Київ – 12 вересня у Львові вже вдвадцяте стартує Форум видавців, який об’єднує багато літературних та навкололітературних заходів. Туди їде і письменник Любко Дереш. В ефірі «Молодь плюс» він розповів, що очікує від заходу і як взагалі живеться українським письменникам.
– У Львові Ви презентуєте нові книги. Розкажіть детальніше.
– Зараз будуть виходити дві книги одразу – у різних видавництвах. Перша – це збірка повістей і оповідань. Вона виходить у видавництві «Кальварія» і називається «Миротворець». Центральною постаттю цієї книги є творець атомної бомби Роберт Опенгеймер. Власне, оповідання, присвячене Опенгеймерові, і дало назву збірці – «Миротворець». І решта три повісті, які є в книжці, – це тексти про пошук істини: наукової, моральної, етичної, істини стосунків, істини як такої – метафізичної. Частково ця книга заторкує мій досвід перебування в Єгипті. Так склалося, що близько року я мешкав на Синаї, недалеко від гори Синай, там, де Мойсей отримав свої заповіді. І ці враження теж увійшли в книгу, зокрема, в повість «Молися за нас, святий Христофоре», де дія відбувається на Синаї.
А друга книга – це роман, він виходить у видавництві «Нора-Друк» і має назву «Остання любов Асури Махараджа». Асура Махарадж – ім’я головного героя, воно санскритське. З мови давньої Індії «Асура» означає «демон», «Махарадж» означає «повелитель». І Асура Махарадж – молодий науковець із Нижніх світів, власне, демон, який відкриває раптом, що він закохався. І він вирішує дослідити це відчуття глибше, і для цього йому потрібно стати людиною. Тобто це є якоюсь мірою алегорична історія про ставання справжньою людиною, про те, що кожна жива істота, навіть демон, теж має душу, і кожен з них, навіть найбільш занепалий, може стати справжньою людиною.
– Коли ці видання з’являться у книгарнях?
– Уже з тринадцятого числа у книгарнях «Є» точно можна буде знайти «Миротворця» . Стосовно «Асури Махараджа» не такий певний, але під час Форуму видавців або одразу після Форуму можна буде побачити.
– Ми опитали людей у Києві, і з їхніх відповідей видно, що письменник сприймається як таке абстраговане від усього створіння, а література – як осердя чогось «брудного». Як Ви це бачите, хто такий «український письменник» взагалі?
– Щойно ми зустрілися віч-на-віч зі страшною правдою про те, що думають справді читачі. Чомусь егоїзм українського письменника настільки зашкалює, що коли просто звичайна непідготовлена людина відкриває книжку, то вона натикається там на якийсь бруд або на щось таке, у що вона не здатна проникнути – і вона просто відсовує цю книжку вбік.
Письменники – це не є якийсь обраний клас, який мешкає у своїй вежі зі слонової кості, це цілком інтегровані у суспільство люди, які живуть якимись людськими потребами, але вони наділені оцією здатністю «висловлювати себе», іноді цією здатністю навіть трохи «зловживають» або використовують не за призначенням. Бо література, мені здається, як і будь-яка інша діяльність, має приносити щастя – не тільки тому, хто її створює, а й тому, хто її читає. Це має бути взаємний процес. І тут десь закралася системна помилка у сприйнятті письменника як такого, що він українцями відторгається і сприймається мало не як ворог, закритий, герметичний, «для своїх». І це прикро, що ми, скажемо так, «інтелігенція» чогось не розуміє, щось важливе випадає із нашої уяви.
І це при тому багатстві, що залучається до української літератури, перекладів, дискусій, платформ – отже, вони не завжди можуть розтопити серце, отже, вони б’ють повз ціль. Отже, філософський камінь української літератури ще не знайдено. Це – горе, але, разом із тим, і виклик якийсь.
– Що для Вас Форум видавців: це спосіб комунікації з українським читачем чи з видавництвами, чи місце зустрічі з письменниками з інших країн чи місце, де можна зустріти якісь нові обличчя в українській літературі?
– Форум, перш за все, це – місце стосунків. Йдеться про літературу, література є тим, що приводить це все у рух. Але люди зустрічаються, і між ними зароджується якась іскра, між ними виникає якесь натхнення, оцей настрій, це тепло – і Форум живе таким людським спілкуванням. Для мене це – можливість побачити своїх друзів-літераторів, можливість зустрітися із читачами також, послухати і побачити визнаних майстрів слова. На цей ювілейний, двадцятий, Форум повинні приїхати багато знаних письменників із Польщі та такі «мастодонти», «астероїди» і «планетоїди» української літератури, що до всіх них хотілося б отримати доступ і з ними трішки поспілкуватися.
