Мене змушували роздягатися до білизни в статусі адвоката – Ірина Луценко

Гості «Вашої Свободи»: Петро Андрушко, професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Ірина Луценко, новообраний народний депутат.

Інна Кузнецова: Учора колегія суддів Апеляційного суду Києва підтвердила законність вироку Печерського суду, що визнав винним екс-міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка у недбалості під час продовження оперативно-розшукової справи щодо водія колишнього заступника глави СБУ Володимира Сацюка Валентина Давиденка. Це рішення було апеляційним.

Водночас цього тижня у Європейському суді з прав людини набуло чинності рішення у справі «Луценко проти України».

Уже розпочався відлік часу по сплаті справедливої сатисфакції у цій справі. Та держава має вжити ще відповідних заходів. Пане Андрушко, яких саме?

Петро Андрушко: Перш за все, рішення Європейського суду з прав людини виконуватися Україною буде. Всі представники влади заявили, що воно є обов’язковим.

Але коли ми говоримо і про рішення Європейського суду з прав людини, і про вчорашню ухвалу Апеляційного суду міста Києва, то треба, очевидно, чітко розрізняти, що це мова йде про різні справи. І якщо говорити про рішення Європейського суду з прав людини, то Європейський суд з прав людини визнав поки що, очевидно, ще не одна справа буде розглядатися, на черзі справа Юлії Тимошенко, дещо перенесений розгляд цієї справи. Але, напевне, до кінця року вона буде розглянута. Там чисто організаційно-технічні причини.

– Так, йдеться поки що про незаконність арешту Юрія Луценка.

Петро Андрушко: Так, тільки йде мова про незаконність арешту.

Європейський суд з прав людини в даному випадку визнав, що обґрунтованих підстав для такої міри запобіжного заходу, достатніх не було. У цьому разі мова йде, що Європейський суд з прав людини, визнавши необґрунтованість такого рішення, присудив на користь Луценку виплату йому шкоди, скажімо так, або компенсації по-іншому, – 15 тисяч євро.

Україна виконає ці свої обов’язки. Але чи є в цілому це виконання рішення, і що воно дасть?

– Уповноважений України з прав людини, омбудсмен Валерія Лутковська давала інтерв’ю «Голосу Америки». І ми послухаємо фрагмент інтерв’ю.

Валерія Лутковська: Власне, сплата справедливо сатисфакції – це один з елементів виконання рішення Європейського суду.

Крім того, у нас зараз досить ефективно працює другий елемент виконання рішення Європейського суду – відновлення індивідуальних прав. Тобто, у випадку, якщо особа зазнала порушення, наприклад, у її праві на справедливий судовий розгляд, то, відповідно, є процедура, яка виписана всіма процесуальними кодексами, коли особа може звернутися до ВСУ. Раніше прийняті рішення можуть бути скасовані ВСУ. І новий розгляд має пройти таким чином, щоб не порушувати права людини, які вже були констатовані Європейський судом.

У цій частині це також працює практично безвідмовно, і в 99% випадків це спрацьовує.

Інше питання – це заходи загального характеру. Це зміна законодавства або практики застосування цього законодавства. Але практично кожна країна стикається з проблемою, що важко прийняти те законодавство, яке влаштовує Комітет міністрів Ради Європи, або важко змінити судову практику. На жаль, це неможливо змінити за одну ніч.

– Валерія Лутковська сказала про те, що у 99% випадків це спрацьовує. Коли ми говорили на початку про те, що вчора суд відмовився задовольнити апеляцію, хоча це зовсім інша справа, не та, яку розглядав Європейський суд з прав людини, але це був той 1%? Чи це різні речі?

Петро Андрушко: Це, напевне, все-таки різні речі. І якщо говорити, що задовольнив, то, очевидно, Європейський суд з прав людини буде розглядати і по суті справу Луценка, по якій тільки є попередньо першочергові дії на першому етапі. А, очевидно, вона дійде знов-таки до Європейського суду з прав людини в цілому. Коли він буде розглядати – це інше. І ось тоді суд дасть уже в цілому оцінку справедливого судового розгляду.

– Але до цього Україна може допустити ще кілька помилок чи ні?

Петро Андрушко: Тут важко прогнозувати. Помилки і оцінка в тих чи в інших діях помилкових чи непомилкових – це чисто суб’єктивно. Тому можна давати оцінку по-різному.

Якщо щодо вчорашньої ухвали Апеляційного суду міста Києва, то тут треба розділити на дві частини. І ми повинні всі чітко розрізняти дві частини рішень: правильне застосування норми матеріального права і дотримання при розгляді справи (і це головне!) норм процесуального права.

