Чи всіх катів сталінської доби засуджували однаково після 20-го з’їзду ЦК КПРС? Усередині 1956 року Українська редакція Радіо Свобода говорить про те, що під час правління Хрущова радянське керівництво до справи «розвінчання культу» підходило вибірково, і загалом не змінило своєї антиукраїнської суті.
1933 року пустив собі кулю в лоб Скрипник, старий більшовик, товариш Леніна, а свого часу – народній комісар освіти в Україні та один із головних реалізаторів так званого українізаційного курсу. Після самогубства Хвильового це був другий постріл, що визначав собою яскраве закінчення українізаційної ери. З того часу почалося в Україні явне і безоглядне винищування тих решток автономії, що їх український народ важкою боротьбою вирвав від Кремля; почалася ліквідація українських культурних надбань, масове винищування українських патріотів, наплив неукраїнського елементу та насаджування за його допомогою так званої культури «національної за формою і соціалістичної за змістом», тобто, ясніше кажучи, почалася культурна русифікація й економічний визиск України.
Несамовиті і злочинні герці сталінського терору в Україні тривали безперебійно цілі роки. Мінялися тільки головні кати. Після купання в морі крови та потрапивши в неласку, відійшов у небуття перший сталінський кат України Постишев. Після нього для приборкання непокірної України з’являлися щораз нові сталінські сатрапи-губернатори, між ними – і такі тузи, як Хрущов і Каганович. Всі вони мали одне єдине завдання: знищити «український націоналізм», тобто вирвати з корінням усі ознаки української самобутності.
Загальне послаблення совєтської системи після смерти Сталіна дещо притупило вістря також антиукраїнської політики Кремля. Притупило, але не ліквідувало. Цього, зрештою, не могло і не може бути. Адже совєтською імперією і надалі керують ті самі «соратнікі» і вислужники Сталіна, що з його доручення грабували і нищили Україну.
Викручуючись перед трудящими від вини і кари за вчинені злочини, стараючись урятувати скомпрометовану, загниваючу совєтську систему, вони сьогодні всю вину звалюють на Сталіна і роблять із себе мало не безневинних овечок. Порядком ліквідації культу Сталіна та самовибілювання Хрущов і компанія реабілітують деяких їхніми руками (чи руками їхніх помічників) ліквідованих партійців. У 4-му числі «Вопросов історії» (радянське академічне видання – ред.) поміщено критичну статтю з приводу книжки Лихолата «Розгром націоналістичної контрреволюції в Україні». У цій статті реабілітується Скрипник, а також низка інших українських комуністів, вичищених за сталінської доби.
Але сказавши «а», кремлівські можновладці зовсім не збираються сказати «б», відкрити повну правду, засудити антиукраїнську політику Сталіна, засудити культ «старшого брата», геть припинити русифікаційний курс в Україні. Не йдеться бо про реабілітацію одного чи другого українського комуніста, який, зваблений обіцянками Леніна і Сталіна, будував «загірну комуну» і тим самим і сам допомагав закладати ярмо на власний народ. Йдеться про реабілітацію мільйонних жертв постишевсько-молотовсько-хрущовського терору в Україні, про тисячі найкращих представників української культури, які зникли безслідно, йдеться про привернення свободи українському селянинові, робітникові, інтелігентові, про вияв вільної творчости, про свободу українського народу.
Звичайно, цього Хрущов та інші совєтські можновладці ніколи не зроблять. Вся їхня антисталінська політика є тактичним маневром. Послаблення системи і господарський хаос, що вийшов наверх після смерти Сталіна, показали їм, що старими методами далеко не заїдеш. Рятуючи совєтську систему, вони почали пускати блахмана про ленінізм, правопорядок і демократію, почали реабілітувати мертвих комуністів, зовсім замовчуючи головні злочини і фактично зберігаючи сталінську систему. Тому і поневолення та гноблення України, започатковане Леніним і закріплене Сталіним, вони продовжують далі.
(Текст подано з незначними правками)
Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.
(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)
