Завжди згадую про них під час першого снігопаду. Навколо казка, а я думаю: як зараз тим, хто в дорозі? Чи сніг не летить просто в обличчя, сліплячи, чи хурделиця не замітає ледь помітну стежку серед лісу, чи тягнеться змерзла рука до скрипки, щоб заграти найтужливішу у світі мелодію?
У цього народу немає релігії, у них натомість існує своя концепція світу, світопорядку, філософія життя. У них немає власної держави, зрештою – і Батьківщини також, бо вони кочівники, останні кочівники нашого часу. Останні послідовні романтики, які й гадки не мають про існування романтизму. Невимовно прекрасні у своїй музиці, одязі, звичаях, способі життя, казках і спробах вижити. Нещасні й упосліджені іншими націями, щасливі й неповторні у своїй самобутності й окремішності. Це – роми, цигани.
Ніхто не кинеться їх захищати, їх можна ображати і не добирати слів, на них можна списувати злочини, що регулярно й робить міліція, їх можна поневолювати і використовувати. Під час Другої світової було знищено 80% ромського населення Європи, тож вони теж пережили свій власний геноцид у минулому столітті – так само, як українці чи євреї. Під час нещодавньої дискусії щодо доречності/недоречності вживання слова «жид» хтось блискуче зазначив: «Перед тим, як назвати єврея жидом, уявіть, що перед вами – ваш начальник, і таке бажання зникне одразу». Позиція абсолютно слушна і цілком вписується у правило поважати тільки сильних. Ромів можна називати як хочеш, вони не образяться. Бо якби вміли ображатися, то ніколи б не вибачили ставлення до них європейської цивілізації. Усе змінюється, тому хай уже тільки в українському вертепі Циган назавжди залишиться Циганом, а Жид – Жидом.
Конюхи, бляхарі, ворожки, музики – ось стереотипний перелік «професій» ромів. Вони живуть поруч із нами споконвіків, їх можна знайти і серед реєстрового козацтва, і серед УПА, але ми вперто намагаємося їх не помічати, обходити стороною, відвернутися в натовпі. Ми нічого про ромів не знаємо. Наприклад, про те, що сім’ю в ромській традиції забезпечує мати, жінка, чоловіки не мають обов’язку піклуватися про родину. Феміністи, матріархат! Або те, що кланова ієрархія ромського суспільства на чолі з бароном вважає нормальним самосуд громади. Демократія! Самосуд він і є – самосуд, адже давні закони общини для них важливіші, ніж державні.
В Україні за найскромнішими підрахунками мешкає 50 тисяч ромів, тільки кожен четвертий з них вміє читати чи писати. Вони їздять автомобілями, користуються мобільними телефонами, побутовою технікою, золота мають більше, ніж пересічний українець, але в той же час залишаються насправді середньовічним суспільством, ні, я помилився, – вічним. До війни в Європі більшість ромів була поділеною на два цехи: одні займалися музикою, чи ширше – мистецтвами (уже ніколи ми не дізнаємося про їхній справжній вклад у розвиток цирку, фокусів, дресирування тварин!), інші теж працювали руками – перекривали дахи бляхою, виготовляли каструлі, пательні, ложки; врешті-решт, з огляду на кочівний спосіб життя – перевозили товари, ліки, хвороби, але й інформацію, знання, мови. Невипадково саме їм легенди приписують знання про місцезнаходження чаші Грааля, бо тільки роми залишалися вірними собі впродовж усіх часів.
