Президент Російської Федерації Володимир Путін 10 грудня 2012 року сказав, що мавзолей Леніна (і його зміст) відповідає російським історичним та релігійним традиціям і, щоб це підкреслити, вказав на мощі ченців у Києво-Печерській лаврі, яких людям також можна оглянути. Невже ж існує зв’язок між тілами Київських монахів-богоугодників та рештками тіла більшовицького архизлочинця в мавзолеї на Красній площі у Москві? В Росії ще й досі лідери держави не вміють назвати зло – злом, а добро – добром. Така, видно, російська історична традиція.
Видатний російський культуролог і великий знавець вчення та історії християнства Сергій Аверинцев в одній зі своїх статей розмірковує над питаннями екзальтованої ненависті Леніна супроти релігії як такої, над його брутальною лексикою нападків на ідеї присутності у світі Бога. Ватажок більшовиків агресивно і злобно засуджував будь-які спроби інтелектуального осмислення феномену релігії. Для Леніна все це – «кокетнічаніє с боженькой».
Будь-яка релігія для нього – це «невыразимейшая мерзость». З цього приводу Аверинцев зауважує, що так не говорить людина освічена і врівноважена, хоч і невіруюча, яка вважає себе атеїстом.
«Это типичный тон рассерженого ханжи, неподдельная интонация святоши Ада», – констатує видатний вчений.
Про діяльність гігантського Раскольнікова – Леніна, його патологічну ненависть до віруючих і релігії, його накази органам ЧЕ-КА (Надзвичайних комісій) фізично ліквідувати єпископів, священиків і простих віруючих РПЦ написано чимало. Інше питання – наскільки все написане про ці страшні злочини належним чином «перетравлено» й усвідомлено, зокрема російською політичною елітою.
Не вперше виринає питання, чому муміфікований Ленін, він же дав наказ вбити царя Миколи ІІ, якого в Росії оголошено святим, зберігається в серці російської столиці, під стінами Кремля. А що взагалі з його тіла залишилося? І чи справді не пора передати тілесні останки ватажка більшовиків землі, як цього домагається більшість громадян Росії?
10 відсотків тіла, решта – байдужість та ідолопоклонство
Торік влітку депутат Державної думи від партії «Єдиная Россия», нині міністр культури Російської Федерації, Володимир Мединський, до речі, уродженець Черкащини, висловився за перепоховання тіла Леніна і передання його землі.
«Зберігання ідеологічного артефакта в центрі столиці є аморальним актом, безглуздим з погляду бюджетних витрат, шкідливим з погляду ідеології і жорстоким як у відношенні до родичів Леніна, так і по відношенню до людей, які не поділяють комуністичну ідеологію... ніякого тіла Леніна там (у мавзолеї) немає, спеціалісти знають, що збереглося приблизно 10 відсотків тіла», – сказав Мединський у липні 2011 року.
Реакція російських комуністів не забарилася.
Лідер КПРФ Геннадій Зюганов вкотре заявив, що комуністи не дозволять перепоховання останків свого ідола і наголосив, що зберігання муміфікованого тіла Леніна в мавзолеї «відповідає православним канонам і традиціям». При цьому Зюганов нагадав про мощі монахів Києво-Печерської лаври, де «померлі не поховані в землю, (там) можна навіть побачити мощі Іллі Муромця». Промовчимо про канони і традиції РПЦ, на які посилається лідер російських комуністів. Хай їх йому тлумачать представники російського православ’я.
До речі, здавалося б, на таке зухвальство оберкомуніста Росії все-таки повинен був відреагувати, якщо не сам патріарх РПЦ Кирило, то принаймні хтось із його оточення. Але в Московській патріархії немов води в рот набрали.
А тепер, коли «аргумент» ватажка комуністів Росії майже повторив президент Путін, чекати реакції від Московського патріархату вже зовсім недоречно. Це була б образа маєстату Путіна.
Треба ж таке! Порівнювати рештки тілесних останків ініціатора масового більшовицького терору з мощами київських монахів, які тисяча років тому зла нікому не вчинили, і лише молилися за утвердження між людьми цінностей християнства, вчення Євангелія. Таке блюзнірське порівняння на початку ХХІ століття можливе лише в Росії, де й двадцять років після краху комуністичного тоталітаризму представники влади не навчилися розрізняти між діянням праведників і мокрою роботою злочинців. Між добром і злом. Невже ж це – російські традиції?
Звісно, якщо мова про лідера комуністів Зюганова, то йому і його послідовникам потрібен ідол. На Леніна і його вчення комуністи в Росії, звертаючись до народу, вже не покликуються, щоб не бути посміховиськом, але без міфу їм вижити важко. Щодо Путіна, то він за часів свого навчання на кагебіста був ідеалістом і великим російським патріотом. Ідеологічним стрижнем і вірою в ідеалізм та патріотизм у Радянській Росії був тоді Ленін і його наука. Це було «Вірую» Путіна. До того ж він не хоче втрачати довіру частини того російського електорату, рушійна сила якого – спогади про СРСР. Таких уже не багато, але їхня віра Путіна зігріває.