– Львівський форум, поетичний фестиваль у Чернівцях, книжкові ярмарки в Києві – вони ж якось відображають стан книжкового ринку в Україні? Як Ви оцінюєте цей стан?
– Ну, з одного боку, вони дійсно відображають стан ринку. Але «на повсякдень» картинка значно бідніша і прісніша, тому що на Форум стікаються із усіх закутків України, з’їжджаються яскраві постаті з України і з-за кордону. А так люди опиняються віч-на-віч із реальністю: із відсутністю книгарень у їхніх містах, з тим, що не всі видавництва можуть представляти свої книжки у всіх книгарнях. Зрештою, як вважають деякі видавці, на книжковому ринку України є десь приблизно п’ять видавництв, які справді «роблять погоду» на ринку. І це, звичайно, має своє економічне підґрунтя: не тому, що читачі не хочуть купувати книги, а тому, що економічна ситуація в країні загалом не сприяє розвиткові видавничої справи.
– У такому випадку – чи просто бути письменником в Україні?
– Я вважаю, що письменники не повинні залежати від зовнішніх умов. Багато людей залишаються письменниками, працюючи на інших роботах: займаючись викладацькою діяльністю, журналістикою, є певна категорія щасливців, які можуть жити зі своїх гонорарів. З року в рік їхня кількість зростає. Мені якось пощастило потрапити в ту категорію письменників, які можуть утримувати себе зі своїх книг. Але треба враховувати при цьому, що я не їм м’яса, наприклад, і невибагливий в побуті, тобто мої витрати не такі великі.
Це – хороша професія для аскета, коли ти не маєш великих забаганок, не очікуєш від життя вертольотів, яхт і так далі, зате можеш і хочеш повністю віддаватися улюбленій справі.
– Вибачте за делікатне питання. У Вас не було спокуси знайти ще додаткову роботу і перестати «бути аскетом»?
– У мене були періоди в житті, коли я працював у книгарні, на телебаченні, займався проведенням тренінгів і навіть екскурсій в інші країни – як-от в Індію. Але в якийсь момент я зрозумів, що серйозне ставлення до життя вимагає зосередження на одному виді діяльності, і якщо це зробити, то є шанс отримати максимальну віддачу. І оскільки мені подобається займатися лише літературою, я вирішив зосередитися саме на ній. Без огляду на те, отримаю я очікуваний результат чи ні. Наразі виглядає так, що отримую.
– Ви багато подорожували – жили у Єгипті, в Індії, в Польщі – наскільки комфортно було повертатися в Україну?
– Як не дивно, так. Я бачив своїх колег, які були зі мною в тих країнах, і вони з якимось муками переживали відлучення від закордонних товарів, продуктів і комфорту, але мені здається, саме Україна є прекрасним місцем для людини творчої спеціальності. Якщо ти зрозумів, як внутрішньо не залежати від того, що відбувається навколо, якщо у правильному світлі побачити події політики, соціального життя, зрозуміти, про що йдеться, тоді зникає дискомфорт якийсь від життя, тоді тобі, в принципі, однаково добре живеться, що в Україні, що ще десь. В Україні є люди, до яких ти можеш звернутися, щось їм казати або щоб вони щось тобі казали.
– Як Ви реагуєте на те, що чуєте у новинах?
– Філософськи. Я дивлюся на всі ці речі спокійно, і мені здається, у країни світле майбутнє, просто є період вживання гірких ліків, і період, коли гіркі ліки закінчуються, і настає якесь благоденство. І мені здається, Україна має всі шанси на це благоденство, зокрема, завдяки своєму культурному та інтелектуальному потенціалові.
– В Україні письменник так чи інакше – лідер думок. Відбувається щось у політиці чи у суспільному житті – і людям цікаво почути думку того, кого вони читають. Чи нормально це, коли письменники займають цю нішу?
– Я думаю, для певного типу людей це нормально, для тих людей, що мають хист до цього, мають розуміння. Але я, наприклад, до таких людей не належу, і мені зручніше залишатися на території культури і оцінювати всі ці явища із дальшої дистанції – якихось вічних цінностей, аніж заглиблюватись у якусь поточну ситуацію.
