Влада зомбує людей, проводить політику радянського шаблону – Гладунець

Гості «Вашої Свободи»: Ольга Мельник, музикант, фольклорист, керівник дитячого гурту «Дай Боже»; Валерій Гладунець, учасник фольклорного гурту «Божичі».

Олександр Лащенко: Парафіяни церков східного обряду почали святкувати Різдво напередодні у Святвечір, 6 січня. І на цей же день припадає завершення Різдвяного посту, що тривав аж від 28 листопада. Після Різдва настають Коляда або Святки, 12 днів, впродовж яких відзначається це свято.

Пані Ольго, чим для Вас є це свято? Ми ще, звісно, поговоримо про Ваш дитячий гурт, який створено ще у 1989 році, ще в радянські часи.
Ольга Мельник: Йому буде 25 років.

– Так. Тут багато ювілеїв. 25 років Вашому гуртові. І 7 січня, саме цього дня, минає 14 років створення Вашого гурту, пане Валерію.

Валерій Гладунець: Так, гурту «Божичі».

– Одні ювілеї!

Пані Ольго, то ж з цим для Вас це свято ототожнюється саме у музичному наповненні? Чим це свято є для дітей?

Ольга Мельник: Я перше, що хочу сказати, що за 25 років особливо нічого не змінилося в Україні. Не змінилося саме у сприйнятті українських традицій, які у нас просто надзвичайні.

Саме для мене, наприклад, робота з дітьми і підготовка до свят – це велика духовна праця. Мені здається, що, якщо немає такого провідника, який у це вірить, який свято до цього ставиться, тоді немає провідника для цих дітей.

У родині моїй це свято завжди було.

Валерій Гладунець: А звідки Ви?

Ольга Мельник: Я киянка. От уявіть собі, я в третьому поколінні є киянкою. У мене родина, яка все-таки традиції утримувала. І, чесно кажучи, були часи, я ще пам’ятаю, коли я була маленькою, це якось пошепки робилося, не дуже так якби круто. Але у нас, наприклад, на Різдво завжди була кутя і узвар на відміну від інших родин. Ми співали колядки, у мене з дитинства були свої дзвоники. І це така вже сімейна, родинна традиція. Я колядувала і знала віршики та колядки ще з дитинства.

Навіть при українській владі багато дітей та родин себе особливо все-таки не відчувають українцями в Україні.

– Навіть зараз?

Ольга Мельник: Просто зараз не відчувають.

Навіть коли я йшла на ефір, я пройшлася тут по Хрещатику, я давно тут не була, подивилася цей різдвяний ніби ярмарок, і серце почало битися якось ненормально. Просто тахікардія почалася від того якогось жаху! По-перше, всюди російська мова, ніяких українських символів, не звучить українська музика. Наприклад, у центрі цього ярмарку стоїть «Комната смеха». Знаєте, з символами зайця і вовка з «Ну, постривай!». Так і написано.
Наша країна має такі обряди, має такі традиції – це неймовірно! Подивіться, Франція чим пишається? Своїм Лувром! Ми не мусимо пишатися «українським Лувром», ми мусимо пишатися українськими традиціями: колядками, щедрівками.

– Що цьому заважає, на Ваш погляд?

Зараз уже немає такої державної системи, що святкування Різдва – це щось заборонене, це можна було робити потайки. Немає. Ніхто ж ніби не забороняє. Ви ж їздите по всій країні. Ви ж буваєте не лише на Хрещатику.

Ольга Мельник: Безумовно. Мало того, я об’їздила взагалі пів-Європи, була в Америці з гуртом, я 12 разів лауреат міжнародних конкурсів. У нас дуже велика була гастрольна історія.

Що заважає? Люди не хочуть і не знають, що вони є українцями. Я б що зробила? Я за місяць переробила б усі програми у дитячих садках, у школах і у вузах. Наприклад, є предмет навіть у вишах – «мистецтвознавство». Я б ставила «фольклор», «етнографія», «народознавство».