Мимоволі стаю свідком сварки молодої мами з дитиною в київському метро. Перша погрожує, аж верещить: «Якщо не будеш чемною, то прийдуть цигани і заберуть тебе в табір!». Так, подумки підтримую її я, у той табір, який відходить у небо, тобто – за горизонт, у мандри, вперед. Є давня українська традиція: якщо після Нового року першими щедрувати прийдуть роми, то родина буде щасливою і житиме в достатку. Тому згадую про них щоразу, коли випадає перший сніг і до Нового року залишаються лічені дні. Добре, що вони є посеред нас – ці невидимі лицарі й майстри, які грають свою небесну музику. Значить, в наступному році ще можна сподіватися на щастя.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У цього народу немає релігії, у них натомість існує своя концепція світу, світопорядку, філософія життя. У них немає власної держави, зрештою – і Батьківщини також, бо вони кочівники, останні кочівники нашого часу. Останні послідовні романтики, які й гадки не мають про існування романтизму. Невимовно прекрасні у своїй музиці, одязі, звичаях, способі життя, казках і спробах вижити. Нещасні й упосліджені іншими націями, щасливі й неповторні у своїй самобутності й окремішності. Це – роми, цигани.
Ніхто не кинеться їх захищати, їх можна ображати і не добирати слів, на них можна списувати злочини, що регулярно й робить міліція, їх можна поневолювати і використовувати. Під час Другої світової було знищено 80% ромського населення Європи, тож вони теж пережили свій власний геноцид у минулому столітті – так само, як українці чи євреї. Під час нещодавньої дискусії щодо доречності/недоречності вживання слова «жид» хтось блискуче зазначив: «Перед тим, як назвати єврея жидом, уявіть, що перед вами – ваш начальник, і таке бажання зникне одразу». Позиція абсолютно слушна і цілком вписується у правило поважати тільки сильних. Ромів можна називати як хочеш, вони не образяться. Бо якби вміли ображатися, то ніколи б не вибачили ставлення до них європейської цивілізації. Усе змінюється, тому хай уже тільки в українському вертепі Циган назавжди залишиться Циганом, а Жид – Жидом.
Конюхи, бляхарі, ворожки, музики – ось стереотипний перелік «професій» ромів. Вони живуть поруч із нами споконвіків, їх можна знайти і серед реєстрового козацтва, і серед УПА, але ми вперто намагаємося їх не помічати, обходити стороною, відвернутися в натовпі. Ми нічого про ромів не знаємо. Наприклад, про те, що сім’ю в ромській традиції забезпечує мати, жінка, чоловіки не мають обов’язку піклуватися про родину. Феміністи, матріархат! Або те, що кланова ієрархія ромського суспільства на чолі з бароном вважає нормальним самосуд громади. Демократія! Самосуд він і є – самосуд, адже давні закони общини для них важливіші, ніж державні.
В Україні за найскромнішими підрахунками мешкає 50 тисяч ромів, тільки кожен четвертий з них вміє читати чи писати. Вони їздять автомобілями, користуються мобільними телефонами, побутовою технікою, золота мають більше, ніж пересічний українець, але в той же час залишаються насправді середньовічним суспільством, ні, я помилився, – вічним. До війни в Європі більшість ромів була поділеною на два цехи: одні займалися музикою, чи ширше – мистецтвами (уже ніколи ми не дізнаємося про їхній справжній вклад у розвиток цирку, фокусів, дресирування тварин!), інші теж працювали руками – перекривали дахи бляхою, виготовляли каструлі, пательні, ложки; врешті-решт, з огляду на кочівний спосіб життя – перевозили товари, ліки, хвороби, але й інформацію, знання, мови. Невипадково саме їм легенди приписують знання про місцезнаходження чаші Грааля, бо тільки роми залишалися вірними собі впродовж усіх часів.
Мимоволі стаю свідком сварки молодої мами з дитиною в київському метро. Перша погрожує, аж верещить: «Якщо не будеш чемною, то прийдуть цигани і заберуть тебе в табір!». Так, подумки підтримую її я, у той табір, який відходить у небо, тобто – за горизонт, у мандри, вперед. Є давня українська традиція: якщо після Нового року першими щедрувати прийдуть роми, то родина буде щасливою і житиме в достатку. Тому згадую про них щоразу, коли випадає перший сніг і до Нового року залишаються лічені дні. Добре, що вони є посеред нас – ці невидимі лицарі й майстри, які грають свою небесну музику. Значить, в наступному році ще можна сподіватися на щастя.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