Так от, даючи оцінку так званим резонансним справам, представники сторін акцентують увагу на допущених порушеннях, недотриманні норм процесуального права. Про те, чи правильно застосовані норми матеріального права, мова майже…

– Про що саме йдеться і для радіослухачів та й, може, для захисників?

Петро Андрушко: Тобто, яке діяння вчинене, чи містить це діяння склад злочину, який саме? І це головне. Тому що ці норми, які застосували в нас правоохоронні і правозастосовчі органи, і суд, тобто, мова йде про статтю 365 і 364 Кримінального кодексу, то це так звані норми з бланкетними диспозиціями.

Це означає, що? Що передбачено кримінальним законом відповідальність за певні незаконні дії: порушення того-то, зловживання тим-то, певними правами, повноваженнями. Тобто, конкретно. А конкретно вже, якщо ми говоримо з бланкетної диспозиції, норма відсилає до інших законодавчих актів, які, якщо говорити про осіб по цих справах, до яких було застосовано цю норму, тобто які визначають їхні права, обов’язки, і головне, повноваження.

– Чи цим буде хтось опікуватися і розбиратися?

Петро Андрушко: Важко сказати. Очевидно, зрештою, будуть більш ретельно до цього підходити.

Я думаю, що дійде справа і до ВСУ, про який згадувала пані Лутковська. Але це треба чекати рішення Європейського суду.

– До ВСУ дійде, а потім аж у Європейський суд потрапить. Спочатку так.

Петро Андрушко: Ні, не так. Зараз мова може йти не про ВСУ, а Вищий спеціалізований суд, касаційна інстанція. І тут, очевидно, пані Лутковська…

Ірина Луценко: Лукавить.

Петро Андрушко: …не чітко висловилася, про який суд саме йде. У даному випадку мова поки що йде про вищу касаційну інстанцію, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Тільки після цього можна подавати до Європейського суду з прав людини.

– Причому мусимо сказати про те, що справ-то дві. Не лише ця вчорашня, але ще й інша.

Ірина Луценко: Так, дві. Одна справа була розділена на дві частини.

– І, наскільки я читала, захист бачить у цьому затягування?

Ірина Луценко: Хочу трішки підправити нашого гостя. В якій частині? По другій справі, так званому ймовірно незаконному стеженні за Давиденком у великій справі категорії «злочин» 109/07. Це посягання на здоров’я і життя політичного діяча Ющенка.

Після того, як потерпілий відмовився від того, що він є потерпілий у справі (Давиденко), він сказав, що жодних конституційних прав не було порушено. Всі свідки, які запрошувалися зі сторони прокуратури, свідчили про те, що жодним чином не були порушені законодавчі і нормативні акти. Прокуратура для того, щоб вийти з цього становища, змінила обвинувальний свій висновок і застосувала статтю 367 замість 365, частину І.

Що це значить? Вони казали, що Тарасенко і Павленов, два слідчих з карного розшуку, які готували цю постанову на продовження відпрацьовування версії по Давиденку, і сам Луценко халатно поставилися до своєї роботи. Тобто, несумлінне виконання своїх службових обов’язків.

У чому воно проявилося? Відповідно до закону про оперативно-розшукову діяльність, визначено чітко три категорії справ, які розглядаються, коли розслідується якийсь кримінальний злочин. Це так звана справа про злочин, коли злочин вчинено, але не відомі особи, які вчинили цей злочин. Таких версій, ви можете собі уявити, може бути тисяча, дві і три.

Така категорія злочинів, саме категорії «злочин», коли вчинено злочин і не відомі особи, відповідно до чинного законодавства, розглядається до моменту все-таки визначення особи, знайдення цього кримінального злочинця. Якщо він не знайдений, то дається термін 15 років.

У рамках такої справи можуть проводитися будь-які заходи, які тимчасово порушують конституційні права людини. Але тільки в якому випадку? Про це говорить закон про оперативно-розшукову діяльність. Тільки з дозволу Апеляційного суду. Про це говорять статті 14, 9 і 4, яка розмежовує ці категорії.

– Апеляційний суд дозволу не дав?

Ірина Луценко: Ні. От у чому весь парадокс застосованого звинувачення Луценку.

У рамках цієї великої справи, яка може діяти 15 років, посадовці з МВС, маючи план розслідування прокуратури у рамках цієї справи по отруєнню Ющенка, звернулися до Апеляційного суду про те, що у них появилися нові дані. І Давиденко, який до того був відпрацьований, і версія його причетності ніби була зведена до того, що він не причетний… З'явилися нові дані.