У нас у школах, у молодших класах, було «народознавство». Його зняли. У нас діти не знають жодної пісні, жодної забавлянки, жодної гри. І на відміну від того, що коли японець, дитина, поступає в школу, він знає 300 народних пісень. У них просто є така норма. У нас просто денаціоналізація і деукраїнізація. У нас діти абсолютно не знають нашого українського матеріалу, наших звичаїв, обрядів.

І причому, я хочу сказати, що я і мій чоловік написали програми. Ми ходили до всіх прем’єр-міністрів, які були, до всієї української влади, яка була. Ніякої підтримки не було. Це важко нам на своєму ентузіазмі зробити революцію. А зараз якщо не буде у цьому плані культурної революції, то нічого не зміниться.

– Пане Валерію, у репертуарі вашого гурту в архіві є, якщо я не помиляюся, щонайменше 20 тисяч пісень! Так? Щонайменше. Я читав на вашому сайті.

Валерій Гладунець: Це записано. Ми співаємо набагато менше, звичайно.

– Добре. Заархівували ви значну кількість пісень.

Валерій Гладунець: Можливо, і більше.

– Ви погоджуєтеся з думкою пані Ольги, що отак от буквально і не тільки діти, але й середнє покоління – все це вже забувається, все це стає ніби не модерновим? З такою песимістичною оцінкою щодо знання пісень народних, взагалі обрядів?

Валерій Гладунець: Звичайно, що погоджуюся. Ситуація, я думаю, і Вам відома, що відбувається зараз.

Є державна політика. На жаль, вона радянського зразку, шаблону, яка триває і зараз. Тобто, зомбування людей від дійсно справжнього, від традицій наших, щоб зробити сіру біомасу якусь, сировинний придаток робочий.

Ольга Мельник: Це називається «масовка».

Валерій Гладунець: Я не знаю, як це називається. Але йде зомбування тотальне і по радіо, і по телебаченню, по центральних каналах.

Показують війну, вбивство. Я вже довгий період не дивлюся телевізора, але коли приїжджаю додому в село, там мої батьки і сестра дивляться. Це село Серединці Шепетівського району Хмельницької області.

Моїй землякам вітання! З Різдвом! Будьте здорові! Та і вся Україно, будьте здорові! І це жахливо! Це передачі, жарти нижче пояса. У прямому ефірі це все дивляться люди.

Але така ситуація не лише в Україні, щоб Ви знали. Я також гастролював дуже багато закордоном. Дуже є багато схожих речей навіть у цивілізованих країнах «вищого світу», як ми їх називаємо, у Європі. Є також «попса», є примітивна музика.

– Вона всюди і була.

Валерій Гладунець: Але є дійсно програми шкільні.У Японії 300 пісень – середня освіта. Далі – 9 колін свого родового дерева. От Ви знаєте хоч три коліна?

– От три знаю, але не більше.

Валерій Гладунець: А я не знаю.

Ольга Мельник: А в нас не кожний навіть це може згадати і написати.

Валерій Гладунець: А про традиції, про звичаї? Це все формує особистість, формує душу людини і в цілому цілого народу, цілої нації.

Ми зараз багато над цим працюємо.Я також розробляю програми. Ми будемо законодавчо, через Верховну Раду, є люди, які готові, ось які прийшли у Верховну Раду. Ми зараз будемо відстоювати.

– У новому складі парламенту?


Валерій Гладунець: Так, це партія «Свобода» і взагалі вся опозиція, може, Ви знаєте, готова підтримувати це, тому що багато людей хоче, щоб їхні діти жили в цій країні.

Дуже багато людей через цей бруд не сприймає «ефемки» ці «шансонні», не сприймає телебачення. Вони просто не мають телевізора. У мене «ящик» стоїть вдома, але він працює як DVD, і ми дивимося фільми, слухаємо музику по ньому.

