Здавалося б, що у переліку дурниць, здійснених упродовж року,що минає, українськими політиками, перше місце посідає судовий позов Наталії Королевської до соціологічних фірм. Вони, бачте, оприлюднили занизький, на думку позивачки, прогноз відсотку виборців, що мали намір голосувати за її партію «Вперед Україна» на виборах до Верховної Ради. Справді, поданий, а потім відкликаний позов проти соціологів, чию правоту підтвердили офіційні результати виборів, добряче підірвали й без того незначну популярність Королевської. Надто, коли вона, вже після публікації результатів голосування, відкликавши позов, відмовилася компенсувати соціологічним фірмам судові видатки, вимушено здійснені через нього. Цим було спричинено зустрічний позов соціологів. Адже їхній бізнес залежить від репутації. Вони вимушені її захищати, щоб не втратити прибутків.
Притягнення до суду «соціологічного дзеркала» є лише символічною демонстрацією суспільної некомпетентності українського політикуму. Наступним у рейтингу дурниць є комедійний вчинок Національного агентства з інвестицій та управління національними проектами на чолі з Владиславом Каськовим. Він в урочистій обстановці, у присутності Прем’єр-міністра підписав мільярдний контракт на будівництво терміналу для скрапленого газу з… особою, яка на те не мала ніяких повноважень. З цього гомерично посміявся увесь світ – українська влада вкотре сама поставила під сумнів наявність у неї елементарного глузду.
На цьому громадження політичних неоковирностей від української влади не вичерпалося. Його доповнює хронічно повторювана ідея керівництва Національного банку запровадити податок на продаж валюти громадянами. Задекларований намір держави залізти до валютної кишені громадян лише підірвав залишки довіри до неї загалом та платіжної системи зокрема. Словом, забезпечив зворотній від очікуваного результат ще до його втілення – реальна економіка ховається у тінь, золотовалютний резерв України та доходи бюджету тануть.
Менш обговорюваною (проте більш дошкульною у ближчій перспективі для громадян) дією української влади є законодавче запровадження біометричних паспортів. Мороки і видатків з цією «новацією» буде безліч, а тим часом, уже існують надійніші, більш швидкі й дешеві способи ідентифікації особи. Закон про біометричні паспорти морально і технічно застарів, ще до набрання ним чинності.
Ухвалення Державного бюджету на наступний рік мало б стати апофеозом дилетантизму і безвідповідальності влади – як у сенсі його змісту, так і процедури проходження в уряді та Верховній Раді. Навіть голова Київської міської державної адміністрації – цілковито відданий член владної команди – мусив заявити про великі проблеми для функціонування міського господарства за таких бюджетних умов. Ця заява – лише видима частина айсбергу економічних, соціокультурних та політичних проблем, які створить для суспільства Бюджет-2013.
До того ж , Президент запропонував, а парламент проголосував за нового-старого Прем’єр-міністра Миколу Азарова. Отже, на відміну від більшості громадян, його влаштовує соціально-економічний стан держави. Тоді виникає питання про адекватність інформації, якою він користується, або щодо цілей, які насправді має. Обрання ж Головою Верховної Ради Володимира Рибака, який належить до радянського покоління політиків, унеможливить для парламенту навіть саму спробу здобути бодай якийсь авторитет у суспільства. Авторам ідеї, схоже, байдуже не лише до долі українського парламентаризму, але й до політичних перспектив їхньої власної Партії регіонів.
Це далеко не повний перелік прорахунків та помилок, продемонстрованих владою цього року.
Торованим шляхом
Опозиція за такої відвертої гри у піддавки свого політичного супротивника мала б скористатися стількома подарованими форами. Проте – ні. У неї свій шлях «по граблях».