На підставі цих нових даних, тобто довідки і самого члена слідчої групи прокуратури, прокуратура спонукала міліцію продовжити це слідкування, тому що з'явилися нововиявлені обставини, які дають можливість підозрювати Давиденка все-таки у причетності до цього злочину, вони готують подання, Павленов і Тарасенко, і звертаються до Апеляційного суду за дозволом: дозволити все-таки прослуховування так званих телефонів Давиденка.

Суддя Приндюк, витребувавши цю велику справу по отруєнню Ющенка, вивчивши усі матеріали, вивчивши довідку про те, що є нові обставини, які виникли у цій великій справі, дозволяє провести це прослуховування. Таким чином саме з дозволу Апеляційного суду було дозволено порушити тимчасово права Давиденка.

Це подання, яке подавалося до Апеляційного суду, підписав керівник слідчої групи прокуратури Перч, яка веде це розслідування, і затвердив його заступник Генерального прокурора Голомша, який веде нагляд за законністю ведення кримінальної справи саме органами МВС.

І от виходить. Луценко, Павленов і Тарасенко у рамках цієї великої справи «злочин», яка може діяти до розкриття або 15 років, якщо не розкритий злочинець, мають право подавати до Апеляційного суду саме запити на отримання цього дозволу, відповідно до закону про оперативно-розшукову діяльність. Що і було зроблено.

Прокуратура, відповідно до статті 14, здійснює нагляд. Вона має право скасувати незаконні постанови, має право оскаржити незаконне рішення суду. Наприклад, якщо вони вважають, що незаконно суд дав дозвіл на прослуховування. Прокурор цього не робить. Навпаки, він погоджує це подання.

Таким чином виник парадокс. Луценко, Павленов і Тарасенко, працівники міліції, виконуючи план розслідування прокуратури, проявили групову халатність, а наглядаючий прокурор, керівник слідчої групи прокуратури, які мали право, коли б вони цю незаконну дію якусь зробили, все-таки присікти, погоджують цю халатність, суддя Приндюк, вивчивши всі ці справи і це подання, затверджує цю халатність, даючи дозвіл на порушення конституційних прав.

Оце я Вам розказую коротко оцей парадокс.

– Таким чином на лаву підсудних має потрапити набагато більше людей?

Ірина Луценко: Або ми можемо робити інший висновок: порушення не було.

Петро Андрушко: По-перше, стаття 367. Дійсно,спочатку справа була порушена по статті 364, потім перекваліфікована на 367 – службова недбалість. І передбачає вона, от у ній записано, «невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них і (обов’язково!) що завдало істотної шкоди».

Ірина Луценко: Потерпілого немає, він сказав, що шкоди мені не завдано. Все діялося у рамках законів, нормативних і піднормативних актів і в рамках тієї інструкції, яку і прокуратура, і суд першої інстанції, і суд другої інстанції відмовилися витребувати той документ, на підставі якого засудили Луценка, Тарасенка і Павленова.

Оце те, що ми говорили: не доказано факт несумлінного ставлення до роботи. Тільки через невитребування цієї…

– Очевидно, після цього рішення Апеляційного суду буде ще вища касаційна інстанція, а потім воно знову потрапить до Європейського суду з прав людини.

Ірина Луценко: Так.

– Пані Ірино, один суддя Апеляційного суду висловив окрему думку вчора, не погодився з вироком. Чи Вам відомо, хто це? І які у нього були аргументи? Це були ті ж самі аргументи, про які Ви щойно говорили?

Ірина Луценко: Відповідно до КПК, нам така особлива думка не буде доведена, про неї нам не буде відомо. Як правило, суд завжди озвучує своєю ухвалою спільне рішення.

Якщо ми не будемо подавати у вищу касаційну інстанцію, у касаційний суд, то у зв’язку з тим, що там є особлива думка (а ми так розуміємо, що це незгода з ухвалою суду цих двох суддів, і цим пояснюється те, мабуть, що для того, щоб прочитати цю коротку резолютивну частину, їм вистачило 15 хвилин, а протримали нас майже добу), це говорить про те, що там, мабуть, була незгода не тільки в одного судді. І дуже серйозна провелася робота за ніч, для того, щоб у цілому вони винесли саме таке рішення. Це дуже помітно було саме в цей день.

– Маємо запитання радіослухача.

Слухач: Пані Луценко, правда чи неправда, що Луценку дали 4 роки тільки за одне слово «бандюкович»?