Ленін патологічно ненавидів будь-які прояви будь-якої релігії, то яка логіка прирівнювати рештки його тіла в мавзолеї у Москві до мощів ченців-богоугодників у Києво-Печерській лаври? Схоже, в цьому випадку логіка ні у Зюганова, ні у Путіна не спрацювала. Чи, може, це справді такою є російська традиція?
Майже святі – цар Іван Грозний і авантюрист Гришка Распутін
Десять років тому, на початку жовтня 2002 року, у Москві відбулася науково-богословська конференція, присвячена царю Іоанну Грозному і другу сім’ї царя Миколи ІІ Григорію Распутіну. Російські вчені мужі зібралися разом, щоб обговорити питання, чи можна вважати царя Івана Грозного та Гришку Распутіна святими. Всі, хто виступав на цій конференції вважали, що не тільки можна, а й потрібно.
Щоправда, до офіційної канонізації згаданих «святих» не дійшло, навіть тодішній патріарх РПЦ Аклексій ІІ був проти, але це не означає, що цього не станеться в майбутньому. Тим більше, що нинішня російська держава генетично пов’язана з правлінням московського царя Грозного, при якому Москву оголосили тоді «пупком» світового християнства («Москва – Третій Рим»). В наш час московські політики з митрою вирішили бути «скромнішими» – перейменували це на «Русский мир». Такою-бо є головна агітмолитва пропутінської політики патріарха Кирила.
Визначний грузинський філософ радянських часів Мераб Мамардашвілі в одній зі своїх статей (1989 рік) розповів, що мав можливість побачити документальний фільм про похорон Леніна. Найбільше його вразив напис на плакаті під час церемонії: «Могила Ленина – колыбель человечества». Видатний філософ з цього приводу говорить про більшовицьку імітацію життя після смерті, про слова, які прагнуть випередити дійсність.
Цей напис на плакаті під час похорону Леніна могла придумати тільки так звана російська збільшовизована інтелігенція, яка, за влучним висловом Пастернака, хворіла на «революционное помешательство».
Це також прояв містичної віри в чудо, яка була основою радянської ідеології. Луначарський не даремно писав, що «науковий соціалізм є найрелігіознішим від усіх релігій».
Більшовики хотіли мати свого фараона – хоча б муміфікованого. Деякі історики вважають, що відкриття могили і мумії єгипетського фараона Тутанхамона 1922 року вплинуло на рішення більшовиків побудувати мавзолей, в якому можна було б демонструвати народу муміфіковане тіло «безсмертного» вождя світового пролетаріату чи пак – «колиску людства».
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Видатний російський культуролог і великий знавець вчення та історії християнства Сергій Аверинцев в одній зі своїх статей розмірковує над питаннями екзальтованої ненависті Леніна супроти релігії як такої, над його брутальною лексикою нападків на ідеї присутності у світі Бога. Ватажок більшовиків агресивно і злобно засуджував будь-які спроби інтелектуального осмислення феномену релігії. Для Леніна все це – «кокетнічаніє с боженькой».
Будь-яка релігія для нього – це «невыразимейшая мерзость». З цього приводу Аверинцев зауважує, що так не говорить людина освічена і врівноважена, хоч і невіруюча, яка вважає себе атеїстом.
«Это типичный тон рассерженого ханжи, неподдельная интонация святоши Ада», – констатує видатний вчений.
Про діяльність гігантського Раскольнікова – Леніна, його патологічну ненависть до віруючих і релігії, його накази органам ЧЕ-КА (Надзвичайних комісій) фізично ліквідувати єпископів, священиків і простих віруючих РПЦ написано чимало. Інше питання – наскільки все написане про ці страшні злочини належним чином «перетравлено» й усвідомлено, зокрема російською політичною елітою.
Не вперше виринає питання, чому муміфікований Ленін, він же дав наказ вбити царя Миколи ІІ, якого в Росії оголошено святим, зберігається в серці російської столиці, під стінами Кремля. А що взагалі з його тіла залишилося? І чи справді не пора передати тілесні останки ватажка більшовиків землі, як цього домагається більшість громадян Росії?
10 відсотків тіла, решта – байдужість та ідолопоклонство
Торік влітку депутат Державної думи від партії «Єдиная Россия», нині міністр культури Російської Федерації, Володимир Мединський, до речі, уродженець Черкащини, висловився за перепоховання тіла Леніна і передання його землі.
«Зберігання ідеологічного артефакта в центрі столиці є аморальним актом, безглуздим з погляду бюджетних витрат, шкідливим з погляду ідеології і жорстоким як у відношенні до родичів Леніна, так і по відношенню до людей, які не поділяють комуністичну ідеологію... ніякого тіла Леніна там (у мавзолеї) немає, спеціалісти знають, що збереглося приблизно 10 відсотків тіла», – сказав Мединський у липні 2011 року.
