Київ – Поряд із багатьма сотнями самооборони Майдану свою «бойову одиницю» зареєстрували і митці. Зараз вони відновлюються після нападу силовиків на Український дім, де розміщувався основний осередок сотні, однак насправді Мистецька сотня проводить свої акції у різних українських містах. Для чого на Майдані митці, коли всі у бойовій готовності, розповів у ефірі «Молодь плюс» сотник Юрій Ігнатенко.
– Коли не лунають вибухи, якраз розкривається широке поле для нашої діяльності. Ми підтримуємо мирний спротив, тобто це, власне, те, чим займається Мистецька сотня. Як пояснити? Якщо дуже приземлено – підтримувати тих людей, що зараз на барикадах. Наприклад, у нас в осередку зібралися люди, які просто грали своїх пісень (то були переважно студенти Києво-Могилянки), вони зірвали оплески там у нас, а потім такий клич: «Люди, давайте – на барикади!». І от вони пішли на барикади, тому у тих бійців, що там стоять, звісно, відбувається ротація, але такого відпочинку і нема. Ну, ліг-поспав…Але ти постійно перебуваєш у цьому просторі, в цьому напруженні. Я можу сказати, там військовий стан.
А тут їм – пісня, тут гітара, тут флейта, тут скрипка. І от вони відключаються, забувають – це і є відпочинок. Я не знаю, що зараз сниться сотним, але тоді вони відпочили – це було видно по очах. Не хотіли відпускати, дякували.
Навіть у такому аспекті митці мають бути з народом, мають бути на барикадах. Або акції з тим же фортепіано. Люди дивляться, з обох боків – з боку силовиків там теж нормальні хлопці стоять, які хочуть повернутися додому або до казарми, лиш би там не стояти, не мерзнути. І ми їх закликаємо: люди, є життя. Ми звертаємо увагу на те, що ми – люди. Ми не одиниці, ми не бидло, ми не м’ясо, не статистика. Ми – люди. Зі свідомістю, з почуттями.
І може, якщо їм довести, що вони – люди, вони скажуть: ми не хочемо такої країни, не хочемо тут стояти, і боронити незрозуміло що, ми втомилися боятися свого командира. Ми хочемо на концерт, на побачення, хочемо піти в театр.
– Багато митців на Майдані – від початку протестів. Розкажіть про Мистецьку сотню, для чого її було створено саме тепер?
– Від початку створення Майдану мені дуже не вистачало мистецтва. Я не маю на увазі тієї співанки-гулянки, яка відбувалася спочатку коло стели, а потім на сцені Майдану. Ну, питання зі сценою взагалі дуже неоднозначне, неясно було, як мистецтво проходить на ту сцену.
Але чогось мені не вистачало, я не бачив гітар коло цих бочок, не чув віршів. Ну, хіба Карпа приходила читати, Андрухович – коли існував відкритий університет коло Михаїла.
А потім мистецтво почало створюватися, якісь дощечки розмальовувались, якісь створювали експозиції картин, фотовиставки, якісь перформенси, флешмоби.
Ситуація в тому, що ідей багато, реалізації мало. І от створюється Мистецька сотня, яка допомагає реалізації цих ідей. Це є той осередок, куди будь-яка людина, будь-який учасник самооборони, будь-який учасник демонстрації, може прийти зі своїми ідеями, і ми допоможемо усіма засобами, які у нас є. Можемо надати матеріал, простір.
Справа в тому, що Майдан сколихнув людей, і митців, зокрема. Драматурги пишуть щоденники Майдану, музиканти збираються, не знаю, як щодо художників і літераторів, але вони так само збираються. Але все відокремлено, а тут ми намагаємося все поєднати, створити а ля круглий стіл у неформальній обстановці. От навіть сьогодні я до вас прийшов із нашого внутрішнього засідання. Все було якось стихійно, але це було якраз кльово, прийшло дуже багато людей, усі – зі своїми ідеями. Тобто ми працюємо, фіксуємо контакти, створюємо робочі групи щодо конкретним напрямків.
