Кому потрібна в Києві вулиця царя Миколи Першого? Що писав французький мандрівник про його імперію
Нещодавня ініціатива професійного українофоба Олеся Бузини з компанією назвати вулицю Києва іменем Миколи І не може не приголомшити. Адже цього царя навіть самі росіяни завжди трактували як найгіршого. Недарма Лев Толстой приліпив йому прозвисько «Ніколай Палкін». Для України ж епоха Миколи І ознаменувалася розгромом Кирило-Мефодіївського братства, засланнями та переслідування українських інтелектуалів, в тому числі й Тараса Шевченка.
Портрет російського царя Миколи Першого
Що собою представляла Російська імперія за часів «Ніколая Палкіна» чудово видно із книжки французького письменника і мандрівника Астольфа де Кюстіна «Росія у 1839 році». Книжка француза стала європейською сенсацію і миттєво була перекладена на інші мови, багато разів перевидавалася. Олесь Бузина називає де Кюстіна «французькою скотиною» (оце так стиль!), бо той, бачте, написав про Росію те, що там побачив.
Поміж тим, у 1996 році в Москві вийшов повний варіант подорожніх записок маркіза російською мовою, адже він містить безліч унікальних подробиць та спостережень.
Нарешті і в Україні праця французького письменника побачила світ. Видало її видавництво «Ярославів вал» у 2009 році під назвою «Правда про Росію». На жаль, це суттєво скорочений варіант книжки де Кюстіна, що спочатку побачив світ в українській еміграції.
Тому цілком доречно процитувати думки французького письменника, який кілька місяців провів у Росії, спілкуючись із різними людьми, в тому числі і з любим серцю Бузини Миколою І. Зрештою, судіть самі: чи змінилася Росія з 1839 року?
(Цитую за московським виданням Астольфа де Кюстіна «Россия в 1839 году»).
«На русской границе со всяким чужестранцем обходяться как с обвиняемым».
«В России дозволены лиш те развлечения, что начисто лишены смысла».
«В России разговор равен заговору, мысль равна бунту».
«Увы! Мысль здесь не только преступление, но и несчастье».
«У русских есть название для всех вещей, но нет самих вещей».
«Русские еще не могут считаться людьми цивилизоваными. Это татары в военном строю – и не более. Их цивилизация – одна видимость».
«В Париже люди развлекаются, браня все кругом; в Петербурге скучают, все кругом расхваливая».
«Крестьянин, живущий возле Парижа, куда свободней, нежели помещик в России».
«Император – единственный человек в России, с кем можна говорить, не опасаясь донощиков».
«Россия – ужасающее соединение европейского ума и науки с духом Азии».
«Русский город – это военный лагерь».
«Империя эта при всей своей необъятности – не что иное, как тюрьма, ключ от которой в руках императора».
«Русский человек думает и живет, как солдат. Как солдат-завоеватель».
«Россия – нация немых. Какой-то чародей превратил 60 миллионов человек в механических кукол».
«Русского простолюдина бьют в жизни так же часто, как и приветствуют».
«Представьте русской печати свободу на 24 часа, и вы узнаете такое, что в ужасе отшатнетесь. Угнетение не может существовать без всеобщего молчания».
«Продвижение каждого отдельного человека в чине зависит единственно от воли императора».
«С тех пор, как я в России, будущее Европы видится мне в черном цвете»
«Русские – хорошие солдаты, но скверные моряки; более склонны к религии, чем к философии, в них больше послушания, нежели воли».
«Они могут на какой-то миг одолеть всех с помощью меча, но никогда с помощью мысли. А народ, которому нечего передать другим народам, тем, кого он хочет покорить, недолго будет оставаться сильнейшим».
«Русские до сих пор верят в действенность лжи».
«Всякий русский простолюдин от природы подозрительный. Впрочем, как русский из высшего сословия. Здесь даже в дружбе есть что-то от слежки».
«Человек здесь ценен лишь по тому, в каких отношениях он состоит с властями».
«Проникнут в эту страну трудно, но насколько трудно отсюда уехать!».
«В этой стране нечистоплотно всё и все».
«Русские – светловолосые цыгане».
«У жертв в России нет своих могил».
«Николай І умеет лишь карать».
«Это человек с твердой волей и непреклонным характером. Без этих качеств невозможно стать тюремщиком третьей части земного шара».
«В этой империи насилие и страх оправдывают все».
«В России деспотизм на троне, но тирания – везде».
«Кремль – идеальный дворец тирана».
«Безумие – наследственная болезнь членов русской императорской фамилии».
«В этой стране для пущей важности надо делать вид, что спешишь».
«Все люди в России влачат жалкое существование».
«В Петербурге солгать – значит исполнить свой гражданский долг»
«Воровство укоренилось в их нраве. Мне рассказали русскую поговорку: «И Христос бы крал, кабы за руки не прибили».
«Преступлений здесь совершается так много, что правосудие не решается быть строгим к преступникам».
«Когда проживешь несколько месяцев в России, то перестаешь верить в силу закона».
«При деспотизме нет иного преступника, кроме палача».
«Здесь все шпионят, пусть даже по-любительски и безвозмездно».
«Как ни старайся, а Московия всегда останется страной более азиатской, нежели европейской».
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист.