І я хотів би сказати таку річ, що ситуація виправляється помаленьку. Оці люди, якщо їдуть закордон, особливо молоді, студенти, вони приїжджають і бачать все-таки, як там люди ставляться до своєї культури, її цінують. Вони кажуть: ми хочемо весілля у традиційному стилі. Будь ласка! Ми хочемо навчитися співати…

У мене є проект «Бурса фольклору», де я також вчу усіх охочих співати. І діточок. У мене є також дитячий ансамбль. Правда, ми недавно тільки почали. Ми збираємося у Музеї прикладного і декоративного мистецтва щосуботи об 11-ій, а в Музеї Гончара – дорослі. Ми там майже щодня збираємося. І це студенти мої, це звичайні люди, які не мають музичної освіти, але вони цікавляться, мають бажання.

І співати, дійсно, можуть усі. Є такий радянський шаблон: «тобі ведмідь на вухо наступив – не будеш співати». Але в селах в Україні співали 99% людей! І все життя відбувалося у співах, в обрядах, у звичаях.

– Пані Ольго, а у Вашому ансамблі як ви підбираєте виконавців? До вас хтось приходить? Як це робиться? Оголошення робиться? Через знайомих?

Ольга Мельник: «Дай Боже» – маємо ім’я. За стільки років нас знають і до нас багато приходить людей.

Але, чесно кажучи, я не можу сказати, що так виріс інтерес, щоб так багато зараз сучасних людей хотіли займатися фольклором. Це більше, звичайно, україномовні сім’ї. Я не можу сказати, що це в такому дуже широкому, масовому масштабі відбувається.

Приходять діти. Я хотіла сказати, що ми теж не беремо по якихось здібностях великих. Просто звичайні українці.

– Яка межа? П’ятирічні? Шестирічні?

Ольга Мельник: Навіть з трьох років. Були випадки, що і з двох років.

Валерій Гладунець: З двох. У мене з двох ходять. І у Вас, я пам’ятаю, теж є з двох.

Ольга Мельник: У мене система, знаєте, яка? У мене діти, як у громадах дитячих було раніше, тобто старші діти займаються з меншими. І це є якби такий психологічний…

Валерій Гладунець: Природній процес.

Ольга Мельник: Це називається «мавпування». Що таке? Маленькі діти дивляться за старшими, і вони абсолютно все можуть повторювати. Бували випадки, що діти, наприклад, маленькі повзали, два роки, щось таке, сиділи, а потім вони видавали все, що у них інформативно це все набралося.

І я Вам скажу, що у нас талановитих дітей немає, у нас суперталановита нація. Тільки ми починаємо цим займатися, цей наш генетичний код відразу спрацьовує і зразу просто з такої звичайної дитинки стає зірка.

От колись написали: «Фабрик зірок» – це «Дай Боже» (я просто цитую, що було написано у газеті), саме українських зірок.
У нас свідомо ці всі свята – ігри, забавлянки, дитячі пісні. І ми все робимо з обрядами. У нас все пов’язано з обрядом, тому що іноді просто співати і стояти – це якось для дітей дуже складно.

– Своєрідна етнопедагогіка, так?

Ольга Мельник: Етнопедагогіка, звичайно. Навіть якщо я б їх учила співати – це теж була б етнопедагогіка. А тут жанр такий, я б сказала, театральний.

Валерій Гладунець: В ігровій формі.

Ольга Мельник: Ми все в іграх. І діти з таким задоволенням!

І я Вам скажу, що коли мені навіть розповідають викладачі, я часто виступала і давала лекції на курсах підвищення кваліфікації викладачів, коли я чую, що немає матеріалу, – це все неправда. Це колись, коли у 1989 році починали, то нічого не було.

– Де ви берете матеріал? Як формуєте репертуар?

Ольга Мельник: Ви собі не уявляєте, як це було важко! Зараз уже дуже багато...

Валерій Гладунець: Є інтернет.

