Парламентські вибори 2012 року можуть стати своєрідним політичним Рубіконом для українців, перейшовши який вони муситимуть остаточно визначатися із тим, який шлях вибирає Україна. Настає час боротьби, але не тільки політичних сил, а й усього українського соціуму, в якого в цій боротьбі з’являється шанс трансформуватися у громадянське суспільство.
У жовтні 2012 Україна отримує своєрідне завдання на майбутнє. Та за умов, коли в Україні й досі немає чітких правил для визначення балансу політичних сил, відсутність незалежної судової влади може після парламентських виборів тільки посилити конфлікт. Тому в перспективі чітко проглядається Майдан-2.
Однак Майдан 2004 року подарував регіоналам цінний технологічний досвід. Тепер же, у 2012-му, вони можуть, ще до закінчення виборчого процесу організувати свій, проплачений «Майдан», блокуючи таким чином одну із можливостей для спротиву опозиції. А масові закупки водометів і автозаків для МВС наводять на думку, що у Партії регіонів сьогодні своєрідно розуміють, якими методами «політичної боротьби» можливо утримати свою владу над українцями.
Хоча автозаки можуть виявитися лише «квіточками». Бо, щоб уникнути відповідальності за усе те, що скоєне ними в Україні (починаючи від лютого 2010 року), регіонали, якщо знадобиться, і танки до Києва приженуть. Для них головне сьогодні завдання – це зберегти у недоторканності свій режим, який чомусь дуже схожий на ту карикатуру на капіталізм, яку в часи СРСР змальовували у гумористичних журналах «Перець» і «Крокодил».
Таку державу «донецькі», «дніпропетровські» і «київські» (які від 1994 року знаходяться нібито у тіні), побудували для себе. Однак весь час комуністи та їхні прихвосні, як правили Україною, так і правлять, а головною поразкою українців стало те, що вони після 1991 року не довели до кінця остаточне відокремлення своєї держави від Росії, і не провели люстрації. Саме з цієї причини в Україні, за всі роки незалежності, так і не було ніколи суто української влади.
Власне, 2012 рік може стати апофіозом «своєрідної» незалежності України. Тому в Партії регіонів так ретельно і передбачливо готуються до «чесних» і «демократичних» виборів. Адже очікувати на перемогу з підтримкою менше ніж у 20 відсотків населення регіоналам явно не варто, а намалювати підсумкові «правильні» результати, то вже зовсім інша справа.
Хоча вже і сьогодні очевидно, що видати парламентські вибори за чесні і демократичні, ніяк не виходить. Адже без участі в них лідерів опозиції Юлії Тимошенко і Юрія Луценка демократичній світ навряд чи готовий ці вибори визнавати взагалі.
Звісно, що спочатку «донецькі» цілком здатні спробувати проігнорувати думку Європейського Союзу і Сполучених Штатів з приводу визнання легітимності цих виборів, сподіваючись на те, що цінний досвід виборів Володимира Путіна в Росії стане їм у пригоді, однак уникнути у такому разі санкцій з боку демократичного світу їм навряд чи вдасться. А своїми діями режим януковичів робить все для відродження майданного духу і пробудження України.
Формується негативна матриця поведінки
Результати виборів можна спрогнозувати вже зараз, Партія регіонів, застосовуючи адміністративний ресурс, переважаючу чисельність своїх представників у виборчих комісіях та інші маніпулятивні важелі впливу під час підрахування голосів, здобуде «більшість» голосів виборців, і цю «перемогу» вони будуть доводити українцям і світові за допомогою сили. За ситуації, коли для хворих дітей і пенсіонерів грошей немає, «донецькі» з легкістю викидають мільярди лише для того, аби утриматися при владі. І як можна взагалі назвати державу, в якій міліції втричі більше, ніж було в часи УРСР, як не поліцейською державою?
Якщо українці не проявлять політичної активності і не будуть боротися за свою свободу і свої права, то вони можуть розпрощатися зі своєю країною, котра повністю перейде під владу паханату і остаточно заживе по понятіям. Адже Конституція для януковичів не що інше, як порожній звук, а права людини віджилий архаїзм.
Тому для українців важливо визначитися із тим, хто вони – безсловесний електорат, від волевиявлення якого абсолютно нічого не залежить, чи громадяни своєї країни, які готові відстоювати своє право на власну державу.
Насаджувані «донецькими» звичаї і порядки дощенту ламають і знищують ментальні моральні підвалини українського народу. Під їхнім тиском починає працювати негативний «соціальний ліфт», який витягує на поверхню все найбільш прогниле і безпринципне, що можна тільки знайти в народній гущі. І, навпаки, все добре, світле та істинно християнське викорчовується у народній душі.
