От зовсім не здивований скандалом довкола ймовірного членства Ірини Фаріон у КПРС (сама вона спростовує, але стилістика і зміст спростування наштовхують на протилежні висновки). Звісно, колись і мене неабияк вражали такі політичні пікантності. Пригадую, як у студентські роки в мене стався розрив шаблону, коли довідався, що викладач факультету журналістики ЛДУ імені Франка, який написав книжку «Навіки кайдани кували» – про русифікацію, – колишній парторг факультету!..
«Ну, як же ж так можна?!», – дивувався я тоді.
Аж потім старші колеги, які закінчили факультет на переломі 1980-90-х, мені дещо пояснили. Виявляється, викладачі, які були ідеологічно активні за комуністичних часів (а таких на ідеологічному факультеті було чимало), коливалися із генеральною лінією, а потім в абсолютній більшості стали на нові рейки – і знову правильно розставляли ідеологічні акценти. Тільки вже не комуністичні, а українські. Натомість ті, хто намагався дистанціюватися від ідеології в комуністичні часи, і за часів незалежності не «вантажили» студентів із приводу того, як правильно треба любити неньку-Україну.
Мабуть, є категорія людей, які просто відчувають внутрішню потребу бути носіями і провісниками правильного світогляду. Думаю, краще це можуть пояснити політологи, психологи чи фахівці з фрейдомарксизму. Але, однозначно, не варто до їхніх патетичних повчань ставитися всерйоз.
«Ну, як же ж так можна?!», – дивувався я тоді.
Аж потім старші колеги, які закінчили факультет на переломі 1980-90-х, мені дещо пояснили. Виявляється, викладачі, які були ідеологічно активні за комуністичних часів (а таких на ідеологічному факультеті було чимало), коливалися із генеральною лінією, а потім в абсолютній більшості стали на нові рейки – і знову правильно розставляли ідеологічні акценти. Тільки вже не комуністичні, а українські. Натомість ті, хто намагався дистанціюватися від ідеології в комуністичні часи, і за часів незалежності не «вантажили» студентів із приводу того, як правильно треба любити неньку-Україну.
Мабуть, є категорія людей, які просто відчувають внутрішню потребу бути носіями і провісниками правильного світогляду. Думаю, краще це можуть пояснити політологи, психологи чи фахівці з фрейдомарксизму. Але, однозначно, не варто до їхніх патетичних повчань ставитися всерйоз.