Ольга Мельник: …надрукованих книжок, є архівні матеріали, бібліотеки. Зараз усе можна це брати. І матеріалу все-таки дуже багато. І я говорю про те, що, звичайно, у нас така родина, тому що у мене чоловік – фольклорист Тарас Мельник, і ми це з ним теж робимо. Ми їздили з ним в експедиції. І його батьки ще цим займалися. У нас просто величезний архів своїх записів і всього є. Це важка інтелектуальна праця. Ми багато працюємо. У нас дуже чітко все.

Я багато їздила, в журі сиділа на фестивалях усіх фольклорних дитячих. Якось дуже халтурно і поверхово ставляться до справжнього.

– Учасники конкурсів?

Ольга Мельник: Так.

Люди часто щось придумують, фантазують.Прочитати чітко Воропая і Килимника – ви маєте абсолютний матеріал, ви точно знаєте, як зробити обряд.

От учора, наприклад, був Святий вечір.Це прекрасне свято, коли збирається вся родина, готуються. Звичайно, ми зараз живемо у місті, але ці всі обряди, які поступово треба пройти, – це 12 страв, які має підготувати сім’я.

Валерій Гладунець: Кутю.

Ольга Мельник: Це вся родина має брати в цьому участь: і господар, і діти обов’язково мають допомагати матері.Що в нас зараз робиться, скільки у нас результату того, що батьки кажуть: ой, ми з дітьми нічого не можемо зробити! Просто виховання, якщо б було в українських традиціях, це були б інші люди.

– Пане Валерію, як ви обираєте свої маршрути? От востаннє де Ви були з гуртом «Божичі»?

Валерій Гладунець: Я їжджу сам. У нас кожен індивідуаліст.

– Так, шестеро учасників гурту.

Валерій Гладунець: Але Ілля і Сусанна – керівники. Ми фактично лише їхній матеріал використовуємо. Це фактично весь лівий берег. Це козацькі землі. Сусанна Карпенко, Ілля Фетисов. Це Дніпропетровщина, Донеччина, Луганщина.

– І знаходять там матеріал?

Валерій Гладунець: На диво, дуже давні, багатоголосі, на вісім голосів. Є там унікальне село на Дніпропетровщині, Богуслав, де псальми просто неймовірні. На Донеччині, на Луганщині. Наш альбом «Псальми» візьміть, послухайте, подивіться. Це все східна Україна.

Ольга Мельник: А хто у вас розшифровує ці пісні? Цікаво.

Валерій Гладунець: Ми співаємо не з нот, ми співаємо зі слуху.

– А як ви взагалі дізнаєтеся, що треба от у цей населений пункт поїхати, в це село, можливо?

Валерій Гладунець: Це все випадково. Це велика праця, як казала пані Ольга.

До речі, я всіх хочу запросити на традиційний концерт «Божичів» у Національній філармонії України 12 січня, якраз перед Старим Новим роком, перед Маланкою, на 19-у годину. Приходьте! Квитки продаються у касах філармонії на Майдані Незалежності у переході.

Я ще хочу, користуючись нагодою, показати різдвяну шопку. Ми буквально два дні тому, 4 січня, презентували її з моїми студентами, з Андрієм Ляшуком, ідейним натхненником і реалізатором цього проекту. Це така різдвяна листівка, шопка різдвяна. В Україні такі речі ми самі своїми руками робимо, вчимося. Андрій Ляшук з рівного десь побачив, студія реклами «ЧеГевара», десь у Європі, у Польщі, по-моєму, такі речі. І ми вже зробили.

Моя дружина Юрія Гладунець-Федулова намалювала цей сюжет. Отак воно пересилається, складається, можна своїм друзям послати і поставити на столі таку красиву різдвяну шопочку.

– Зі словами вітання, так?

Валерій Гладунець: Христос народився! Славімо Його!

Ольга Мельник: Славімо Його!

– До речі, у родинному колі що ви будете співати на свято?

Валерій Гладунець: Я завжди приходжу і колядую!

Звуковий файл (18.32 – 20.00)

Валерій Гладунець: Насправді я сьогодні чекаю колядників. Багато! Дасть Бог, і діток, і ще ми домовляємося з гуртами різними, побратимами нашими по цеху колядницькому. І сам буду багато колядувати. Мене чекають багато.