Формується негативна матриця поведінки, з якої можна «вискочити», тільки відправившись у внутрішню або в зовнішню еміграцію. Те ж саме відбувається з усіма соціальними і політичними інститутами. Замість того, щоб стабілізувати суспільство, захищаючи його від хаосу, януковичі самі привносять хаос у суспільне життя, революціонізуючи Україну куди більше, аніж будь-яка опозиція.
По той бік щитів і водометів
Після парламентських виборів «донецькі» поділять Україну вже не на Схід-Захід чи Південь-Північ, а на тих, хто стоятиме по той чи інший бік щитів і водометів. На сьогодні януковичів і їхніх прислужників у сотні разів менше, ніж українців, і вони розраховують тільки на те, що режим підтримуватимуть зі «службового обов’язку», ті, кого примушуватимуть виконувати злочинні накази проти свого народу.
У 2012 році українцям нарешті необхідно пригадати слова англійського державного діяча, мислителя і основоположника британського консерватизму Едмунда Берка, котрий дуже точно сказав, що «Все, що необхідно для тріумфу зла – це бездіяльність добрих людей». На що режим «донецьких», власне, і розраховує.
І тут необхідно враховувати той факт, що перевертні знаходяться на горі, а реалізатори і виконавці їхньої злочинної волі – це наші сусіди, товариші по навчанню, сини чи чоловіки, яким необхідно розкрити очі на те, кого вони збираються захищати від гніву українського народу.
Також українцям потрібно роз’яснити, що у тих країнах, де люди живуть добре, народ постійно боровся і бореться за свої права і своє нормальне достойне життя. А український народ чомусь вирішив для себе, що в 2004 році він зробив усе, що міг, і тому вже два роки терпить знищення Української держави і цинічне знущання з себе донецької хунти.
Сьогоднішня система управління країною – це годівниця для можновладців. Мене насторожує одне: ознайомившись із виборчо-програмними обіцянками членів Партії регіонів, не знайшов і пункту, в якому б проголошувалось, що після парламентських виборів розграбування України припиняється. А це означає, що вони не збирається змінювати існуючу систему. А навіщо? Коли вона так їм підходить. А значить годі й чикати в Україні будь-яких системних змін.
Частина українців і досі перебуває в радянському просторі
Нинішня Україна настільки закорінена у своє СРСРівське минуле, що можна зробити припущення, що на її теренах і досі відбувається процес розкладання радянського ладу. І поки українці борються зі своїм постокупаційним минулим, народ у своїй основній масі й не усвідомлює, що демократичний світ іде усе далі, і тому наздоганяти буде все важче.
Складність ситуації полягає й у тому, що ментально частина українців ще й досі перебуває в радянському світоглядному просторі. Звідси і згода з винятковими правами держави розпоряджатися їхнім життям, не усвідомлення того, що чиновники усіх рівнів і рангів є лише найманими менеджерами у громадян, які їх наймають на виборах і платять податки на їхнє утримання.
Відсутність демократичних політичних традицій в Україні призвела до того, що будь-які дискусії про базові права людини не є результативними. І їхня ефективність буде зростати тільки у разі гарантованого громадського контролю над владою, якщо існуватиме дієвий механізм зворотного зв'язку.
Крім того, біда всіх «радянських» людей в Україні, котрі є постійним і перевіреним електоратом «донецьких», що вони потерпають від відсутності історичної пам’яті і здатності аналізувати і робити висновки. Електорат регіоналів панічно боїться дзеркала. Їм простіше розвернути його чи взагалі розбити, але в жодному разі вони не бажають визнавати те, що можуть в ньому побачити. Ці «радянські» панічно бояться змін і тому так вороже налаштовані до тих, хто прагне відстоювати свої права і свободи.
Для українців найбільш нагальним політичним питанням на сьогодні є – якою може бути Україна після парламентських виборів? Адже режим «донецьких», котрий з кожним місяцем усе більше перетворюється на режим Януковича, його родини і їхніх довірених лакиз, стає найжорсткішим режимом за усі роки новітньої української історії, абсолютно ігноруючи при цьому стратегічні інтереси Української держави.
І нині не лише пересічні українці, а й навіть олігархи не можуть бути впевненими у тому, що на них чекатиме завтра. Очевидно, що коли український народ просто знищують, то він має повне право чинити спротив. А легітимність влади, котра в неконституційний спосіб внесла зміни до Конституції у вересні 2010 року, і незаконним шляхом «тушкування» отримала більшість у Верховній Раді, є взагалі сумнівною.