Дійсно, мені здається, на плечах інтелектуалів, інтелігенції лежить відповідальність за те, які люди при владі. Вони повинні транслювати такі думки, які допомагають решті прошарків населення зрозуміти, про що йдеться, бо інтелігенція за визначенням є найрозумнішою верствою, яка здатна до аналізу, але разом з тим має якісь етичні принципи, відносно до яких вона може оцінити ситуацію. Тому, мені здається, це, в принципі, прийнятно, але я як письменник обираю позицію миротворця, так, щоб звести конфліктуючі сторони до якоїсь вищої точки, з якої на всі питання сьогодення можна дивитися у більш довготривалій перспективі. Безумовно, я не кажу, що я є якимось ескапістом чи аутистом, мені дуже цікаво бути в світі людей і бути повернутим назовні, взаємодіяти з цим світом. Але для мене є різні «дистанції» для різних тем.
Для мене є дуже цікавим світ людських переживань, світ людських почуттів, але мені, наприклад, чужа політика в принципі – як схеми, за допомогою яких досягають цілей. Мене цікавить психологія, мене цікавить людська драма, як становиться, як розкривається людська особистість. Якщо політика дозволяє подивитися на це, то мені цікаві такі аспекти в політиці. Але не переміщення якихось геополітичних впливів.
– У Львові Ви презентуєте нові книги. Розкажіть детальніше.
– Зараз будуть виходити дві книги одразу – у різних видавництвах. Перша – це збірка повістей і оповідань. Вона виходить у видавництві «Кальварія» і називається «Миротворець». Центральною постаттю цієї книги є творець атомної бомби Роберт Опенгеймер. Власне, оповідання, присвячене Опенгеймерові, і дало назву збірці – «Миротворець». І решта три повісті, які є в книжці, – це тексти про пошук істини: наукової, моральної, етичної, істини стосунків, істини як такої – метафізичної. Частково ця книга заторкує мій досвід перебування в Єгипті. Так склалося, що близько року я мешкав на Синаї, недалеко від гори Синай, там, де Мойсей отримав свої заповіді. І ці враження теж увійшли в книгу, зокрема, в повість «Молися за нас, святий Христофоре», де дія відбувається на Синаї.
А друга книга – це роман, він виходить у видавництві «Нора-Друк» і має назву «Остання любов Асури Махараджа». Асура Махарадж – ім’я головного героя, воно санскритське. З мови давньої Індії «Асура» означає «демон», «Махарадж» означає «повелитель». І Асура Махарадж – молодий науковець із Нижніх світів, власне, демон, який відкриває раптом, що він закохався. І він вирішує дослідити це відчуття глибше, і для цього йому потрібно стати людиною. Тобто це є якоюсь мірою алегорична історія про ставання справжньою людиною, про те, що кожна жива істота, навіть демон, теж має душу, і кожен з них, навіть найбільш занепалий, може стати справжньою людиною.
– Коли ці видання з’являться у книгарнях?
– Уже з тринадцятого числа у книгарнях «Є» точно можна буде знайти «Миротворця» . Стосовно «Асури Махараджа» не такий певний, але під час Форуму видавців або одразу після Форуму можна буде побачити.
– Ми опитали людей у Києві, і з їхніх відповідей видно, що письменник сприймається як таке абстраговане від усього створіння, а література – як осердя чогось «брудного». Як Ви це бачите, хто такий «український письменник» взагалі?
– Щойно ми зустрілися віч-на-віч зі страшною правдою про те, що думають справді читачі. Чомусь егоїзм українського письменника настільки зашкалює, що коли просто звичайна непідготовлена людина відкриває книжку, то вона натикається там на якийсь бруд або на щось таке, у що вона не здатна проникнути – і вона просто відсовує цю книжку вбік.
Література має приносити щастя – не тільки тому, хто її створює, а й тому, хто її читає
І це при тому багатстві, що залучається до української літератури, перекладів, дискусій, платформ – отже, вони не завжди можуть розтопити серце, отже, вони б’ють повз ціль. Отже, філософський камінь української літератури ще не знайдено. Це – горе, але, разом із тим, і виклик якийсь.
– Що для Вас Форум видавців: це спосіб комунікації з українським читачем чи з видавництвами, чи місце зустрічі з письменниками з інших країн чи місце, де можна зустріти якісь нові обличчя в українській літературі?
– Форум, перш за все, це – місце стосунків. Йдеться про літературу, література є тим, що приводить це все у рух. Але люди зустрічаються, і між ними зароджується якась іскра, між ними виникає якесь натхнення, оцей настрій, це тепло – і Форум живе таким людським спілкуванням. Для мене це – можливість побачити своїх друзів-літераторів, можливість зустрітися із читачами також, послухати і побачити визнаних майстрів слова. На цей ювілейний, двадцятий, Форум повинні приїхати багато знаних письменників із Польщі та такі «мастодонти», «астероїди» і «планетоїди» української літератури, що до всіх них хотілося б отримати доступ і з ними трішки поспілкуватися.
