(Рубрика «Точка зору»)
(16 вересня журналісти та правозахисники вшанують пам’ять загиблих журналістів)
У день, коли Анні Політковській мало б виповнитися 55, журналісти згадували, як після її вбивства редакційна стаття «Нової газети» завершувалася словами: «Доки є «Новая газета», її вбивці не спатимуть спокійно». Це не гучні слова. Успіхи в розслідуванні справи про вбивство Політковської – це значною мірою заслуга саме «Нової газети».
16 вересня минає 13 років від дня зникнення Георгія Гонгадзе. І часом доводиться чути від колег-журналістів про так звану втому від цієї справи. За 13 років Георгію Гонгадзе встигли поставити пам’ятник, але замовники його вбивства таки сплять спокійно, доки, як висловився журналіст Сергій Лещенко, працює «пральна машина», що їх «відбілює».
Чи втіляться найближчим часом в конкретні правові дії натяки заступника генпрокурора Рената Кузьміна, мовляв, «будь-яка ниточка має свій кінець»? Адже на тлі цих заяв, до того ж, у переддень річниці незалежності, телеканал «Інтер» транслює фільм Кончаловського «Битва за Україну/Леонід Кучма». Якщо назва фільму недостатньо промовиста, рекомендую переглянути його в мережі.
З одного боку, справа Гонгадзе – для всіх очевидна: активісти носять портрети Леоніда Кучми та Володимира Литвина до адміністрації президента з вимогою покарати замовників.
З іншого – справа Гонгадзе до кінця не зрозуміла. Що знає про неї суспільство? І чому потерпілому в справі Пукача журналістові Олексію Подольському, який дивом лишився живим, за його словами, відмовляють у відкритті власного блогу на «Українській правді»? Мабуть, цьому є логічне пояснення. Але воно нам не відоме.
Чи змінилися реалії відносин «журналіст – держава» протягом останніх 13 років?
За даними Інституту масової інформації, який відстежує порушення прав журналістів, тільки протягом липня 2013 року було зафіксовано 10 випадків фізичної агресії – нападів, побиття, пошкодження майна – проти працівників ЗМІ. І що ж ми маємо із розслідуванням подібних справ? Згідно з інформацією Генпрокуратури, протягом січня-липня 2013 року за 171-ю статтею Кримінального процесуального кодексу України («Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста») було зареєстровано 117 справ. Із них дві третини було закрито за відсутністю складу злочину і лише три справи дійшли до суду.
А ось дуже конкретний приклад. Після зафіксованого на відео побиття журналіста «5-го каналу» Андрія Ковальова «Беркутом» під час акції Врадіївської ходи на майдані Незалежності в Києві справу швидко зам’яли, натомість, згідно з інформацією джерел у прокуратурі, кримінальне провадження відкрили проти самого журналіста – за побиття бійців спецназу.
Чи це не ті самі правоохоронні органи, не ті самі «орли» (за висловом у розмові на «плівках Мельниченка» із особою, чий голос дуже схожий на голос Леоніда Кучми), які використовувалися для розправ, у тому числі, над журналістами в 90-х?
То що ж змінилося за останні 13 років?
Вимог розслідувати справу Гонгадзе не може бути забагато, доки крапки над «і» не розставлені, а замовники не пішли під суд. Тому низка громадських організацій традиційно вийде на акцію 16 вересня та запалить свічки на Майдані.
До акції приєднаються не лише журналістські та медійні, а й правозахисні організації. І це цілком логічно, бо в країні, де верховенство права відсутнє, журналістська діяльність не може існувати поза правозахистом.
Принаймні, так мало б бути.
Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
