основну ставку на особистому спілкуванні з бюджетниками і людьми поважного віку, тобто основним електоратом представників Партії регіонів, а нині «Опозиційного блоку».

41-річний Вілкул був віце-прем’єром у 2012–2014 роках, у 2010–2012 роках – обіймав посаду голови Дніпропетровської облдержадміністрації. До цього працював на підприємствах і компаніях Ріната Ахметова.

«Якщо розрізняти їхні стратегії, то можна сказати, що стратегія Бориса Філатова і партії «Укроп» – більш агресивна. Вони постійно наголошують на тому, що якщо не виберуть, то прийде війна у місто, місто стане новим Донбасом, буде розруха. Вони постійно говорять про якусь агресію. Натомість кампанія Олександра Вілкула і «Опозиційного блоку», як би це не здавалось дивним, вона достатньо миролюбна. Так, на їхніх білбордах можна помітити «Ми за мир», «Ми за розвиток». Але це не основне. Головне, що вони майже не критикують нинішньої влади, що також свідчить про якісь домовленості», – каже Денис Давидов.

Утім, сам Вілкул навідріз відмовляється визнавати існування будь-яких офіційних домовленостей із Банковою, як і те, що він представляє інтереси олігарха Ріната Ахметова, на підприємствах якого він працював до приходу в політику.

«Я себе вважаю абсолютно самостійною людиною, яка не має відношення особливого ні до кого, – заявляє Олександр Вілкул. – Що стосується міста Дніпропетровська, у мене був вибір – або стояти осторонь і дивитися, як місто скочується на останні місця за дуже багатьма показниками серед інших обласних центрів і перетворюється фактично на таку феодальну вотчину однієї рейдерського угруповання, або йти і працювати».

Боротьба між двома олігархами вже дуже гаряча, і напруга тільки зростає, вважає Денис Давидов. «Існує велика небезпека силового сценарію», – говорить він. Наприклад, комісію в Дніпропетровську охороняють автоматники з батальйону «Січеслав», який підпорядковується обласному управлінню МВС. Крім того, є велика кількість охоронних структур, які працюють і на одну, і на другу сторону. Також в їхньому підпорядкуванні є так звані добровольчі батальйони.

«Ми побоюємось повторення ситуації, як в Чернігові, коли місто було перенасичене так званими тітушками, коли у місті перебувало дуже багато представників добровольчих батальйонів, людей, які раніше воювали в АТО, а зараз демобілізовані. І небезпека цього дійсно дуже серйозна», – каже Денис Давидов.

Запоріжжя

Ще одне велике місто на Дніпрі, за яке веде боротьбу найбагатший українець Рінат Ахметов, – це Запоріжжя.

Це – великий промисловий центр. І хто володіє його найбільшими підприємствами, той контролює місто. Зараз власником найбільших заводів є Ахметов. І саме менеджер його підприємства – Володимир Буряк рветься зайняти крісло мера.

«Найбільшими фаворитами передвиборчої кампанії в Запоріжжі є Володимир Буряк – представник «Запоріжсталі», є також Микола Фролов – ректор Запорізького національного університету, та нинішній міський голова Олександр Сін», – розповідає керівник запорізького представництва Всеукраїнської асоціації політичних наук Дмитро Арабаджиєв.

Чинний мер – колишній регіонал Олександр Сін, який п’ять років пробув на посаді, робить ставку на електорат комунальних підприємств, чиї директори лояльні до нього. Тому більшість його агітаційної роботи ведеться через місцевих комунальників.

На відміну від Сіна, представник інтересів Ахметова Володимир Буряк, а також висуванець від Банкової Микола Фролов ведуть активну рекламну кампанію в місті. Усе Запоріжжя майорить білбордами та сітілайтами із зображенням Буряка і Фролова.

Місцеві спостерігачі вважають, що саме між ними і розгорнеться основна боротьба за крісло мера. Бо саме за кожним із них стоять інтереси великого бізнесу. За Буряком – Рінат Ахметов, який володіє в Запоріжжі цілою низкою великих промислових активів; за Фроловим – власники інших великих місцевих підприємств: від колишніх регіоналів – власника заводу з виробництва моторів «Мотор-січ» В’ячеслава Богуслаєва і виробника автівок «АвтоЗАЗ» Таріеля Васадзе, до друга президента – російського підприємця Костянтина Григоришина, який володіє «Запоріжтрансформатором» – заводом з виробництва трансформаторів.

