Тема ОУН-УПА не є гостро дискусійною на Дніпропетровщині. Експерти фіксують зменшення інтересу до цієї теми у порівнянні з 90-ми. Очевидним є те, що молоде покоління толерантніше ставиться до Української повстанської армії, аніж люди літнього віку. До того ж як супротивники, так і прихильники УПА зізнаються, що відчувають брак інформації про тему, якою весь час спекулюють політики.
Дослідники націоналістичного підпілля зазначають: в часи Другої світової війни Дніпропетровськ був центром оунівського руху на Сході України. Історикам вдалось встановити близько тисячі активістів організації в краї та їхніх прихильників. А втім, за майже 70 років по тому серед дніпропетровців переважає негативне ставлення до ОУН, так само, як і до УПА.
Дослідник цієї непростої сторінки української історії з 20-річним стажем Павло Хобот згадує: у 90-і, коли він тільки починав займатися темою, на Дніпропетровщині переважали полярні точки зору – він романтичної захопленості до різкого несприйняття діяльності ОУН-УПА. А нині, зауважив він у коментарі Радіо Свобода, розстановка дещо змінилась.
«1992 року все це було пов’язано не тільки з дослідницькою діяльністю, але й із суспільними процесами. Ми створювали братство вояків УПА, було протистояння з боку комуністів. Виходили на мітинг, малювали плакати 1992 року. Тоді для більшості громадян це була нова тема. Незручна, незрозуміла. Але зараз, мені здається, люди якось звикли. «Було – то й було». Якихось негативних емоцій це не повинно викликати, якщо людина нормальна. Факти є фактами. Інша справа – наскільки воно було потужним, наскільки активними вони були у протистоянні з німцями і таке інше – то це можна обговорювати. Обізнаність людей невелика, я думаю», – вважає історик Павло Хобот.
«Має бути державна політика»
Глибоких соціологічних досліджень щодо думки дніпропетровців про вшанування пам’яті ОУН-УПА в останні роки не проводилось. Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов суттєвих змін у громадській думці в останні десятиліття не помітив. Він зазначає, що ставлення основної маси дніпропетровців негативне, однак не таке радикально вороже, як, приміром, на Донбасі чи в Криму: старше покоління ще здатне переглянути стереотипи, а молодь вже від них відійшла.
«Серед молоді вже відійшли ті ідеологеми, міфи про бандерівців, які були 30 років тому, це вже не сприймається. Молодь, я підкреслюю, вже більш диференційовано ставиться, на відміну від батьків. Змінювати міфи треба потроху. Це дуже делікатна робота, тут неприпустимий натиск, примус. Це ті помилки, які робились за часів Ющенка. Саме у Дніпропетровську, я вважаю, треба більше приділяти уваги роботі з молоддю. На рівні шкіл, мас-медіа має бути рутинна, поступова робота. Вона не робиться за місяць, за рік, до якоїсь дати. Треба багато терпіння. Через певний час, якщо політики перестануть спекулювати на цьому питанні, то ставлення зміниться. Я вважаю, 20 років цим треба займатись, бо 20 років цим ніхто не займався. Має бути державна політика», – сказав Андрій Золотарьов у коментарі Радіо Свобода.
На вулицях Дніпропетровська Радіо Свобода вдалось зустріти як прихильників, так і супротивників вшанування вояків УПА. Однак всі вони визнавали, що відчувають брак об’єктивної інформації.
– Я не так багато знаю щодо цієї теми, нещодавно був на лекції Івана Патриляка, відомого дослідника УПА, був на виставці про УПА в нашому історичному музеї. Не так багато про це розказується. Інформації бракує, а ще більша проблема – ті крихти інформації, які даються, не можуть перемінити ставлення людей, особливо старшого віку, до цієї теми.
– Мій батько воював по інший бік, тому я не можу вітати УПА. Вони стріляли в радянських солдатів, а мій батько був радянським воїном. Хай воно так і залишається.
– Я негативно ставлюсь дуже, бо у мене декілька родичів у родині загинуло від їхніх рук. Інформація йде різна – хтось їх захищає, хтось ні. Я б хотіла мати більше інформації, саме правдивої.
В останні десятиліття на Дніпропетровщині видали лише кілька книжок, присвячених діяльності ОУН-УПА. Наклад кожного видання не перевищував тисячі примірників.
Дослідники націоналістичного підпілля зазначають: в часи Другої світової війни Дніпропетровськ був центром оунівського руху на Сході України. Історикам вдалось встановити близько тисячі активістів організації в краї та їхніх прихильників. А втім, за майже 70 років по тому серед дніпропетровців переважає негативне ставлення до ОУН, так само, як і до УПА.
Дослідник цієї непростої сторінки української історії з 20-річним стажем Павло Хобот згадує: у 90-і, коли він тільки починав займатися темою, на Дніпропетровщині переважали полярні точки зору – він романтичної захопленості до різкого несприйняття діяльності ОУН-УПА. А нині, зауважив він у коментарі Радіо Свобода, розстановка дещо змінилась.
«1992 року все це було пов’язано не тільки з дослідницькою діяльністю, але й із суспільними процесами. Ми створювали братство вояків УПА, було протистояння з боку комуністів. Виходили на мітинг, малювали плакати 1992 року. Тоді для більшості громадян це була нова тема. Незручна, незрозуміла. Але зараз, мені здається, люди якось звикли. «Було – то й було». Якихось негативних емоцій це не повинно викликати, якщо людина нормальна. Факти є фактами. Інша справа – наскільки воно було потужним, наскільки активними вони були у протистоянні з німцями і таке інше – то це можна обговорювати. Обізнаність людей невелика, я думаю», – вважає історик Павло Хобот.
«Має бути державна політика»
Глибоких соціологічних досліджень щодо думки дніпропетровців про вшанування пам’яті ОУН-УПА в останні роки не проводилось. Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов суттєвих змін у громадській думці в останні десятиліття не помітив. Він зазначає, що ставлення основної маси дніпропетровців негативне, однак не таке радикально вороже, як, приміром, на Донбасі чи в Криму: старше покоління ще здатне переглянути стереотипи, а молодь вже від них відійшла.
Серед молоді вже відійшли ті ідеологеми, міфи про бандерівців, які були 30 років томуАндрій Золотарьов
На вулицях Дніпропетровська Радіо Свобода вдалось зустріти як прихильників, так і супротивників вшанування вояків УПА. Однак всі вони визнавали, що відчувають брак об’єктивної інформації.
– Я не так багато знаю щодо цієї теми, нещодавно був на лекції Івана Патриляка, відомого дослідника УПА, був на виставці про УПА в нашому історичному музеї. Не так багато про це розказується. Інформації бракує, а ще більша проблема – ті крихти інформації, які даються, не можуть перемінити ставлення людей, особливо старшого віку, до цієї теми.
– Мій батько воював по інший бік, тому я не можу вітати УПА. Вони стріляли в радянських солдатів, а мій батько був радянським воїном. Хай воно так і залишається.
– Я негативно ставлюсь дуже, бо у мене декілька родичів у родині загинуло від їхніх рук. Інформація йде різна – хтось їх захищає, хтось ні. Я б хотіла мати більше інформації, саме правдивої.
В останні десятиліття на Дніпропетровщині видали лише кілька книжок, присвячених діяльності ОУН-УПА. Наклад кожного видання не перевищував тисячі примірників.
