У грудні 1983 року Українська редакція Радіо Свобода оприлюднила в ефірі заяву Олександра Шатравки – активіста руху за мир в СРСР. Він – уродженець Кривого Рогу, який після переїзду у Росію збирав підписи на підтримку руху за мир. У квітні 1983 року Шатравку засудили до 3 років таборів «за наклеп на Радянський Союз». Нижче – його заява, яка потрапила на Захід у вигляді самвидаву.
«Шановні друзі! У теперішній час шириться рух прихильників миру за відвернення ядерної катастрофи, яка чорною хмарою нависла над планетою. Поруч із широкими масами, активну боротьбу за збереження миру ведуть як голови держав, так і видатні політичні та громадські діячі багатьох країн світу. Однак деякі глави держав, удаючи з себе миротворців, використовують мрії мільйонів жителів планети жити в мирі, прагнуть узяти на себе роль лідера за приборкання гонки озброєнь у своїх корисливих, далекосяжних гегемоністських намірах.
Ці держави не раз висували гідні уваги, об’єктивні, на перший погляд, мирні ініціативи. Вони гучно підтримують прихильників руху за мир незалежно від їхнього політичного світогляду в усіх країнах, але тільки не у своїй країні. Аналогічну позицію в цьому питанні зайняв уряд СРСР. Узявши на себе роль лідера в боротьбі за збереження миру, він усіляко намагається придушити незалежний рух за мир у своїй країні, водночас підтримуючи створений за його наставлянням «офіційний» рух за мир. Цей підтримуваний урядом рух має чисто пропагандистський однобічний характер і всю відповідальність за щораз більшу гонку озброєнь і небезпеку вибуху термоядерного конфлікту у світі покладає на країни Заходу.
У передвоєнній історії Радянського Союзу можна простежити схожі повторення. Обстоюючи мир, радянський уряд поклав відповідальність за виникнення війни на імперіалістичні держави, котрі, мовляв, розв’язали війну проти Німеччини.
Держава, в якій цілком відсутня громадська думка, в якій зневажають елементарні права людини – така держава боїться справжнього миру, що здатний розкрити всі соціальні болячки даного суспільства. Мир – ворог брехні і насильства. Мир не потребує кордонів із колючого дроту, де правителі тримають свої народи під владою брехні та темряви.
Переговори про мир між урядами будуть лише тоді успішними, коли між народами буде відновлено довір’я і взаєморозуміння, досягнення яких цілком залежить від успіхів у царині прав людини… Але поки у світі існують антинародні тоталітарні та авторитарні держави, де уряди користуються необмеженою владою, яка не підлягає контролеві народних мас, – будь-які досягнення в переговорах про мир із цими країнами малонадійні, що вже підтверджувалося історією…
Виходячи з усіх вищевказаних міркувань, нині хотілося б звернутися до всіх учасників руху за мир – якнайоб’єктивніше намагатися підходити до такої серйозної проблеми, перш ніж вимагати від своїх урядів однобічного роззброєння або поступового оголошення своєї країни чи району без’ядерною зоною. Такий крок однобічного роззброєння можна лише порівняти з божевільною людиною, котра викинула свою зброю перед обличчям смертельної небезпеки, сподіваючись на порятунок.
Єдина надія на збереження миру – це військова міць тих країн, де досягнуто найбільших успіхів у царині основних прав людини. 26 квітня 1983 року. Олександр Шатравка».
Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.
(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)