Можна сказати, що Україна наблизилась до ситуації, коли легітимація парламентських виборів уже зараз є проблематичною. Бо коли довіра до екзіт-полів підірвана ще на минулих президентських виборах, а результати опитувань проведених центрами соціальних досліджень (частина яких з’являється чомусь саме перед виборами), часто є непевними і сумнівними, то мова вже може йти навіть не про фальсифікацію виборів, а про те, яким результатам взагалі можливо довіряти…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У жовтні 2012 Україна отримує своєрідне завдання на майбутнє. Та за умов, коли в Україні й досі немає чітких правил для визначення балансу політичних сил, відсутність незалежної судової влади може після парламентських виборів тільки посилити конфлікт. Тому в перспективі чітко проглядається Майдан-2.
Однак Майдан 2004 року подарував регіоналам цінний технологічний досвід. Тепер же, у 2012-му, вони можуть, ще до закінчення виборчого процесу організувати свій, проплачений «Майдан», блокуючи таким чином одну із можливостей для спротиву опозиції. А масові закупки водометів і автозаків для МВС наводять на думку, що у Партії регіонів сьогодні своєрідно розуміють, якими методами «політичної боротьби» можливо утримати свою владу над українцями.
Хоча автозаки можуть виявитися лише «квіточками». Бо, щоб уникнути відповідальності за усе те, що скоєне ними в Україні (починаючи від лютого 2010 року), регіонали, якщо знадобиться, і танки до Києва приженуть. Для них головне сьогодні завдання – це зберегти у недоторканності свій режим, який чомусь дуже схожий на ту карикатуру на капіталізм, яку в часи СРСР змальовували у гумористичних журналах «Перець» і «Крокодил».
Таку державу «донецькі», «дніпропетровські» і «київські» (які від 1994 року знаходяться нібито у тіні), побудували для себе. Однак весь час комуністи та їхні прихвосні, як правили Україною, так і правлять, а головною поразкою українців стало те, що вони після 1991 року не довели до кінця остаточне відокремлення своєї держави від Росії, і не провели люстрації. Саме з цієї причини в Україні, за всі роки незалежності, так і не було ніколи суто української влади.
Власне, 2012 рік може стати апофіозом «своєрідної» незалежності України. Тому в Партії регіонів так ретельно і передбачливо готуються до «чесних» і «демократичних» виборів. Адже очікувати на перемогу з підтримкою менше ніж у 20 відсотків населення регіоналам явно не варто, а намалювати підсумкові «правильні» результати, то вже зовсім інша справа.
Хоча вже і сьогодні очевидно, що видати парламентські вибори за чесні і демократичні, ніяк не виходить. Адже без участі в них лідерів опозиції Юлії Тимошенко і Юрія Луценка демократичній світ навряд чи готовий ці вибори визнавати взагалі.
Звісно, що спочатку «донецькі» цілком здатні спробувати проігнорувати думку Європейського Союзу і Сполучених Штатів з приводу визнання легітимності цих виборів, сподіваючись на те, що цінний досвід виборів Володимира Путіна в Росії стане їм у пригоді, однак уникнути у такому разі санкцій з боку демократичного світу їм навряд чи вдасться. А своїми діями режим януковичів робить все для відродження майданного духу і пробудження України.
Формується негативна матриця поведінки
Результати виборів можна спрогнозувати вже зараз, Партія регіонів, застосовуючи адміністративний ресурс, переважаючу чисельність своїх представників у виборчих комісіях та інші маніпулятивні важелі впливу під час підрахування голосів, здобуде «більшість» голосів виборців, і цю «перемогу» вони будуть доводити українцям і світові за допомогою сили. За ситуації, коли для хворих дітей і пенсіонерів грошей немає, «донецькі» з легкістю викидають мільярди лише для того, аби утриматися при владі. І як можна взагалі назвати державу, в якій міліції втричі більше, ніж було в часи УРСР, як не поліцейською державою?
Якщо українці не проявлять політичної активності і не будуть боротися за свою свободу і свої права, то вони можуть розпрощатися зі своєю країною, котра повністю перейде під владу паханату і остаточно заживе по понятіям. Адже Конституція для януковичів не що інше, як порожній звук, а права людини віджилий архаїзм.
Тому для українців важливо визначитися із тим, хто вони – безсловесний електорат, від волевиявлення якого абсолютно нічого не залежить, чи громадяни своєї країни, які готові відстоювати своє право на власну державу.
Насаджувані «донецькими» звичаї і порядки дощенту ламають і знищують ментальні моральні підвалини українського народу. Під їхнім тиском починає працювати негативний «соціальний ліфт», який витягує на поверхню все найбільш прогниле і безпринципне, що можна тільки знайти в народній гущі. І, навпаки, все добре, світле та істинно християнське викорчовується у народній душі.
Формується негативна матриця поведінки, з якої можна «вискочити», тільки відправившись у внутрішню або в зовнішню еміграцію. Те ж саме відбувається з усіма соціальними і політичними інститутами. Замість того, щоб стабілізувати суспільство, захищаючи його від хаосу, януковичі самі привносять хаос у суспільне життя, революціонізуючи Україну куди більше, аніж будь-яка опозиція.
