Коли я вчився в старшому класі, то один хлопчик на уроці історії перепитував вчительку, яка доволі неупереджено викладала матеріал: «Це добре чи погано?». Вчителька – віддаю їй належне – тактовно пояснила: це не добре і не погано, це – об’єктивно.
Такої об’єктивності, викладу історії без гніву і пристрасті, нам дедалі більше бракує. Хтось намагається знеславити одних, а натомість возвеличити інших історичних персонажів. Міносвіти викреслило із програми зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) імена лідерів українського націоналістичного руху та дисидентів-шістдесятників, а натомість додало радянських партійних діячів та воєначальників.
Наша історія надто неоднозначна. Викресливши одних, не зрозумієш, чому інші діяли саме в такий спосіб. Можна по-різному ставитися до Сидора Ковпака і Романа Шухевича, але їх не можна ігнорувати. Без одного з них історія буде викривленою.
Звісно, варто робити акцент на позитиві, але не можна не звертати уваги і на негативні, незручні аспекти своєї історії. Проілюструю за допомогою подій 95-річної давнини.
Мабуть, усі чули про подвиг студентського куреня в бою під станцією Крути. Але треба знати й про негероїчні тогочасні події. Наприклад, у той же час – тижнем раніше – у Петрограді делегація від 13 українських полків київського гарнізону зустрічається з Леніним... Тож, коли у Києві почалося більшовицьке січневе повстання, то більшість цих полків оголосили нейтралітет. За Центральну Раду не воював навіть полк імені Грушевського!.. Не дивно, що доволі нечисленному більшовицькому війську тоді вдалося захопити Київ.
Подвиг студентів, безперечно, заслуговує на пошану. Але про делегацію до Петрограду та нейтралітет солдатів-українців також треба знати. Бо інакше незрозуміло, чому ж у боротьбі за свою державу українці тоді програли.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Такої об’єктивності, викладу історії без гніву і пристрасті, нам дедалі більше бракує. Хтось намагається знеславити одних, а натомість возвеличити інших історичних персонажів. Міносвіти викреслило із програми зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) імена лідерів українського націоналістичного руху та дисидентів-шістдесятників, а натомість додало радянських партійних діячів та воєначальників.
Наша історія надто неоднозначна. Викресливши одних, не зрозумієш, чому інші діяли саме в такий спосіб. Можна по-різному ставитися до Сидора Ковпака і Романа Шухевича, але їх не можна ігнорувати. Без одного з них історія буде викривленою.
Звісно, варто робити акцент на позитиві, але не можна не звертати уваги і на негативні, незручні аспекти своєї історії. Проілюструю за допомогою подій 95-річної давнини.
Мабуть, усі чули про подвиг студентського куреня в бою під станцією Крути. Але треба знати й про негероїчні тогочасні події. Наприклад, у той же час – тижнем раніше – у Петрограді делегація від 13 українських полків київського гарнізону зустрічається з Леніним... Тож, коли у Києві почалося більшовицьке січневе повстання, то більшість цих полків оголосили нейтралітет. За Центральну Раду не воював навіть полк імені Грушевського!.. Не дивно, що доволі нечисленному більшовицькому війську тоді вдалося захопити Київ.
Подвиг студентів, безперечно, заслуговує на пошану. Але про делегацію до Петрограду та нейтралітет солдатів-українців також треба знати. Бо інакше незрозуміло, чому ж у боротьбі за свою державу українці тоді програли.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
