Угорщина – В Угорщині право збереження пам’яток історії культури 13 національних меншин зафіксовано в окремому законі, ухваленому парламентом 1993 року. Тим не менше укладати єдиний державний реєстр історичних пам’ятників етнічних громад розпочали лише у 2010 році. Чому склалася така ситуація і чи виграли від цього 13 меншин Угорщини?
Історичних пам’ятників в Угорщині не бракує. Не всі з них пережили соціалістичний період країни. Деякі відновили тільки після зміни суспільно-політичного ладу, зазначають у місцевих путівниках, та й то частково, бо на велику реконструкцію бракувало державних коштів. Утім, невеликі муніципалітети та неурядові громади все-таки знаходили меценатів і спонсорів.
Між тим у випадку з національними меншинами все набагато складніше. Адже, скажімо, на пам’ятникові одному з фінансистів будівництва Ланцюгового моста через Дунай Дьєрдю Шіні у ХІХ столітті викарбувано, що він загальноугорський діяч, хоча за походженням Шіна є греком. Так само не можуть визнати своїм державного діяча графа Іштвана Сейчені чи музиканта Ференца (Франца) Ліста й угорські німці, тому що пам’ятники їм встановлювала угорська держава, і цих людей визнають як угорців.
Разом із тим в Угорщині дійсно можна знайти чимало постаментів на честь діячів політики й культури з Польщі, Хорватії, Румунії, Болгарії, Швеції і навіть Туреччини. Збереглися в непоганому стані в Будапешті чи інших угорських містах також історичні будови, що їх використовували представники суспільної та культурної еліт сербської, української, болгарської, єврейської та деяких інших етнічних громад упродовж кількох останніх століть. Ці будівлі позначені на картах як історичні пам’ятки, що оберігаються державою.
Державний реєстр укладатимуть спільно
Однак останнім часом у державних установах Угорщини зафіксовано чимало скарг від представників різних національних меншин на досить суворі вимоги з боку експертних комісій у складі архітекторів, будівельників та митців, коли вирішується доля будівництва того чи іншого пам’ятника етнічної громади. Численні претензії нацменшин навіть вивчав комітет із питань дотримання прав етнічних громад на чолі з відомим угорським правником Ерне Каллаї.
Мистецтвознавець Еріка Югас, яка брала участь у засіданнях згаданої комісії, визнала, що без єдиної бази даних про культурні пам’ятки нацменшин Угорщини дуже важко зорієнтуватися, яку мистецьку, громадську чи культурну цінність має даний постамент чи меморіальна дошка.
«Ми звернулися за інформацією до міністерства освіти й культури, а також до державного управління з питань нацменшин, чи існує єдиний реєстр щодо таких пам’яток. Проте отримали відповідь, що такого обліку наразі не існує. А ті з них, що знаходяться під охороною держави, мають статус загальноугорських без ознак тієї чи іншої нацменшини», – зазначає Еріка Югас.
Така невизначеність турбує і представників української громади в Угорщині. Пані Марія Білак часто відвідує заходи Товариства української культури в Угорщині, починаючи з середини 1990-х років. Вона зазначила: «Ми дуже сподіваємося, що й наші пам’ятники та меморіальні дошки з часом потраплять до єдиного угорського реєстру, адже українці приходять до них як додому, вони зігрівають душу. Це ніби частинка нашої Батьківщини, тому доля їхня нам небайдужа. Ми прагнемо зберегти ці надбання української культури для наших дітей».
Провідний співробітник академії наук Угорщини Янош Пото також за те, щоб зібрати єдину базу даних про всі існуючі на даний час пам’ятники, скульптури, барельєфи і пам’ятні знаки національних меншин Угорщини. Поки що він і його колеги послуговуються тими даними, які їм вдалося знайти самотужки. Однак він сподівається і на допомогу національних самоврядувань у цьому питанні, щоб угорський загал і численні туристи мали ширшу уяву про мистецьку і культурну цінність цих пам’яток.
Історичних пам’ятників в Угорщині не бракує. Не всі з них пережили соціалістичний період країни. Деякі відновили тільки після зміни суспільно-політичного ладу, зазначають у місцевих путівниках, та й то частково, бо на велику реконструкцію бракувало державних коштів. Утім, невеликі муніципалітети та неурядові громади все-таки знаходили меценатів і спонсорів.
Між тим у випадку з національними меншинами все набагато складніше. Адже, скажімо, на пам’ятникові одному з фінансистів будівництва Ланцюгового моста через Дунай Дьєрдю Шіні у ХІХ столітті викарбувано, що він загальноугорський діяч, хоча за походженням Шіна є греком. Так само не можуть визнати своїм державного діяча графа Іштвана Сейчені чи музиканта Ференца (Франца) Ліста й угорські німці, тому що пам’ятники їм встановлювала угорська держава, і цих людей визнають як угорців.
Разом із тим в Угорщині дійсно можна знайти чимало постаментів на честь діячів політики й культури з Польщі, Хорватії, Румунії, Болгарії, Швеції і навіть Туреччини. Збереглися в непоганому стані в Будапешті чи інших угорських містах також історичні будови, що їх використовували представники суспільної та культурної еліт сербської, української, болгарської, єврейської та деяких інших етнічних громад упродовж кількох останніх століть. Ці будівлі позначені на картах як історичні пам’ятки, що оберігаються державою.
Державний реєстр укладатимуть спільно
Однак останнім часом у державних установах Угорщини зафіксовано чимало скарг від представників різних національних меншин на досить суворі вимоги з боку експертних комісій у складі архітекторів, будівельників та митців, коли вирішується доля будівництва того чи іншого пам’ятника етнічної громади. Численні претензії нацменшин навіть вивчав комітет із питань дотримання прав етнічних громад на чолі з відомим угорським правником Ерне Каллаї.
Мистецтвознавець Еріка Югас, яка брала участь у засіданнях згаданої комісії, визнала, що без єдиної бази даних про культурні пам’ятки нацменшин Угорщини дуже важко зорієнтуватися, яку мистецьку, громадську чи культурну цінність має даний постамент чи меморіальна дошка.
«Ми звернулися за інформацією до міністерства освіти й культури, а також до державного управління з питань нацменшин, чи існує єдиний реєстр щодо таких пам’яток. Проте отримали відповідь, що такого обліку наразі не існує. А ті з них, що знаходяться під охороною держави, мають статус загальноугорських без ознак тієї чи іншої нацменшини», – зазначає Еріка Югас.
Така невизначеність турбує і представників української громади в Угорщині. Пані Марія Білак часто відвідує заходи Товариства української культури в Угорщині, починаючи з середини 1990-х років. Вона зазначила: «Ми дуже сподіваємося, що й наші пам’ятники та меморіальні дошки з часом потраплять до єдиного угорського реєстру, адже українці приходять до них як додому, вони зігрівають душу. Це ніби частинка нашої Батьківщини, тому доля їхня нам небайдужа. Ми прагнемо зберегти ці надбання української культури для наших дітей».
Провідний співробітник академії наук Угорщини Янош Пото також за те, щоб зібрати єдину базу даних про всі існуючі на даний час пам’ятники, скульптури, барельєфи і пам’ятні знаки національних меншин Угорщини. Поки що він і його колеги послуговуються тими даними, які їм вдалося знайти самотужки. Однак він сподівається і на допомогу національних самоврядувань у цьому питанні, щоб угорський загал і численні туристи мали ширшу уяву про мистецьку і культурну цінність цих пам’яток.