– Львівський форум, поетичний фестиваль у Чернівцях, книжкові ярмарки в Києві – вони ж якось відображають стан книжкового ринку в Україні? Як Ви оцінюєте цей стан?
Люди опиняються віч-на-віч із реальністю: із відсутністю книгарень у їхніх містах, з тим, що не всі видавництва можуть представляти свої книжки у всіх книгарнях
– У такому випадку – чи просто бути письменником в Україні?
– Я вважаю, що письменники не повинні залежати від зовнішніх умов. Багато людей залишаються письменниками, працюючи на інших роботах: займаючись викладацькою діяльністю, журналістикою, є певна категорія щасливців, які можуть жити зі своїх гонорарів. З року в рік їхня кількість зростає. Мені якось пощастило потрапити в ту категорію письменників, які можуть утримувати себе зі своїх книг. Але треба враховувати при цьому, що я не їм м’яса, наприклад, і невибагливий в побуті, тобто мої витрати не такі великі.
Це – хороша професія для аскета, коли ти не маєш великих забаганок, не очікуєш від життя вертольотів, яхт і так далі, зате можеш і хочеш повністю віддаватися улюбленій справі.
– Вибачте за делікатне питання. У Вас не було спокуси знайти ще додаткову роботу і перестати «бути аскетом»?
– У мене були періоди в житті, коли я працював у книгарні, на телебаченні, займався проведенням тренінгів і навіть екскурсій в інші країни – як-от в Індію. Але в якийсь момент я зрозумів, що серйозне ставлення до життя вимагає зосередження на одному виді діяльності, і якщо це зробити, то є шанс отримати максимальну віддачу. І оскільки мені подобається займатися лише літературою, я вирішив зосередитися саме на ній. Без огляду на те, отримаю я очікуваний результат чи ні. Наразі виглядає так, що отримую.
– Ви багато подорожували – жили у Єгипті, в Індії, в Польщі – наскільки комфортно було повертатися в Україну?
– Як не дивно, так. Я бачив своїх колег, які були зі мною в тих країнах, і вони з якимось муками переживали відлучення від закордонних товарів, продуктів і комфорту, але мені здається, саме Україна є прекрасним місцем для людини творчої спеціальності. Якщо ти зрозумів, як внутрішньо не залежати від того, що відбувається навколо, якщо у правильному світлі побачити події політики, соціального життя, зрозуміти, про що йдеться, тоді зникає дискомфорт якийсь від життя, тоді тобі, в принципі, однаково добре живеться, що в Україні, що ще десь. В Україні є люди, до яких ти можеш звернутися, щось їм казати або щоб вони щось тобі казали.
– Як Ви реагуєте на те, що чуєте у новинах?
Є період вживання гірких ліків, і період, коли гіркі ліки закінчуються, і настає благоденство. Україна має всі шанси на це благоденство
– В Україні письменник так чи інакше – лідер думок. Відбувається щось у політиці чи у суспільному житті – і людям цікаво почути думку того, кого вони читають. Чи нормально це, коли письменники займають цю нішу?
На плечах інтелектуалів, інтелігенції лежить відповідальність за те, які люди при владі
Дійсно, мені здається, на плечах інтелектуалів, інтелігенції лежить відповідальність за те, які люди при владі. Вони повинні транслювати такі думки, які допомагають решті прошарків населення зрозуміти, про що йдеться, бо інтелігенція за визначенням є найрозумнішою верствою, яка здатна до аналізу, але разом з тим має якісь етичні принципи, відносно до яких вона може оцінити ситуацію. Тому, мені здається, це, в принципі, прийнятно, але я як письменник обираю позицію миротворця, так, щоб звести конфліктуючі сторони до якоїсь вищої точки, з якої на всі питання сьогодення можна дивитися у більш довготривалій перспективі. Безумовно, я не кажу, що я є якимось ескапістом чи аутистом, мені дуже цікаво бути в світі людей і бути повернутим назовні, взаємодіяти з цим світом. Але для мене є різні «дистанції» для різних тем.
Для мене є дуже цікавим світ людських переживань, світ людських почуттів, але мені, наприклад, чужа політика в принципі – як схеми, за допомогою яких досягають цілей. Мене цікавить психологія, мене цікавить людська драма, як становиться, як розкривається людська особистість. Якщо політика дозволяє подивитися на це, то мені цікаві такі аспекти в політиці. Але не переміщення якихось геополітичних впливів.