– А мистецька сотня має свої вимоги, які відмінні від основних майданівських? Чи ви повністю інтегровані у Майдан?
– Культура – це щось таке із області душі. Але у векторі нашої діяльності – й адміністративна робота. Уже велися розмови про створення нового Міністерства культури.
– Тобто, ви висуваєте своїх кандидатів на посаду міністра?
– Є багато молодих ініціативних людей, багато розумних, досвідчених людей, які розуміють, як то має бути, які навіть і працювали на цих посадах, які теж не згодні із цим режимом, із цією системою.
Оскільки я на цьому не знаюся, то я не знаю ще, чи це буде створення альтернативного, якогось технічного… У всякому разі, робота у цьому напрямку ведеться, вже є люди, відповідальні за цей напрямок, туди долучаться експерти, і все це буде розроблятися на якомусь, може, законодавчому рівні.
Найближчим часом ми плануємо акцію щодо рейдерських захоплень: книгарня «Сяйво», кінотеатр «Жовтень» – цих об’єктів є багато, і ми хочемо звернути на це увагу людей. Потрібно, щоб ці об’єкти працювали і працювали належним чином, щоб там відбувалися мистецькі акції. Бо мистецтво об’єднує навколо себе тих людей, які цим цікавляться: якщо там будуть виставки «Шуби-дублянки», то такі люди туди й прийдуть, а якщо там будуть предмети мистецтва, то прийдуть зовсім інші люди із іншими цілями.
– І у нас є слухач.
Слухач:
Добрий вечір,це Михайло з Броварів. Я хочу сказати, що оце дивлюся: такі роки, що у нас після проголошення незалежності України, на Донеччині, на Харківщині, якби ж вони більше української пісні, козацький марш оце слухали та визначались, а не слухали ту «Мурку», яку їм насаджували. То, може б, по-іншому і мислили, і цього президентства не підтримували, що він наробив в Україні. Дякую за увагу».
– З цим можна, мабуть, тільки погодитись.
– А що ж з цим сперечатись? Якщо мені кажуть: ось дивіться на президента, я кажу, що ми маємо того президента, на якого заслужили. Якщо у нас у кожній маршрутці звучить шансон, то, вибачте, про що тут говорити. Як кажуть: «Не президент напісяв мені у ліфті». Тому треба починати з себе, зі власної культури. Хоча дійсно ситуація, яку ми бачимо, – інформаційна агресія: те, що виливається на нас з екранів телевізорів, чи «заспамлений» інтернет, те, що ми чуємо здебільшого по радіо, – потім ходиш цілий день і наспівуєш якусь пісеньку, ти не хотів, ти не знаєш цього виконавця, ти навіть не хочеш цього, тобі просто всунули це в голову. Можливо, ти в цей час хотів вивчити пару іноземних слів або послухати Моцарта або ще когось, а тобі це насаджують. Усе це починається знизу, на це потрібен час, і велика відповідальність за це – на освіті, на культурі
– Юрію, зараз пісні, картинки, відео з Майдану вони набувають дійсно такої вірусності, розходяться шаленими тиражами справді. От ви вже для себе виокремили якусь тематику, спрямування, що людям потрібно, на що є запит? Чого бракує зараз: стьобу, чогось для мотивації чи, можливо, іронія?
– Стьоб, мотивація? Над кем смеётесь? Над собой смеётесь. Просто стьоб – це класно, якщо зайти подивитись якийсь демотиватор і підняти собі настрій. Без гумору ніяк, і добре, що українці вміють сміятись.
