Херсонський священик Ігор Петренко, клірик Кафедрального собору Стрітення Господнього Української православної церкви Київського патріархату, повернувся до Херсона з Донецька після 52-деного перебування у заручниках в бойовиків угруповання «ДНР».
Священик розповів, що за неповні два місяці полону «зробив подорож машиною часу».
Усе, що мене оточувало, нагадувало те, що я читав про Радянський Союз зразка 1937 року
«Коли я потрапив у полон, усе, що мене оточувало, нагадувало те, що я читав про Радянський Союз зразка 1937 року. У «Службі безпеки «ДНР» ми, полонені, сиділи у ямі, у антисанітарних умовах, поводилися з нами вкрай жорстоко. Згодом нас перевезли до «ізбушки» – так вони називали будівлю Донецького обласного управління СБУ, де тримали військовополонених. Там умови були трохи кращими, був, так би мовити, Радянський Союз зразка десь 1951 року. «ДНР» – дуже своєрідне середовище, де час іде дуже швидко».
За словами священика, серед полонених були і військові, і цивільні громадяни. Зустрів він і кількох захисників Донецького аеропорту, «кіборгів». Дехто з полонених у неволі вже сім місяців. Ігор Петренко розповідає, що під час перебування у полоні став духовним наставником інших полонених.
Коли було ясно, що зможу звільнитися, швидко вивчив відправляти служби іншу віруючу людину з полонених. Зараз він там замість мене
«Спочатку бойовики заявили мені: «Молитися за Україну не будеш!» Але згодом була низка випадків, про які я можу сказати тільки одне: там, у полоні, Господь дарував мені стільки див! Зовсім дивним чином я отримав майже усе, щоб відправляти служби. Коли було ясно, що зможу звільнитися, швидко вивчив відправляти служби іншу віруючу людину з полонених. Зараз він там замість мене. Також вважаю дивом те, що усі мої кістки та зуби залишилися цілими, незважаючи на те, що били дуже сильно».
За словами священика, найбільш жорстоко поводилися з полоненими українцями так звані російські «добровольці». «Це були якути. Вони дуже пиячили і знущалися з полонених. Але Господь їх покарав. Хтось з них необережно поводився із зброєю і випадково вистрелив у ногу комусь з командування. ДНРівці тих якутів заарештували, але, щоб не розголошувати історію про непрофесійних найманців і не виносити сміття з хати, вони згадали про знущання і заарештували якутів під цим приводом».
Розповідає священик і про «економічну базу» бойовиків «ДНР». Каже, що возили полонених збирати металобрухт, який бойовики кудись реалізовували. «Було й таке: поклали вони око на якусь оптову базу чи на іншу будівлю, де є якесь цінне майно; спочатку по цій будівлі «працював» міномет так, щоб не завдати значної шкоди, а потів приїжджали бойовики «розбиратися», лаяли «укропів» і під шумок виносили те, що їм сподобалося».
Священик спілкувався не тільки з полоненими, але й з бойовиками. «Я питав цих людей: «Ви бачили багатьох українських воїнів. Ви зараз бачите мене, людину, яка присвятила життя служінню Богу. Ми – фашисти? Невже ви бачили хоча б одного карателя, як ви при нас кажете? Ви й досі вірите вашій пропаганді?» На жаль, вони уникали розмов на цю тему».
Отця Ігоря Петренка звільнили ввечері 6 квітня разом з 16-ма українськими полоненими військовослужбовцями. За словами радника голови СБУ Маркіяна Лубківського, у полоні та в заручниках у бойовиків залишаються ще близько 400 громадян України.