Реакція російських комуністів не забарилася.
Лідер КПРФ Геннадій Зюганов вкотре заявив, що комуністи не дозволять перепоховання останків свого ідола і наголосив, що зберігання муміфікованого тіла Леніна в мавзолеї «відповідає православним канонам і традиціям». При цьому Зюганов нагадав про мощі монахів Києво-Печерської лаври, де «померлі не поховані в землю, (там) можна навіть побачити мощі Іллі Муромця». Промовчимо про канони і традиції РПЦ, на які посилається лідер російських комуністів. Хай їх йому тлумачать представники російського православ’я.
До речі, здавалося б, на таке зухвальство оберкомуніста Росії все-таки повинен був відреагувати, якщо не сам патріарх РПЦ Кирило, то принаймні хтось із його оточення. Але в Московській патріархії немов води в рот набрали.
А тепер, коли «аргумент» ватажка комуністів Росії майже повторив президент Путін, чекати реакції від Московського патріархату вже зовсім недоречно. Це була б образа маєстату Путіна.
Треба ж таке! Порівнювати рештки тілесних останків ініціатора масового більшовицького терору з мощами київських монахів, які тисяча років тому зла нікому не вчинили, і лише молилися за утвердження між людьми цінностей християнства, вчення Євангелія. Таке блюзнірське порівняння на початку ХХІ століття можливе лише в Росії, де й двадцять років після краху комуністичного тоталітаризму представники влади не навчилися розрізняти між діянням праведників і мокрою роботою злочинців. Між добром і злом. Невже ж це – російські традиції?
Звісно, якщо мова про лідера комуністів Зюганова, то йому і його послідовникам потрібен ідол. На Леніна і його вчення комуністи в Росії, звертаючись до народу, вже не покликуються, щоб не бути посміховиськом, але без міфу їм вижити важко. Щодо Путіна, то він за часів свого навчання на кагебіста був ідеалістом і великим російським патріотом. Ідеологічним стрижнем і вірою в ідеалізм та патріотизм у Радянській Росії був тоді Ленін і його наука. Це було «Вірую» Путіна. До того ж він не хоче втрачати довіру частини того російського електорату, рушійна сила якого – спогади про СРСР. Таких уже не багато, але їхня віра Путіна зігріває.
Ленін патологічно ненавидів будь-які прояви будь-якої релігії, то яка логіка прирівнювати рештки його тіла в мавзолеї у Москві до мощів ченців-богоугодників у Києво-Печерській лаври? Схоже, в цьому випадку логіка ні у Зюганова, ні у Путіна не спрацювала. Чи, може, це справді такою є російська традиція?
Майже святі – цар Іван Грозний і авантюрист Гришка Распутін
Десять років тому, на початку жовтня 2002 року, у Москві відбулася науково-богословська конференція, присвячена царю Іоанну Грозному і другу сім’ї царя Миколи ІІ Григорію Распутіну. Російські вчені мужі зібралися разом, щоб обговорити питання, чи можна вважати царя Івана Грозного та Гришку Распутіна святими. Всі, хто виступав на цій конференції вважали, що не тільки можна, а й потрібно.
Щоправда, до офіційної канонізації згаданих «святих» не дійшло, навіть тодішній патріарх РПЦ Аклексій ІІ був проти, але це не означає, що цього не станеться в майбутньому. Тим більше, що нинішня російська держава генетично пов’язана з правлінням московського царя Грозного, при якому Москву оголосили тоді «пупком» світового християнства («Москва – Третій Рим»). В наш час московські політики з митрою вирішили бути «скромнішими» – перейменували це на «Русский мир». Такою-бо є головна агітмолитва пропутінської політики патріарха Кирила.
Визначний грузинський філософ радянських часів Мераб Мамардашвілі в одній зі своїх статей (1989 рік) розповів, що мав можливість побачити документальний фільм про похорон Леніна. Найбільше його вразив напис на плакаті під час церемонії: «Могила Ленина – колыбель человечества». Видатний філософ з цього приводу говорить про більшовицьку імітацію життя після смерті, про слова, які прагнуть випередити дійсність.
Цей напис на плакаті під час похорону Леніна могла придумати тільки так звана російська збільшовизована інтелігенція, яка, за влучним висловом Пастернака, хворіла на «революционное помешательство».
Це також прояв містичної віри в чудо, яка була основою радянської ідеології. Луначарський не даремно писав, що «науковий соціалізм є найрелігіознішим від усіх релігій».
Більшовики хотіли мати свого фараона – хоча б муміфікованого. Деякі історики вважають, що відкриття могили і мумії єгипетського фараона Тутанхамона 1922 року вплинуло на рішення більшовиків побудувати мавзолей, в якому можна було б демонструвати народу муміфіковане тіло «безсмертного» вождя світового пролетаріату чи пак – «колиску людства».
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