Люди зараз на Майдані хочуть якоїсь ясності, вони хочуть відповідей. Я не знаю, чи може мистецтво це їм дати, але у якомусь сенсі мистецтво це їм дає, просто якщо будуть підніматися тексти, я не знаю, Хвильового, Симоненка, Вінграновського, Стуса, якщо просто слухати нормальних пісень… Це можуть бути якісь перфоманси також. Просто хтось мислить раціонально, а хтось нераціонально, права/ліва півкуля, просто таким чином світосприйняття, і сприйняття цієї ситуації, тому що ситуація зараз досить неоднозначна, вона досить заангажована і досить спекулятивна – те, що відбувається зі сцени на Майдані, або у тому ж телевізорі і в інтернеті. Мистецтво може повернути кут зору на подію, щоб людина могла поглянути на ситуацію, яка зараз є.
– Один із авторів «Українського щитоносця», який позиціонується як сатиричний літературний проект, розповідав про те, що їхні учасники брали участь у протестах активно як громадяни, як активісти. На Вашу думку, митець повинен тільки спостерігати чи він може брати участь у таких подіях? Де закінчується митець і починається активіст? Є така межа для вас чи нема?
– Митець апріорі небайдужий. Це здебільшого темпераментні люди, дуже емоційні люди. Я навіть про себе можу сказати. Я був на усіх барикадах, на усіх гарячих подіях, на усіх штурмах, і бачив там теж дуже багато митців. Людей театру, музики. Які теж стояли із ціпками і тримали стрій. Митець не мусить тільки спостерігати. Примусити митця, звісно, не можна, але я знаю, що митці точно небайдужі, і вони точно не спостерігають.
– Наскільки взагалі мистецтво, що зараз твориться, універсальне. Чи буде воно на часі після Майдану?
– Ну, звичайно, мистецтво завжди було і буде на часі.
– Мистецтво як таке – так, а як щодо конкретних творів, конкретних напрямків, які зараз формуються?
– Зараз багато чого творяться по тих напрямках, які уже є, тобто по суті нічого нового не твориться, просто люди відроджують те, що було, люди відроджують те, що у них є. Революція закінчиться, сподіваємось, що закінчиться найближчим часом. А те, що буде створено зараз, ті набутки, ті знайомства, контакти, спілкування, ідеї – вони підуть далі у життя, тому що революція закінчиться, і хоч наше суспільство зараз стало набагато свідомішим, є ще велика кількість несвідомого суспільства, і туди саме й піде це мистецтво. Я не знаю, будуть це агітбригади чи будуть якось створюватись альтернативні методи донесення цієї інформації до кожного.
– А можуть з’явитись нові зірки? Ми зараз бачимо серед громадських активістів нові імені, у політиці так само, а митці?
– От, наприклад, піаніст-екстреміст, хіба це не зірка? Він на всіх каналах, на усіх барикадах. Грає, розучує нові твори, і щось ти через нього пізнаєш, цікавишся, підходиш, він: так, так, так. І дійсно, людина прагне розвиватися.
Ми звертаємо увагу на те, що ми – люди. Ми не одиниці, ми не бидло, ми не м’ясо, не статистика. Ми – люди. Зі свідомістю, з почуттями
А тут їм – пісня, тут гітара, тут флейта, тут скрипка. І от вони відключаються, забувають – це і є відпочинок. Я не знаю, що зараз сниться сотним, але тоді вони відпочили – це було видно по очах. Не хотіли відпускати, дякували.
Навіть у такому аспекті митці мають бути з народом, мають бути на барикадах. Або акції з тим же фортепіано. Люди дивляться, з обох боків – з боку силовиків там теж нормальні хлопці стоять, які хочуть повернутися додому або до казарми, лиш би там не стояти, не мерзнути. І ми їх закликаємо: люди, є життя. Ми звертаємо увагу на те, що ми – люди. Ми не одиниці, ми не бидло, ми не м’ясо, не статистика. Ми – люди. Зі свідомістю, з почуттями.
І може, якщо їм довести, що вони – люди, вони скажуть: ми не хочемо такої країни, не хочемо тут стояти, і боронити незрозуміло що, ми втомилися боятися свого командира. Ми хочемо на концерт, на побачення, хочемо піти в театр.