По той бік щитів і водометів
Після парламентських виборів «донецькі» поділять Україну вже не на Схід-Захід чи Південь-Північ, а на тих, хто стоятиме по той чи інший бік щитів і водометів. На сьогодні януковичів і їхніх прислужників у сотні разів менше, ніж українців, і вони розраховують тільки на те, що режим підтримуватимуть зі «службового обов’язку», ті, кого примушуватимуть виконувати злочинні накази проти свого народу.
У 2012 році українцям нарешті необхідно пригадати слова англійського державного діяча, мислителя і основоположника британського консерватизму Едмунда Берка, котрий дуже точно сказав, що «Все, що необхідно для тріумфу зла – це бездіяльність добрих людей». На що режим «донецьких», власне, і розраховує.
І тут необхідно враховувати той факт, що перевертні знаходяться на горі, а реалізатори і виконавці їхньої злочинної волі – це наші сусіди, товариші по навчанню, сини чи чоловіки, яким необхідно розкрити очі на те, кого вони збираються захищати від гніву українського народу.
Також українцям потрібно роз’яснити, що у тих країнах, де люди живуть добре, народ постійно боровся і бореться за свої права і своє нормальне достойне життя. А український народ чомусь вирішив для себе, що в 2004 році він зробив усе, що міг, і тому вже два роки терпить знищення Української держави і цинічне знущання з себе донецької хунти.
Сьогоднішня система управління країною – це годівниця для можновладців. Мене насторожує одне: ознайомившись із виборчо-програмними обіцянками членів Партії регіонів, не знайшов і пункту, в якому б проголошувалось, що після парламентських виборів розграбування України припиняється. А це означає, що вони не збирається змінювати існуючу систему. А навіщо? Коли вона так їм підходить. А значить годі й чикати в Україні будь-яких системних змін.
Частина українців і досі перебуває в радянському просторі
Нинішня Україна настільки закорінена у своє СРСРівське минуле, що можна зробити припущення, що на її теренах і досі відбувається процес розкладання радянського ладу. І поки українці борються зі своїм постокупаційним минулим, народ у своїй основній масі й не усвідомлює, що демократичний світ іде усе далі, і тому наздоганяти буде все важче.
Складність ситуації полягає й у тому, що ментально частина українців ще й досі перебуває в радянському світоглядному просторі. Звідси і згода з винятковими правами держави розпоряджатися їхнім життям, не усвідомлення того, що чиновники усіх рівнів і рангів є лише найманими менеджерами у громадян, які їх наймають на виборах і платять податки на їхнє утримання.
Відсутність демократичних політичних традицій в Україні призвела до того, що будь-які дискусії про базові права людини не є результативними. І їхня ефективність буде зростати тільки у разі гарантованого громадського контролю над владою, якщо існуватиме дієвий механізм зворотного зв'язку.
Крім того, біда всіх «радянських» людей в Україні, котрі є постійним і перевіреним електоратом «донецьких», що вони потерпають від відсутності історичної пам’яті і здатності аналізувати і робити висновки. Електорат регіоналів панічно боїться дзеркала. Їм простіше розвернути його чи взагалі розбити, але в жодному разі вони не бажають визнавати те, що можуть в ньому побачити. Ці «радянські» панічно бояться змін і тому так вороже налаштовані до тих, хто прагне відстоювати свої права і свободи.
Для українців найбільш нагальним політичним питанням на сьогодні є – якою може бути Україна після парламентських виборів? Адже режим «донецьких», котрий з кожним місяцем усе більше перетворюється на режим Януковича, його родини і їхніх довірених лакиз, стає найжорсткішим режимом за усі роки новітньої української історії, абсолютно ігноруючи при цьому стратегічні інтереси Української держави.
І нині не лише пересічні українці, а й навіть олігархи не можуть бути впевненими у тому, що на них чекатиме завтра. Очевидно, що коли український народ просто знищують, то він має повне право чинити спротив. А легітимність влади, котра в неконституційний спосіб внесла зміни до Конституції у вересні 2010 року, і незаконним шляхом «тушкування» отримала більшість у Верховній Раді, є взагалі сумнівною.
Можна сказати, що Україна наблизилась до ситуації, коли легітимація парламентських виборів уже зараз є проблематичною. Бо коли довіра до екзіт-полів підірвана ще на минулих президентських виборах, а результати опитувань проведених центрами соціальних досліджень (частина яких з’являється чомусь саме перед виборами), часто є непевними і сумнівними, то мова вже може йти навіть не про фальсифікацію виборів, а про те, яким результатам взагалі можливо довіряти…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
