Електронний вступ до ВНЗ. Плюси і мінуси

Гості «Вашої Свободи»: Ігор Лікарчук, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти; Ігор Пасічник, ректор Острозької академії.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Олександр Лащенко: В Україні триває вступна кампанія-2012. Однією з її особливостей є використання Єдиної державної електронної бази з питань освіти для всіх вищих навчальних закладів України. При цьому активно використовують, як складову, електронну систему під назвою «Конкурс».

Громадські активісти стверджують, що абітурієнти не можуть в онлайн-режимі відстежити свій рейтинг у вишах і оцінити шанси на безкоштовне навчання. Є й інша критика щодо використання цієї Єдиної державної електронної бази з питань освіти.


У той же час, як розповів Радіо Свобода заступник директора Департаменту вищої освіти Міністерства освіти України Микола Фоменко, чисельні показники цьогорічної вступної кампанії є рекордними для України. Він наполягає на цій оцінці ситуації. Його розповідь про те, як проходила вступна кампанія-2012:

Микола Фоменко: Ця вступна кампанія практично вже завершується. У нас 16-го вже будуть зроблені остаточні підсумки щодо зарахування на навчання за кошти державного бюджету, а ще до 25-го числа буде тривати зарахування тих, хто вступає за кошти фізичних, юридичних осіб.

Якщо говорити про чисельні показники, то вони є рекордними для України. Я можу сказати, що, за даними інформаційної системи «Конкурс» (я буквально сьогодні ці дані взяв), всього у нас подано в електронному вигляді 2 003 158 заяв. Із них на програму молодших спеціалістів – 310 523 заяви, на програму бакалавра – 1 308 259, на програму спеціаліста – 262 614, на програму магістра – 120 696 заяв.

– Пане Пасічник, пан Фоменко говорить про рекордні показники загалом в Україні щодо вступної кампанії. А як проходила вона в Острозькій академії?

Ігор Пасічник: Вона в Острозькій академії проходила досить успішно, без проблем. І порівняно з минулим роком ми маємо ті самі показники, тому що ми маємо свого абітурієнта. Він є стабільний до Острозької академії. У конкурсі, як правило, десь 12-14 осіб у середньому по академії. На деякі спеціальності він сягає до 50-60 чоловік на місце.

Нас радує найбільше те, що до Острозької академії подали документи абітурієнти з надзвичайно високим показником тестових знань. Це, скажімо, було не нижче, на державну форму ми зараховували не нижче, як 750-760 показник. І вище, і вище. І це найбільше нас радує зараз у цій теперішній вступній кампанії.

– До речі, заступник директора Департаменту вищої освіти Міністерства освіти України Микола Фоменко розповів Радіо Свобода і про те, як діє в рамках цієї вступної кампанії оця сама Єдина державна електронна база з питань освіти, з приводу якої багато «ламають списів» як абітурієнти, так і їхні родичі.

Микола Фоменко: Фактично вперше у цьому році реалізована ця система, система електронної подачі заяв, коли не треба їздити до вищого навчального закладу, а фактично спілкування відбувається в режимі електронної пошти. Це перше.

І друге. Всі рухи по заявах, тобто, коли подав, посекундно – все це реєструється в Єдиній державній базі з питань освіти.

Система «Конкурс» співпрацює фактично з Єдиною державною базою з питань освіти, і фактично інформація про конкурсну ситуацію, як і в минулому році, можна її спостерігати було у системі «Конкурс».

Єдине, що розширено її можливості в частині тій, що теж можна було побачити вищі навчальні заклади і першого, і другого рівня акредитації, вищі навчальні заклади приватної форми власності і так далі.

Крім цього, я хочу сказати, що система електронного вступу мала потужну підтримку. Фактично працював багатоканальний, якщо говорити точно, 30-канальний телефон. Працював консультативний телефон Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Він ще продовжує працювати. Буде працювати аж по 25 серпня включно. Всього ми вже отримали на консультативний телефон понад 2 300 звернень. Головним чином особливо в перші дні це знову ж таки були питання консультацій.

– Пане Лікарчук, Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти – яка була його роль у забезпеченні діяльності цієї Єдиної державної електронної бази з питань освіти? Що саме ви робили?

Ігор Лікарчук: Слава Богу, ми до цієї бази не маємо стосунку.

– Ви маєте стосунок до електронної системи «Конкурс»?

Ігор Лікарчук: І не маємо до електронної системи «Конкурс» жодного стосунку. Ми у цій ситуації є експертами, які аналізують, намагаються зрозуміти, що відбувається, і дають свої оцінки.