– Багато митців на Майдані – від початку протестів. Розкажіть про Мистецьку сотню, для чого її було створено саме тепер?
– Від початку створення Майдану мені дуже не вистачало мистецтва. Я не маю на увазі тієї співанки-гулянки, яка відбувалася спочатку коло стели, а потім на сцені Майдану. Ну, питання зі сценою взагалі дуже неоднозначне, неясно було, як мистецтво проходить на ту сцену.
Але чогось мені не вистачало, я не бачив гітар коло цих бочок, не чув віршів. Ну, хіба Карпа приходила читати, Андрухович – коли існував відкритий університет коло Михаїла.
А потім мистецтво почало створюватися, якісь дощечки розмальовувались, якісь створювали експозиції картин, фотовиставки, якісь перформенси, флешмоби.
Ситуація в тому, що ідей багато, реалізації мало. І от створюється Мистецька сотня, яка допомагає реалізації цих ідей. Це є той осередок, куди будь-яка людина, будь-який учасник самооборони, будь-який учасник демонстрації, може прийти зі своїми ідеями, і ми допоможемо усіма засобами, які у нас є. Можемо надати матеріал, простір.
Справа в тому, що Майдан сколихнув людей, і митців, зокрема. Драматурги пишуть щоденники Майдану, музиканти збираються, не знаю, як щодо художників і літераторів, але вони так само збираються. Але все відокремлено, а тут ми намагаємося все поєднати, створити а ля круглий стіл у неформальній обстановці. От навіть сьогодні я до вас прийшов із нашого внутрішнього засідання. Все було якось стихійно, але це було якраз кльово, прийшло дуже багато людей, усі – зі своїми ідеями. Тобто ми працюємо, фіксуємо контакти, створюємо робочі групи щодо конкретним напрямків.
– А мистецька сотня має свої вимоги, які відмінні від основних майданівських? Чи ви повністю інтегровані у Майдан?
У векторі нашої діяльності – й адміністративна робота. Уже велися розмови про створення нового Міністерства культури
– Тобто, ви висуваєте своїх кандидатів на посаду міністра?
– Є багато молодих ініціативних людей, багато розумних, досвідчених людей, які розуміють, як то має бути, які навіть і працювали на цих посадах, які теж не згодні із цим режимом, із цією системою.
Оскільки я на цьому не знаюся, то я не знаю ще, чи це буде створення альтернативного, якогось технічного… У всякому разі, робота у цьому напрямку ведеться, вже є люди, відповідальні за цей напрямок, туди долучаться експерти, і все це буде розроблятися на якомусь, може, законодавчому рівні.
Найближчим часом ми плануємо акцію щодо рейдерських захоплень: книгарня «Сяйво», кінотеатр «Жовтень» – цих об’єктів є багато, і ми хочемо звернути на це увагу людей. Потрібно, щоб ці об’єкти працювали і працювали належним чином, щоб там відбувалися мистецькі акції. Бо мистецтво об’єднує навколо себе тих людей, які цим цікавляться: якщо там будуть виставки «Шуби-дублянки», то такі люди туди й прийдуть, а якщо там будуть предмети мистецтва, то прийдуть зовсім інші люди із іншими цілями.
– І у нас є слухач.
Слухач:
Добрий вечір,це Михайло з Броварів. Я хочу сказати, що оце дивлюся: такі роки, що у нас після проголошення незалежності України, на Донеччині, на Харківщині, якби ж вони більше української пісні, козацький марш оце слухали та визначались, а не слухали ту «Мурку», яку їм насаджували. То, може б, по-іншому і мислили, і цього президентства не підтримували, що він наробив в Україні. Дякую за увагу».
– З цим можна, мабуть, тільки погодитись.
