Ліниві чи дурні?

Ми любимо нарікатися, що нецікаві світові. А поміж тим, навіть те, що світ написав про нас, часто не відаємо. Як, наприклад, у випадку із чеською літературою.

Цілих двадцять років – із 1919 по 1939-й – Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Маловідомий край викликав велику цікавість чеських інтелектуалів, які присвятили йому чимало праць.

У 1985 році випускник Празького університету зі спеціальності «чеська мова і література» Віктор Будін захистив дипломну роботу на тему «Образ Закарпаття у чеській літературі і публіцистиці», яка згодом вийшла окремою книжечкою.

Так-от, за 1919-1945 рік Віктор Будін нарахував 23 окремі прозові книжки, написані чеськими авторами на закарпатську тематику. (Практично щороку – по книжці). Наведемо їх тут повністю, бо цей перелік в Україні невідомий.

1. Іван Ольбрахт «Про любов до Батьківщини, начальство та інші сумнівні поняття» (1919 рік).
2. Алоїз Квєтослав Одерський «Данило та Ілка» (1922).
3. Ярослав Дурих «Чарівний ліхтар» (1926).
4. Ярослав Губалек «З тіней карпатських лісів» (1926).
5. Карел Чарек «Балада про Юрка Чупу» (1929).
6. Йозеф Спілка «Бронза» (1929).
7. Владіслав Ванчура «Останній суд» (1929).
8. «Жандармські гуморески» (1930).
9. Ян Врба «Душа в горах» (1931).
10. Іван Ольбрахт «Земля без імені» (1932).
11. Вашек Каня «Підкарпаття» (1932).
12. Зденек Матєй Кудєй «Гуцульська республіка» (1932).
13. Карел Чапек «Гордубал» (1933).
14. Станіслав Костка Нейман «Едельвейси з Попа-Івана» (1933).
15. Іван Ольбрахт «Микола Шугай, розбійник» (1933).
16. Міла Валентова «Петро» (1933).
17. Станіслав Костка Нейман «Чехословацька подорож» (1934).
18. Іван Ольбрахт «Гори і століття» (1935).
19. Р. Гордон, В.Младій «Самі. (На Сході Республіки – тиша)» (1936).
20. Йозеф Кнап «Пуста» (1937).
21. Іван Ольбрахт «Голет в долині» (1937).
22. Ярослав Дурих «Прогульки по рідному краю» (1938).
23. Юліус Комарек «Лови в Карпатах» (1942).

Із наведених авторів троє є класиками чеської літератури – Карел Чапек, Владіслав Ванчура та Іван Ольбрахт. Ще низка – були відомими постатями літературного процесу міжвоєнного часу. І тільки кілька імен нічого не скажуть сучасному читачеві.

Однак українською мовою із цих 23 прозових книжок перекладено усього п’ять: чотири Ольбрахтові – «Микола Шугай, розбійник», «Голет в долині», «Земля без імені», «Гори і століття» та роман Карела Чапека «Гордубал». Тобто, навіть із того, що написано про нас, ми спромоглися донести до свого читача якихось 20 відсотків. Ба, навіть не доперекладали й усі твори про себе того ж Чапека та Ольбрахта! А це ж близька слов’янська мова, а не якась рідкісна і екзотична для нашої філології!

Після війни, коли Закарпаття возз’єдналося з Україною, інтерес до нього з боку чеських письменників помітно вщух, хоча й далі траплялися книжки на закарпатську тематику. Зокрема, можна назвати репортажі Яроміра Томечека про повоєнну Колочаву, видані окремою книжкою у 1985 році.

Ще гірше стало після розпаду Чехословаччини на початку 90-х. Як тільки кордон Чехії відсунувся на сотні кілометрів, Закарпаття стало занадто далеким і нецікавим. Тільки зараз почалася робота над першим виданням чеської книжки на закарпатську тематику за часів незалежності України. Її автор – відомий чеський журналіст Рене Кочік, який закінчив україністику у Брно і регулярно відвідує Срібну Землю з 1994 року. Це також буде збірка репортажів про легендарну для чехів Колочаву, але вже часів Незалежності.

Отож навіть той масив прози, який про нас є в іншій літературі, ми не те, що не прочитали, а навіть не можемо скласти його повний перелік. Подібна ситуація, гадаю, і з угорською літературою, польською, німецькою, румунською. Книжок (до того ж – вартісних!) про Україну доволі. Просто треба вміти із горіха вилущувати зерня. Але для початку треба хоча б ту крислату гілку пригнути, щоб позбирати плоди.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода