Ще влітку, 26 липня, на Синоді Московського патріархату, що відбувся у Києво-Печерській лаврі, було ухвалено рішення задовольнити прохання митрополита Київського Володимира, скерувавши у розпорядження УПЦ (МП) митрополита Платона (Удовенка), який до того очолював Аргентинсько-південноамериканську єпархію РПЦ. Таке несподіване «кадрове підсилення» тоді спричинило чимало припущень, що у такий спосіб Московський патріарх намагається вирішити проблему наступництва на предстоятельській кафедрі у Києві, бо тривала недуга митрополита Володимира зумовила відкрите протистояння у середовищі українських архієреїв. Це негативно позначалося на суспільному авторитеті Церкви.
Кандидатура митрополита Платона як ймовірного наступника предстоятеля УПЦ виглядала цілком доречною, з московської точки зору, через чимало обставин. Перш за все, він є найстаршим за єпископською хіротонією після митрополита Володимира. Відтак беручкий та політично активний митрополит Одеський Агафангел, який брався головувати на засіданнях Синоду за відсутності глави Церкви саме на підставі старшинства за хіротонією, вже не мав би підстав претендувати на цю роль.
Крім того, митрополит Платон належить до середовища, яке колись гуртував та виховував митрополит Ленінградський Никодим (Ротов). З цього гуртка вийшов і патріарх Кирило, а також багато впливових сьогодні єпископів РПЦ. Між собою вони пов’язані давніми та довірливими стосунками. З іншого боку, митрополита Платона також пов’язують тісна співпраця і давнє знайомство з митрополитом Володимиром. Рідний брат митрополита Платона – протоієрей Борис Удовенко – є настоятелем однієї з київських церков, яка була діючою і за радянської влади – храму Покрови на Пріорці. Отець Борис практично весь час свого служіння пов’язаний із Києвом і є одним з найшановніших старших членів спільноти київського духівництва, викладачем Київської духовної семінарії.
Таким чином, у випадку, коли б митрополитові Платону довелося взяти на себе місію глави Церкви, в нього не було б проблем із налагодженням контактів ані з українським духовенством, ані зі «старшими братами» у Москві.
У звичному річищі
Резонансний приклад колишнього глави Української греко-католицької церкви, верховного архієпископа, кардинала Любомира Гузара, який, за його ж визначенням, «теплою рукою» передав жезл предстоятеля наступникові Святославу (Шевчуку), давав підстави припускати можливість подібного кроку з боку митрополита Володимира.
На шляху до реалізації цього ймовірного плану залишалося кілька організаційних пересторог. По-перше, статут УПЦ дозволяє обирати главу церкви лише з числа правлячих архієреїв, а митрополита Платона так і не було призначено на кафедру. До Синоду було подане вимушене клопотання митрополита Агафангела стосовно поділу його, найбільшої в Україні, Одеської єпархії на дві, як це зроблено в усіх, крім Одеського, регіонах України. Малося на увазі, що правлячим архієреєм новоутвореної єпархії буде призначено саме митрополита Платона. Проте Синод лише «узяв це прохання до уваги». Митрополит Платон залишається не призначеним на жодну кафедру та не входить до складу Синоду. Також він не має і статусу вікарія, як, наприклад, митрополит Вишгородський Павло.
Причини зупинки реалізації плану «Наступник» полягають, з одного боку, у щасливому одужанні митрополита Володимира. Він не лише вийшов із лікарні, але вже здійснив ряд поїздок українськими єпархіями, почавши з таких важливих, як Чернігівська та Одеська. Церква повернулася до звичного життя під управлінням свого предстоятеля, якого підтримують та щиро поважають вірні.
Європейський вектор переважає
З іншого боку, суспільні настрої ускладнюють обрання на предстоятельську кафедру людини, яка в Україні ніколи не служила та належить до радянського покоління священнослужителів. Українське духовенство вимушене боронитися від негативних впливів падіння авторитету Церкви у сусідній Росії, спричиненого скандалом довкола жорстокого вироку учасницям «панк-молебню» у московському храмі Христа-Спасителя, незграбного намагання Московської патріархії зменшити суспільний резонанс від оприлюднення обставин використання предметів розкошів патріархом Кирилом та придбання дуже вартісних автомобілів і нерухомості для найвищих церковних сановників. За таких обставин кандидатура митрополита Платона на Київській кафедрі вже не виглядає компромісною.
Підсумки виборів до парламенту показали, що за пропорційною частиною складу Верховної Ради більшість здобули партії, чиї виборці є прихильниками європейського вибору України. Це відповідає настроям, які є більше притаманними для середовищ Київського патріархату та УГКЦ. Їхній суспільний вплив продовжує зростати. Щоб урівноважити авторитет цих церков, УПЦ (МП) мусить тримати баланс між бажанням частини її вірних до традиційного перебування також і у лоні РПЦ, а з іншого боку, задоволення прагнення молодого та активного середовища парафіян до цілковитої автокефалії їхньої Церкви та її рівноправного входження у сестринство світового православ’я.
Митрополит Володимир протягом років свого предстоятельського служіння продемонстрував, що він якнайліпше спроможний виконувати ці надскладні завдання. Відтак йому зарано відходити від справ.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Кандидатура митрополита Платона як ймовірного наступника предстоятеля УПЦ виглядала цілком доречною, з московської точки зору, через чимало обставин. Перш за все, він є найстаршим за єпископською хіротонією після митрополита Володимира. Відтак беручкий та політично активний митрополит Одеський Агафангел, який брався головувати на засіданнях Синоду за відсутності глави Церкви саме на підставі старшинства за хіротонією, вже не мав би підстав претендувати на цю роль.
Крім того, митрополит Платон належить до середовища, яке колись гуртував та виховував митрополит Ленінградський Никодим (Ротов). З цього гуртка вийшов і патріарх Кирило, а також багато впливових сьогодні єпископів РПЦ. Між собою вони пов’язані давніми та довірливими стосунками. З іншого боку, митрополита Платона також пов’язують тісна співпраця і давнє знайомство з митрополитом Володимиром. Рідний брат митрополита Платона – протоієрей Борис Удовенко – є настоятелем однієї з київських церков, яка була діючою і за радянської влади – храму Покрови на Пріорці. Отець Борис практично весь час свого служіння пов’язаний із Києвом і є одним з найшановніших старших членів спільноти київського духівництва, викладачем Київської духовної семінарії.
Таким чином, у випадку, коли б митрополитові Платону довелося взяти на себе місію глави Церкви, в нього не було б проблем із налагодженням контактів ані з українським духовенством, ані зі «старшими братами» у Москві.
У звичному річищі
Резонансний приклад колишнього глави Української греко-католицької церкви, верховного архієпископа, кардинала Любомира Гузара, який, за його ж визначенням, «теплою рукою» передав жезл предстоятеля наступникові Святославу (Шевчуку), давав підстави припускати можливість подібного кроку з боку митрополита Володимира.
На шляху до реалізації цього ймовірного плану залишалося кілька організаційних пересторог. По-перше, статут УПЦ дозволяє обирати главу церкви лише з числа правлячих архієреїв, а митрополита Платона так і не було призначено на кафедру. До Синоду було подане вимушене клопотання митрополита Агафангела стосовно поділу його, найбільшої в Україні, Одеської єпархії на дві, як це зроблено в усіх, крім Одеського, регіонах України. Малося на увазі, що правлячим архієреєм новоутвореної єпархії буде призначено саме митрополита Платона. Проте Синод лише «узяв це прохання до уваги». Митрополит Платон залишається не призначеним на жодну кафедру та не входить до складу Синоду. Також він не має і статусу вікарія, як, наприклад, митрополит Вишгородський Павло.
Причини зупинки реалізації плану «Наступник» полягають, з одного боку, у щасливому одужанні митрополита Володимира. Він не лише вийшов із лікарні, але вже здійснив ряд поїздок українськими єпархіями, почавши з таких важливих, як Чернігівська та Одеська. Церква повернулася до звичного життя під управлінням свого предстоятеля, якого підтримують та щиро поважають вірні.
Європейський вектор переважає
З іншого боку, суспільні настрої ускладнюють обрання на предстоятельську кафедру людини, яка в Україні ніколи не служила та належить до радянського покоління священнослужителів. Українське духовенство вимушене боронитися від негативних впливів падіння авторитету Церкви у сусідній Росії, спричиненого скандалом довкола жорстокого вироку учасницям «панк-молебню» у московському храмі Христа-Спасителя, незграбного намагання Московської патріархії зменшити суспільний резонанс від оприлюднення обставин використання предметів розкошів патріархом Кирилом та придбання дуже вартісних автомобілів і нерухомості для найвищих церковних сановників. За таких обставин кандидатура митрополита Платона на Київській кафедрі вже не виглядає компромісною.
Підсумки виборів до парламенту показали, що за пропорційною частиною складу Верховної Ради більшість здобули партії, чиї виборці є прихильниками європейського вибору України. Це відповідає настроям, які є більше притаманними для середовищ Київського патріархату та УГКЦ. Їхній суспільний вплив продовжує зростати. Щоб урівноважити авторитет цих церков, УПЦ (МП) мусить тримати баланс між бажанням частини її вірних до традиційного перебування також і у лоні РПЦ, а з іншого боку, задоволення прагнення молодого та активного середовища парафіян до цілковитої автокефалії їхньої Церкви та її рівноправного входження у сестринство світового православ’я.
Митрополит Володимир протягом років свого предстоятельського служіння продемонстрував, що він якнайліпше спроможний виконувати ці надскладні завдання. Відтак йому зарано відходити від справ.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