– А що ж з цим сперечатись? Якщо мені кажуть: ось дивіться на президента, я кажу, що ми маємо того президента, на якого заслужили. Якщо у нас у кожній маршрутці звучить шансон, то, вибачте, про що тут говорити. Як кажуть: «Не президент напісяв мені у ліфті». Тому треба починати з себе, зі власної культури. Хоча дійсно ситуація, яку ми бачимо, – інформаційна агресія: те, що виливається на нас з екранів телевізорів, чи «заспамлений» інтернет, те, що ми чуємо здебільшого по радіо, – потім ходиш цілий день і наспівуєш якусь пісеньку, ти не хотів, ти не знаєш цього виконавця, ти навіть не хочеш цього, тобі просто всунули це в голову. Можливо, ти в цей час хотів вивчити пару іноземних слів або послухати Моцарта або ще когось, а тобі це насаджують. Усе це починається знизу, на це потрібен час, і велика відповідальність за це – на освіті, на культурі
– Юрію, зараз пісні, картинки, відео з Майдану вони набувають дійсно такої вірусності, розходяться шаленими тиражами справді. От ви вже для себе виокремили якусь тематику, спрямування, що людям потрібно, на що є запит? Чого бракує зараз: стьобу, чогось для мотивації чи, можливо, іронія?
Люди зараз на Майдані хочуть якоїсь ясності, вони хочуть відповідей
Люди зараз на Майдані хочуть якоїсь ясності, вони хочуть відповідей. Я не знаю, чи може мистецтво це їм дати, але у якомусь сенсі мистецтво це їм дає, просто якщо будуть підніматися тексти, я не знаю, Хвильового, Симоненка, Вінграновського, Стуса, якщо просто слухати нормальних пісень… Це можуть бути якісь перфоманси також. Просто хтось мислить раціонально, а хтось нераціонально, права/ліва півкуля, просто таким чином світосприйняття, і сприйняття цієї ситуації, тому що ситуація зараз досить неоднозначна, вона досить заангажована і досить спекулятивна – те, що відбувається зі сцени на Майдані, або у тому ж телевізорі і в інтернеті. Мистецтво може повернути кут зору на подію, щоб людина могла поглянути на ситуацію, яка зараз є.
– Один із авторів «Українського щитоносця», який позиціонується як сатиричний літературний проект, розповідав про те, що їхні учасники брали участь у протестах активно як громадяни, як активісти. На Вашу думку, митець повинен тільки спостерігати чи він може брати участь у таких подіях? Де закінчується митець і починається активіст? Є така межа для вас чи нема?
Я був на усіх барикадах, на усіх гарячих подіях, на усіх штурмах, і бачив там теж дуже багато митців. Людей театру, музики. Які теж стояли із ціпками і тримали стрій
– Наскільки взагалі мистецтво, що зараз твориться, універсальне. Чи буде воно на часі після Майдану?
– Ну, звичайно, мистецтво завжди було і буде на часі.
– Мистецтво як таке – так, а як щодо конкретних творів, конкретних напрямків, які зараз формуються?
– Зараз багато чого творяться по тих напрямках, які уже є, тобто по суті нічого нового не твориться, просто люди відроджують те, що було, люди відроджують те, що у них є. Революція закінчиться, сподіваємось, що закінчиться найближчим часом. А те, що буде створено зараз, ті набутки, ті знайомства, контакти, спілкування, ідеї – вони підуть далі у життя, тому що революція закінчиться, і хоч наше суспільство зараз стало набагато свідомішим, є ще велика кількість несвідомого суспільства, і туди саме й піде це мистецтво. Я не знаю, будуть це агітбригади чи будуть якось створюватись альтернативні методи донесення цієї інформації до кожного.
– А можуть з’явитись нові зірки? Ми зараз бачимо серед громадських активістів нові імені, у політиці так само, а митці?
– От, наприклад, піаніст-екстреміст, хіба це не зірка? Він на всіх каналах, на усіх барикадах. Грає, розучує нові твори, і щось ти через нього пізнаєш, цікавишся, підходиш, він: так, так, так. І дійсно, людина прагне розвиватися.