Горезвісне хронічне «тушкування» вже й аналізувати нецікаво, бо його рецидив у парламенті сьомого скликання був прогнозованим, ще в момент оприлюднення списків кандидатів у депутати. Отримавши високу підтримку виборців, якої опозиціонери, направду, не очікували, вони усе ж спробували перебрати політичну ініціативу на себе, але замість висунути предметні вимоги до влади з питань формування того ж бюджету, Генеральної тарифної угоди, прав самоврядування, зайняли глуху, проте креативну оборону. Чого варте лише розпарканення споруди Верховної Ради, здійснене партією «Свобода».
Втім, маючи разом лише на сім мандатів менше, ніж Партія регіонів, три опозиційні партії: «Батьківщина», УДАР та «Свобода» – навіть не зробили спроби провести консультації з незалежними депутатами-самовисуванцями на предмет солідарного голосування та висунення власної спільної кандидатури на посаду голови парламенту, керівників комітетів та формування коаліційного уряду.
Опозиціонери були цілком переконливими у звинуваченнях влади за фальсифікації волевиявлення, закликаючи громадян до участі у мітингах протесту проти цього, але вони не запропонували ніякої політичної програми для розвитку протестного руху, і він зійшов нанівець. Країна знову поринула у вир видовищних, але беззмістовних політичних конфліктів.
У трьох опозиційних партій відсутні спільні стратегії дій щодо: участі в ймовірних (влітку) виборах у Києві та на загальнонаціональних муніципальних виборах; відвернення загрози зміни Конституції на референдумі; приватизації залишків стратегічних активів та повернення країни під цілковитий політичний та економічний контроль Росії. Це найбільша колективна помилка опозиціонерів у році,що минає.
Зірвати гальма
Цей рік направду став переламним для сучасної української державності. Пройдено точку неповернення у розмежуванні держави та суспільства. Політикум остаточно продемонстрував нездатність до соціальних інновацій, перетворившись на гальмо суспільного розвитку.
Рік прийдешній закріпить прискорення процесу відокремлення країни від держави. Остання продовжить дезертирство із зон своєї соціальної відповідальності, через фінансову, організаційну та інтелектуально-технологічну неспроможність забезпечити розвиток систем освіти, охорони здоров’я, безпеки, інфраструктур життєзабезпечення та комунікацій. Наслідком такого дезертирства буде перехід України під зовнішнє управління одним або кількома світовими центрами впливу.
Звісно, коли у тринадцятому році інвентарний список глупства, здійснюваного українським політикумом, поповнюватиметься.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Притягнення до суду «соціологічного дзеркала» є лише символічною демонстрацією суспільної некомпетентності українського політикуму. Наступним у рейтингу дурниць є комедійний вчинок Національного агентства з інвестицій та управління національними проектами на чолі з Владиславом Каськовим. Він в урочистій обстановці, у присутності Прем’єр-міністра підписав мільярдний контракт на будівництво терміналу для скрапленого газу з… особою, яка на те не мала ніяких повноважень. З цього гомерично посміявся увесь світ – українська влада вкотре сама поставила під сумнів наявність у неї елементарного глузду.
На цьому громадження політичних неоковирностей від української влади не вичерпалося. Його доповнює хронічно повторювана ідея керівництва Національного банку запровадити податок на продаж валюти громадянами. Задекларований намір держави залізти до валютної кишені громадян лише підірвав залишки довіри до неї загалом та платіжної системи зокрема. Словом, забезпечив зворотній від очікуваного результат ще до його втілення – реальна економіка ховається у тінь, золотовалютний резерв України та доходи бюджету тануть.
Менш обговорюваною (проте більш дошкульною у ближчій перспективі для громадян) дією української влади є законодавче запровадження біометричних паспортів. Мороки і видатків з цією «новацією» буде безліч, а тим часом, уже існують надійніші, більш швидкі й дешеві способи ідентифікації особи. Закон про біометричні паспорти морально і технічно застарів, ще до набрання ним чинності.