Тому головна боротьба за крісло мера очікується саме між представниками Порошенка й Ахметова.

«Не хочу, щоб в Запоріжжя і в Запорізьку область прийшли донецькі. Але не ті донецькі, які є переселенцями, які постраждали від війни на Донбасі, а ті донецькі, які представляються клан президента-втікача Януковича. Я вважаю, що Запоріжжя – козацький край, волелюбний, зі своїми традиціями. І ми самі розберемося зі своїми місцевими проблемами», – заявив Микола Фролов.

Поспілкуватися с Володимиром Буряком и Олександром Сіном не вдалося – вони всіляко уникають спілкування з незалежними медіа, віддаючи перевагу лояльним журналістами.

Володимир Буряк – головний інженер металургійного комбінату «Запоріжсталь», яким володіє Рінат Ахметов.

Для Ахметова вкрай важлива перемога представника саме його заводу. «Ми знаємо, що це прифронтовий регіон, це сусідня область із Донецькою. І ми знаємо також, що деякі структури, що належать Рінату Ахметову, після подій 2013–14 року виїхали з Донецька, тому Запоріжжя дуже є цікавим для холдингу Ахметова, для Ріната Ахметова особисто. Це може бути плацдармом для розгортання його активності, наступним після Донбасу», – вважає Дмитро Арабаджиєв.

І хоча офіційно Володимир Буряк – самовисуванець, у регіоні розуміють, що це працівник «Запоріжсталі». «Його пов’язують саме з Рінатом Ахметовим і «Опозиційним блоком». І «Опозиційний блок» підтримує цього кандидата», – розповідає голова Запорізької регіональної ради підприємців Ірина Лєх.

Маріуполь

Маріуполь – найбільше місто, яке безпосередньо межує із зоною бойових дій на сході України.

У Маріуполі життя забезпечують два металургійні гіганти – «Азовсталь» та Маріупольский металургійний комбінат імені Ілліча. Той, хто змушує їх труби диміти, має авторитет. Тому фаворитами передвиборчої гонки є двоє – Юрій Тернавський і Вадим Бойченко – колишній та нинішній працівники заводів.

Саме політична реклама Бойченка і Тернавського у великій кількості розклеєна по всьому Маріуполю. Перший – працює на заводі Ріната Ахметова, другий – працював там до того, як підприємство дісталося донецькому олігарху.

Юрій Тернавський каже, що вирішив балотуватися на пост міського голови тому, що фактично залишився один у місті Маріуполі із середніх підприємців.

«Практично впродовж 15 останніх років середній і малий бізнес знищувала Партія регіонів. На жаль, держава не захистила середній і малий бізнес, і він назавжди загублений для міста Маріуполя, – заявив він. – Я впевнений, що майбутнє саме за середнім класом, середнім і малим бізнесом. Ми повинні створити умови для розвитку, для зародження середнього та малого бізнесу, це наше головне завдання».

47-річний Тернавський трудову діяльність розпочав на комбінаті імені Ілліча в 1985 році. У 1998-му був призначений заступником генерального директора – начальником управління громадського харчування та торгівлі. У 2010-му став членом виконкому Маріупольської міськради.

Із конкурентом Тернавського – Вадимом Бойченком ​– ми зустрічаємося просто на території заводу, який належить Рінату Ахметову. І хоча він говорить, що особисто з олігархом не знайомий, відразу зрозуміло, хто його кумир. На стіні висить портрет саме Ахметова.

38-річний Бойченко – директор з персоналу та соціальних питань комбінат імені Ілліча. У 2013 році був обраний членом виконкому Маріупольської міської ради.

«Є таке поняття – хтось іде до влади, а хтось рветься до влади. Я не рвуся, я йду. Це продиктовано часом, тими подіями, які в місті, продиктовано моєю небайдужістю до того, що відбувається в місті», – заявив Вадим Бойченко.

Таким чином, відвідавши чотири прифронтові обласні центри, ми побачили, як Петро Порошенко, Рінат Ахметов та Ігор Коломойський їх ділять на виборах. Хоча по всій країні балотуються 142 партії, тут шанси на владу мають політичні представники саме цих людей.