– Обопільний процес?

Валерій Гладунець: Так, це спільний процес.

– Пані Ольго, а Ви чекаєте колядників теж?

Ольга Мельник: Ми більше в цей час теж колядуємо. Я просто з дітьми їжджу.
Першим полазником у хату має зайти хлопчик чи молодий хлопець багатий, здоровий і гарний.

Валерій Гладунець: Сьомого, сьогодні.

Ольга Мельник: Треба щоб співала дійсно молодь, тому що у неї здорова енергія, радість, вони несуть дуже позитивну енергію в хату.

Валерій Гладунець: Діти мають співати.Потрібні педагогічні програми. Зараз в Україні одна години на рік у школі виділена на урок народознавства.

Ольга Мельник: Вже взагалі…

Валерій Гладунець: Один урок є. Я знаю.

Ольга Мельник: Але не у всіх школах.

Валерій Гладунець: Але він не проводиться фактично. Розумієте? Це таке знущання. Це варварство! Я не знаю… Ще Табачник є чи вже зняли його? Міністр освіти.

– Дмитро Володимирович залишився на своїй посаді.

Валерій Гладунець: Це жах! Те, що відбувається.

Ольга Мельник: Він просто проти українців.

– Це ваша думка.

Валерій Гладунець: Це констатація факту.

– Добре. А при попередній владі?

Ольга Мельник: При попередній теж нічого особливого.

Валерій Гладунець: Було не краще. Розумієте, «совкова» система працювала і працює зараз і працювала в усі часи. На жаль. За Ющенка намагалися якісь кроки робити.

Ольга Мельник: Але він все-таки був українським Президентом, там щось українське відбувалося. А до того, я маю на увазі, нічого не відбувалося. І зараз тим більше.

– Панове, зараз фольклор – це обов’язково щось старовинне чи це має бути сучасне мистецтво? Іншими словами, як зберегти традиції і залишитися сучасними? Як бути сучасними і не виявитися, як кажуть, «шароварними»?

Валерій Гладунець: Я учасник гурту «Божичі». Але я маю також менш відомий етнороковий гурт «Полікарп». Ми також лауреати «Червоної рути».

Ольга Мельник: Прекрасний гурт!

Валерій Гладунець: Засновник – чоловік пані Ольги, Тарас Мельник, нас запросив. Якраз в останній рік президентства Ющенка відбувся ювілейний фестиваль «Червона рута». Ми на ньому виступили.

– Це сучасний колектив?

Валерій Гладунець: Це сучасний колектив. Ми популярні закордоном. Нас крутять, нашу музику, на радіо закордоном. Ми намагаємося тут якось пробиватися. Але це дуже… Ми не формат. В Україні формат – «шансон». Заступник Генпрокурора грає «Мурку» по телебаченню відкрито!

Ольга Мельник: Фольклор у своїй сутті справжній – це авангардне мистецтво. Не можна казати, що це архаїчне. Якщо виходять такі молоді, гарні люди у прекрасних строях, в українських костюмах і співають справжній фольклор – це прекрасно!

І мені дуже подобається ця ідея, що якщо беруть етномузику, і якщо її у сучасних обробках дуже професійно…

Валерій Гладунець: От Ваша дочка також цим займається. І вона теж лауреат.

Ольга Мельник: Моя дочка Соломія Мельник теж цим займається.

Але це люди мусять дуже добре знати фольклор і володіти цією…

– Сучасність на підґрунті старовинного.

Валерій Гладунець: Так. Без цього нічого ж не буває.

Ольга Мельник: Ми маємо привітати всіх наших слухачів, побажати їм щастя, здоров’я, «жита-пшениці, всякої пашниці»!

Валерій Гладунець: Це на Василя так: «Сію-вію, посіваю…»

– Але вітаємо зі святом!

Ольга Мельник: На многії літа!

Валерій Гладунець: На благії літа!