Ухвалення Державного бюджету на наступний рік мало б стати апофеозом дилетантизму і безвідповідальності влади – як у сенсі його змісту, так і процедури проходження в уряді та Верховній Раді. Навіть голова Київської міської державної адміністрації – цілковито відданий член владної команди – мусив заявити про великі проблеми для функціонування міського господарства за таких бюджетних умов. Ця заява – лише видима частина айсбергу економічних, соціокультурних та політичних проблем, які створить для суспільства Бюджет-2013.
До того ж , Президент запропонував, а парламент проголосував за нового-старого Прем’єр-міністра Миколу Азарова. Отже, на відміну від більшості громадян, його влаштовує соціально-економічний стан держави. Тоді виникає питання про адекватність інформації, якою він користується, або щодо цілей, які насправді має. Обрання ж Головою Верховної Ради Володимира Рибака, який належить до радянського покоління політиків, унеможливить для парламенту навіть саму спробу здобути бодай якийсь авторитет у суспільства. Авторам ідеї, схоже, байдуже не лише до долі українського парламентаризму, але й до політичних перспектив їхньої власної Партії регіонів.
Це далеко не повний перелік прорахунків та помилок, продемонстрованих владою цього року.
Торованим шляхом
Опозиція за такої відвертої гри у піддавки свого політичного супротивника мала б скористатися стількома подарованими форами. Проте – ні. У неї свій шлях «по граблях».
Горезвісне хронічне «тушкування» вже й аналізувати нецікаво, бо його рецидив у парламенті сьомого скликання був прогнозованим, ще в момент оприлюднення списків кандидатів у депутати. Отримавши високу підтримку виборців, якої опозиціонери, направду, не очікували, вони усе ж спробували перебрати політичну ініціативу на себе, але замість висунути предметні вимоги до влади з питань формування того ж бюджету, Генеральної тарифної угоди, прав самоврядування, зайняли глуху, проте креативну оборону. Чого варте лише розпарканення споруди Верховної Ради, здійснене партією «Свобода».
Втім, маючи разом лише на сім мандатів менше, ніж Партія регіонів, три опозиційні партії: «Батьківщина», УДАР та «Свобода» – навіть не зробили спроби провести консультації з незалежними депутатами-самовисуванцями на предмет солідарного голосування та висунення власної спільної кандидатури на посаду голови парламенту, керівників комітетів та формування коаліційного уряду.
Опозиціонери були цілком переконливими у звинуваченнях влади за фальсифікації волевиявлення, закликаючи громадян до участі у мітингах протесту проти цього, але вони не запропонували ніякої політичної програми для розвитку протестного руху, і він зійшов нанівець. Країна знову поринула у вир видовищних, але беззмістовних політичних конфліктів.
У трьох опозиційних партій відсутні спільні стратегії дій щодо: участі в ймовірних (влітку) виборах у Києві та на загальнонаціональних муніципальних виборах; відвернення загрози зміни Конституції на референдумі; приватизації залишків стратегічних активів та повернення країни під цілковитий політичний та економічний контроль Росії. Це найбільша колективна помилка опозиціонерів у році,що минає.
Зірвати гальма
Цей рік направду став переламним для сучасної української державності. Пройдено точку неповернення у розмежуванні держави та суспільства. Політикум остаточно продемонстрував нездатність до соціальних інновацій, перетворившись на гальмо суспільного розвитку.
Рік прийдешній закріпить прискорення процесу відокремлення країни від держави. Остання продовжить дезертирство із зон своєї соціальної відповідальності, через фінансову, організаційну та інтелектуально-технологічну неспроможність забезпечити розвиток систем освіти, охорони здоров’я, безпеки, інфраструктур життєзабезпечення та комунікацій. Наслідком такого дезертирства буде перехід України під зовнішнє управління одним або кількома світовими центрами впливу.
Звісно, коли у тринадцятому році інвентарний список глупства, здійснюваного українським політикумом, поповнюватиметься.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