Ірина Луценко: Ми можемо допускати, за яке слово дали все-таки Луценку цих 4 роки. Але я можу сказати одне, вже перебуваючи у статусі народного депутата, 3 липня 2012 року саме Європейський суд своїм рішенням визнав, що це чисто політичне переслідування, що мотивом для арешту і утримання мого чоловіка під вартою неповних 2 роки було саме політичне переслідування. Ніщо не пов’язано саме з діями, пов’язаними із затриманням, як кримінального злочинця. Саме це рішення Європейського суду, статус арешту і затримання і оспорювали ми в Європейському суді.

Єдина проблема в тому, що Європейський суд, маючи таку велику кількість заяв, не встиг розглянути це питання ще до того, коли Луценко перейшов у статус засудженого. І видно було дуже по діях влади, як відбувалися ці судові засідання, коли в процесі Луценка не було допущено близько 60 свідків саме зі сторони звинувачення. Влада прискорювала процес для того, щоб змінити його статус.

– Слухач тут висловився не досить коректно.

Разом з тим, Юрій Луценко на суді називав по-різному суддів, не дуже гарними словами: у когось пузо завелике, а у когось ще щось. І дехто говорив про брак культури.

Чи варто було себе так поводити, незважаючи на все, що там відбувалося? Я розумію його емоційний стан і взагалі внутрішній стан. Але разом з тим.

Ірина Луценко: Крім емоційного і внутрішнього стану, є ще два роки проведення у тюрмі, є ще більше 10 хвороб, набутих у цій тюрмі, є ще незаконний арешт, є ще водіння його на ланцюгу більше 20 днів в оточенні…

– Це вже зараз?

Ірина Луценко: Ні, це той період, коли його арештовували. Його водили як собаку, на ланцюгу 10-метровому, в оточенні 20 людей, озброєних автоматами, як злочинця, як маніяка, як убивцю. Є ще 32 дні голодування, і 10 останніх днів голодування на крапельницях, тільки за рахунок цього людина жила.

І є ще роздягання мене 20 днів до білизни, як захисника, що категорично не можна було здійснювати, тому що я в статусі адвоката і користуюся такими самими правами. Є його постійне приниження в СІЗО, є його приниження постійно і порушення його прав у Менській колонії.

– Як він почуває себе зараз?

Ірина Луценко: Я хочу сказати, що, звичайно, Луценко – емоційна людина. Але його емоційний стан, коли він побачив того самого суддю, який залишив вирок по першій справі, навіть не спробувавши розглянути його. А це більше 50 томів! Людина один день вислухала нас, у кінці дня через 15 хвилин прийшла і сказала: залишити вирок у силі. Як людина може ставитися до таких суддів, підневільних, які діють не по справедливості, а лише з «телефонного права»?

Його емоційний стан відповідний тим рішенням, які приймаються сьогоднішньою судовою системою в Україні. Здоров’я в нього не покращується.

Ви знаєте, що два тижня тому Комітет із запобігання тортур опублікував свій висновок стосовно того, що відбувається в пенітенціарній системі. Там чорним по білому написано, що відтермінування лікування Луценка цей комітет розглядає лише як одне: як тортури, як знущання над людиною, як посягання на його гідність і честь.

Скажіть, будь ласка, коли людину 2 роки фізично не лікують, даючи йму фізично страждати, знущаються, принижують його і його сім’ю, якою може бути людина?

– Запитання ще одного слухача.

Слухач: Коли і хто, зокрема, можливо, Ірина Луценко, спроможеться, опанувавши, як мінімум, юридичні знання, до цивілізованих держав, доказуючи, що Юрій Луценко мав право на законне збройне повстання і інших справедливців? Цю держбанду треба тільки нищити!

– Про законні і незаконні збройні повстання ми тут говорити не будемо.

Які уроки може винести держава Україна і законодавство?

Петро Андрушко: Уроки, мені здається… Тільки на одне зверну увагу. Застосовування закону – це його тлумачення, це його розуміння відповідно особою, досудовим слідством, слідчим, прокурором і судом. Так от, розуміння закону, чи збігається воно зі внутрішнім переконанням судді і інших осіб, які застосовують закон?

Ірина Луценко: Я повністю з Вами погоджуюся.

Петро Андрушко: Чи обумовлено якимись іншими чинниками рішення, яке приймається?

І тут я звернув би увагу на те, що ота цифра, яка називалася 0,2% виправдувальних вироків, ніколи, я впевнений, в Україні не буде 35%. Це побажання, але це і…