Неприємно, коли крадуть. Коли в метро витягають гаманець, коли вертаєшся додому, а там замок зламаний, коли залишаєш велосипед неприв’язаним, а за 15 хвилин його вже немає, або коли на митниці з багажу зникають цінні речі. Тоді, буває, наче й до міліції заяву написав, і оголошення порозвішував, і велосипед вже новий купив, навіть кращий за попередній, а все одно тиждень ходиш засмучений, друзям бідкаєшся і осад лишається. Неприємно-бо.
Дивовижно, що нічого подібного ми не переживаємо, коли в нас крадуть суми, вимірювані мільйонами. Ба більше – ще й пишуть про це в газетах та розповідають у вечірніх новинах.
«За два місяці уряд вкрав у студентів понад 100 мільйонів гривень» – із такою заявою виступили нещодавно студентські громадські організації, порахувавши, скільки можна отримати за липень та серпень, якщо у червні скасувати індексацію стипендій.
«Ми вимагаємо підвищення стипендії до рівня прожиткового мінімуму!» – скандували вони на акції протесту.
«Якщо уряд не поверне гроші, він побачить новий майдан – це буде студентський майдан!» – наголосив лідер однієї з молодіжних організацій.
«Через зниження стипендій студенти будуть змушені йти працювати, не встигатимуть вчитися, і в результаті ми отримаємо поганих спеціалістів!» – зауважила лідер іншої молодіжної організації.
Але дозвольте запитати, до чого ж тут все-таки студенти.
Справа от у чому. Я не знаю жодного студента, який би жив на саму лише стипендію. З усіх студентів, яких я знаю, не працюють лише ті, яким допомагають батьки. А є й такі, яким допомагають, але вони все одно працюють. Сьогодні стипендія, з урахуванням цін і життєвих реалій, скидається швидше на приємний щомісячний бонус, за який кожні півроку ще й доводиться трохи повоювати з викладачами.
На стипендію не можна було прожити ані до скасування індексації, ані після, і не можна буде, навіть якщо раптом станеться диво, і її прирівняють до прожиткового мінімуму. Тому що на нього прожити теж не можна.
Окрім цього, наша система освіти продукує поганих спеціалістів незалежно від того, працюють вони під час навчання чи ні. А у світових, якщо хочете – європейських вишах, наприклад, виплати студентам взагалі не передбачені.
Я не хочу сказати, що українським студентам не потрібна стипендія. Я хочу сказати, що вони не багато втратять від її зниження і що йдеться насправді зовсім не про них.
Йдеться про різницю між тим, коли крадуть з кишені і коли крадуть з бюджету. Коли з кишені – неприємно, бо помітно. Коли з бюджету – то наче не в тебе і не твоє, бо цих грошей ніколи не бачив і в руках не тримав. Тому студенти і обурюються: те, що їх ошукали, вони ясно бачать на екранах банкоматів. Однак коли вони заявляють, що вкрали у них – це не так.
Вкрали у всіх. І цю, чужу крадіжку, ми відчуємо, коли доведеться купувати самостійно бинти в лікарню або підручники в школу, бо у держави забракло на це коштів. Крастимуть ще і звідти ж – бюджет у країні один.
У нас у всіх щодня тягнуть з кишені гаманець.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Дивовижно, що нічого подібного ми не переживаємо, коли в нас крадуть суми, вимірювані мільйонами. Ба більше – ще й пишуть про це в газетах та розповідають у вечірніх новинах.
«За два місяці уряд вкрав у студентів понад 100 мільйонів гривень» – із такою заявою виступили нещодавно студентські громадські організації, порахувавши, скільки можна отримати за липень та серпень, якщо у червні скасувати індексацію стипендій.
«Ми вимагаємо підвищення стипендії до рівня прожиткового мінімуму!» – скандували вони на акції протесту.
«Якщо уряд не поверне гроші, він побачить новий майдан – це буде студентський майдан!» – наголосив лідер однієї з молодіжних організацій.
«Через зниження стипендій студенти будуть змушені йти працювати, не встигатимуть вчитися, і в результаті ми отримаємо поганих спеціалістів!» – зауважила лідер іншої молодіжної організації.
Але дозвольте запитати, до чого ж тут все-таки студенти.
Справа от у чому. Я не знаю жодного студента, який би жив на саму лише стипендію. З усіх студентів, яких я знаю, не працюють лише ті, яким допомагають батьки. А є й такі, яким допомагають, але вони все одно працюють. Сьогодні стипендія, з урахуванням цін і життєвих реалій, скидається швидше на приємний щомісячний бонус, за який кожні півроку ще й доводиться трохи повоювати з викладачами.
На стипендію не можна було прожити ані до скасування індексації, ані після, і не можна буде, навіть якщо раптом станеться диво, і її прирівняють до прожиткового мінімуму. Тому що на нього прожити теж не можна.
Окрім цього, наша система освіти продукує поганих спеціалістів незалежно від того, працюють вони під час навчання чи ні. А у світових, якщо хочете – європейських вишах, наприклад, виплати студентам взагалі не передбачені.
Я не хочу сказати, що українським студентам не потрібна стипендія. Я хочу сказати, що вони не багато втратять від її зниження і що йдеться насправді зовсім не про них.
Йдеться про різницю між тим, коли крадуть з кишені і коли крадуть з бюджету. Коли з кишені – неприємно, бо помітно. Коли з бюджету – то наче не в тебе і не твоє, бо цих грошей ніколи не бачив і в руках не тримав. Тому студенти і обурюються: те, що їх ошукали, вони ясно бачать на екранах банкоматів. Однак коли вони заявляють, що вкрали у них – це не так.
Вкрали у всіх. І цю, чужу крадіжку, ми відчуємо, коли доведеться купувати самостійно бинти в лікарню або підручники в школу, бо у держави забракло на це коштів. Крастимуть ще і звідти ж – бюджет у країні один.
У нас у всіх щодня тягнуть з кишені гаманець.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