– І Ваша оцінка? Зараз уже можна підбивати перші підсумки вступної кампанії.

Ігор Лікарчук: Я думаю, що наша оцінка збігається з думкою переважної кількості абітурієнтів, їхніх батьків. Я буквально ще сьогодні вранці переглянув величезну кількість записів у соціальних мережах, на форумах. Я там практично не зустрів схвальних відгуків щодо функціонування системи «електронного вступу» чи системи електронної подачі документів.

Попри те, що чиновникам вона дуже подобається, я не думаю, що вона (система електронної подачі документів – ред.) подобається більшості тих, кому довелося нею користуватися. І справа в тому, що якби то було інакше, то ми мали б сьогодні не 10% абітурієнтів, які скористалися цією системою, а мали, принаймні, 80-90% чи щось інше.

Я хочу зазначити, що сама по собі ідея електронної подачі документів – це дуже добра ідея. Але, як завжди, у нас з цієї ідеї, скажімо, зробили дещо інше, ніж вона задумувалася.

Я думаю над одним: для чого нам була єдина державна база? Чому кожен абітурієнт не може зайти на сайт університету, на електронні ресурси університету, до якого він хоче, де зареєструватися, подати свої документи, зробити це в кількох вишах і так далі?

Для чого це все було зводити в єдиній базі, примушувати членів приймальних комісій ночами сидіти, вводити ці дані у систему «Конкурс», примушувати абітурієнтів ночами сидіти біля комп’ютерів? Це все можна було зробити набагато простіше і ефективніше.

Ви знаєте, тут виникає два питання. Ну, перше питання. Ми всі знаємо, що підключення до єдиної електронної бази для всіх вищих навчальних закладів передбачає певні кошти. Тобто, це бізнес-проект.

– Можна назвати підрахунки? Яка це може бути сума?

Ігор Лікарчук: Я думаю, що це краще запитати представників Міністерства освіти і науки.

Друга причина ( це моє припущення, я не хочу це видавати це за останню істину) – це те, що ця база зосереджує інформацію про дуже багатьох абітурієнтів, їхнє проживання, адреси їхнього проживання, їхніх батьків, деякі інші речі. Наскільки ці персональні дані захищені від втручання, від того, щоб ними хтось міг скористатися в якихось інших цілях?

Це все є питання, на які потрібно давати відповіді.

– Пане Пасічник, яка Ваша оцінка функціонування цієї Єдиної державної електронної бази з питань освіти? Ви позитивно оцінюєте те, як вона діє, чи поділяєте думки Ігоря Лікарчука щодо негативів?

Ігор Пасічник: Я хочу сказати, по-перше, що єдина система, єдина база діє у багатьох країнах світу. Вона досить добре себе зарекомендувала.

У даному випадку я не хотів би сказати, що були якісь великі проблеми. Перший день – це, дійсно, відпрацьовували. Так, як і кожна програма, мала певні проблеми. А потім приймальна комісія досить успішно працювала. Я думаю, що це непогано, коли кожен абітурієнт бачить себе в цій базі, де він, у який університет вступає, який конкурс. Якщо була під’єднана ще й програма «Конкурс», він міг відслідкувати це.

Думаю, найважливіше, найпозитивніше цього року було те, що були електронні заяви, електронний вступ. До Острозької академії надіслало не 10%, а більше 35%. І я думаю, що якщо на наступний рік саме буде електронний вступ загальноприйнятий – це буде чудова система. Вона вже прийнята давним-давно у Європі. І це буде дійсно ще один крок до європейської системи освіти.

Я хочу сказати наступне. Цього року було проведено дуже багато нарад із ректорами, дуже багато було з Міністерства освіти про те, як треба ставитися до абітурієнта, як необхідно берегти абітурієнта. Є маса «гарячих» ліній, які захищають абітурієнта. Ще є і «Пора», яка захищає абітурієнта, тощо. Але немає жодної інституції, яка захищала б працівників приймальної комісії.

Я Вам скажу для прикладу. Телефонує наша працівниця з приймальної комісії додому і говорить: ви знаєте, ваша дочка зарахована, можливо, ви б привезли документи або сказали, чи будете вступати, тому що хтось наступний уже чекає своєї черги. Знаєте, що вона почула у відповідь? Відбірний російський мат! І ця дитина прийшла до мене зі сльозами на очах.

Або другий. Тато телефонує і говорить: моя дитина потрапила в один вуз, а отут у вас я щось не бачу, ми хочемо забрати звідтіля документи і привезти до вас. Ну, добре, давайте привозьте. І так далі. Через тиждень телефонує: а ми передумали. Уявляєте, оця нервовість, нервозність роботи приймальної комісії – це просто жахливо! Але цих працівників ніхто не захищає.

