Дніпропетровськ – Дніпропетровщина готує презентаційне досьє для козацьких пісень, аби ті могли претендувати на отримання статусу ЮНЕСКО як унікальна культурна спадщина людства, що потребує захисту. Перші підсумки роботи фольклористів вже є: фахівці провели дослідницьку роботу у 8 районах краю, де колись були козацькі слободи. Однак як скоро отримають державну підтримку ті, хто наразі зберігає й пропагує давній автентичний спів Придніпров’ї? Більшості жінок, що виконують козацькі пісні, вже за 80 років.
Степовий або козацький спів не сплутаєш з жодним іншим. Розлогий, розкладений щонайменше на 8 голосів, без музичного супроводу, з прерогативою для чоловічих партій, які наразі беруть на себе жінки, розказує дослідниця козацької пісенної спадщини Придніпров’я Марія Марфобудінова. Ця манера виконання народної пісні збереглась на Дніпропетровщині, у селах та містечках, які колись були козацькими слободами. У рамках фольклорної експедиції цього літа науковці вже об’їздили десятки сіл, поспілкувались з народними співочими гуртами, які знають і виконують по кілька сотень маловідомих або зовсім невідомих пісень. Фахівці визнають: наразі, у непростій політичній ситуації, можливо, їхні дослідження не на часі, але носіям автентичного співу вже по 80-90 років і треба поспішати із записами, каже Марія Марфобудінова.
Треба рятувати, бо цього дуже мало збереглось в області. Наприклад, у Межовій є унікальна жінка, їй 96 років, Довжанська Ганна Михайлівна. У неї унікальна пам'ять, вона може відтворити по 10-12 куплетів дуже старовинних пісень, які наразі не побутуютьМарія Марфобудінова
«Для багатьох людей, які чують лише фолькмьюзік або виконання під баян з його площинним звучанням, ця манера виконання – справжнє відкриття. Мета цих поїздок така – зафіксувати на аудіо і відео носіїв козацького співу. Це вже, на жаль, реліктова річ. Треба рятувати, бо цього дуже мало збереглось в області. Наприклад, у Межовій є унікальна жінка, їй 96 років, Довжанська Ганна Михайлівна. У неї унікальна пам'ять, вона може відтворити по 10-12 куплетів дуже старовинних пісень, які наразі не побутують. Одна біда – її літа на калиновому вже мості, і якщо ми зараз не запишемо, це може канути в Лету. І тоді ми вже тільки зможемо пишатись тим, що десь, «на престижному кладовищі», в музеї є ноти, які не передають голосу, є тексти, які не передають динаміки слів», – зазначає дослідниця.
Унікальний співочий колектив із клубного закутку
Серед останніх відкриттів дніпропетровських науковців – народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Криниця» з містечка Підгороднього. Понад чверть століття жінки колективу, який тримається на ентузіазмі, виконують народні пісні Придніпров’я, які перейняли від своїх мам та бабусь. Ансамбль, якому аплодували в Польщі та Угорщині, постійний учасник загальноукраїнських етнофестивалів, удома належно не пошанований, жаліються учасниці колективу. Репетиції проводять у закутку клубного фойє, а гроші на поїздки по Україні збирають із власних пенсій, розповіли Радіо Свобода «старійшини» «Криниці» Марія Заугольна та Раїса Полив’яна.
«У нас немає ніякої ставки, ні окладу. Нам ніхто нічого не платить. На фестивалі ми їздимо – складаємо пенсію. Або їдемо в район, просимо: ми ж поїдемо на фестиваль. А нам кажуть: «Їдьте, дєвочки, але знайте, що грошей нема». З’їздимо, а тоді два місяці чекаємо, доки нам повернуть ті гроші за дорогу. Нас записували на фестивалі «Кришталеві чари», ми співали «Журавлі», перше місце вибороли. Це було ще 1993-94 році. А після, професійно – ні, рада б душа в рай, так гріхи не пускають», – кажуть жінки, що зберегли й виконують маловідомі українські пісні.
«Є окрема підтримка»
2016 року пісні козацьких слобід Придніпров’я претендуватимуть на включення до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони. От тоді, запевняють в Дніпропетровській обласній раді, яка виступила з цією ініціативою, можна буде говорити про масштабну підтримку козацької пісні. Сподіваються, що світова спільнота зможе допомогти колективам, які пропагують українську автентику, матеріально, з’являться кошти на глибокі дослідження, на організацію гуртків з козацького співу. Чому Україна не може це робити вже зараз і власними силами? Про це Радіо Свобода запитало в голови обласної ради Євгена Удода.
Потрібні нові імпульси для збереженняЄвгена Удода
«За радянських часів діяла окрема програма вихолощування справжньої культурної спадщини. Є пісні, які ми вважаємо справжніми, народними, – але там є нюанси. І завдання – в цьому великому масиві пісенної спадщини знайти зерна справжніх козацьких пісень. Є колективи в області, вони існують, вони за можливості передають, є окрема підтримка. Але коли ми потрапимо у фокус світової спільноти, ми беремо на себе відповідальність, це стане вже не тільки нашою, а й світовою спадщиною. Як виглядає, те, що зараз є, – цього не достатньо. Потрібні нові імпульси для збереження», – сказав посадовець.
Між тим старі жінки, носії автентичного співу, побоюються, що без підтримки держави й бажання молоді переймати старовинні народні пісні мистецтво степового співу зникне разом із ними. Вони також хвилюються, щоб робота з популяризації козацького спадку в регіоні не перетворилась на піар-акцію особистостей.