І тому, мені думається, якщо говорити про наступний рік приймальний, тоді не варто було б розтягувати аж до серпня. Достатньо було б провести за липень повністю всю вступну кампанію. Зарахування на державну форму – достатньо 5-ти днів, не більше. І одночасно з поданням заяв на державну форму, можна було б подавати заяви і на контракт. І ця кампанія була б пройшла набагато швидше.

У принципі, коли говорити за кошти, то для нас це обійшлося (в нас університет невеликий) у не дуже велику суму. Це десь біля 2 400. Ми під’єднали біля 7 операторів, які успішно працювали з єдиною базою даних.

– Пане Пасічник, а, можливо, було б зробити краще так, як каже пан Лікарчук, щоб дійсно існувала ця Єдина державна електронна база, але щоб конкретний кожен вуз, зокрема Острозька академія, мав її, а не було це у всеукраїнському масштабі?

Ігор Пасічник: Якщо ми будемо мати тільки закриту свою систему, свої повідомлення в Острозькій академії, ми не будемо бачити, що робиться і твориться в цілому по Україні, в інших вузах. В принципі, тут можна було б, удосконалити і ввести цю систему. Хоча кожен університет підключений у цю базу, бачить себе і працює у цій єдиній системі.

Я не бачу, так би мовити, проблем ні в першому, ні в другому.

– Пане Лікарчук, як Ви вважаєте, є все ж таки доречність у цих словах пана Пасічника?

Ігор Лікарчук: Я з глибокою повагою ставлюся до Острозької академії, як і до будь-якого вищого навчального закладу, і повністю поділяю занепокоєність пана ректора стосовно роботи членів приймальних комісій. Знаю, що деякі з них змушені були працювати і вночі, і майже цілодобово із-за того, що Єдина державна електронна система.

Справа не в тому ж, щоб бачити, де і що робиться в інших університетах. Справа у тому, щоб сформувати контингент свого університету.

Давайте це розглядати з позиції зручності абітурієнта. Що буде зручніше абітурієнту: зайняти ту ж саму (вживемо такий вислів) «електронну чергу», щоб достукатися до єдиної бази, чи зайти на сайт університету, де зареєструватися, а далі вже можна узгоджувати ці дані з іншими університетами? Вступна кампанія проводиться для абітурієнтів.

– До речі, щодо того, як використовується можливість вступу, дізнатися дані, який перебіг вступної кампанії. Киянин Олександр, племінниця якого намагалася вступити на бюджет до одного з українського вищих навчальних закладів, розказує іншу історію.

Олександр: Так, подивився по рейтингу – проходить вона, зарахована. Все, як має бути.

– Вона склала всі вступні іспити, все, як належить?

Олександр: Так. У неї хороший бал був. Потім 1-го числа десь о 22-ій годині (діти моніторять всю цю справу, бо всі хвилюються) дивиться – її подружка з нашого ж села на 11 місці, а вона – на 12-у, на бюджет. Мова йде саме про бюджет.

Але так, як моєї племінниці не було на місці, вони думали 3-4 вже поїхати подавати оригінали документів, а батьки цієї дівчинки, подружки, 2-го числа, як побачили 1-го, що вона по рейтингу 11-і, зранку їдуть на Кременчук, привозять документи. А їм говорять: вибачте, все це неправильно, ось у нас свій рейтинг, у нас свої списки, ось у нас свій підрахунок, те все, що в інтернеті, ні в які рамки не входить. Батьки забирають дитину і їдуть здають документи у Рівне.

– Змушені.

Олександр: Так. А все, вони не проходять! А в Рівному, може, в них по-іншому було. Я не знаю цієї історії.

Приїжджає племінниця 3-го числа, і батьки телефонують туди ж. Їм така ж точно відповідь: те, що в інтернеті, – забудьте, ви на 28-у чи на якомусь місці, будь ласка, приїжджайте, здавайте документи на приватне, на контракт.

– Пане Лікарчук, слухаючи цю розповідь, Ви кивали головою. Тобто Ви погоджуєтеся, що це не випадковість? Є тут тенденція, на Ваш погляд?

Ігор Лікарчук: Я про такі випадки багато чув. І про інші випадки багато чув. Все-таки я стою на тому, що вступна кампанія – це справа університету. І нічого цю вступну кампанію занадто вводити в якісь дуже жорсткі рамки і централізувати.

Наприклад. Цього року Міністерство освіти ухвалило рішення про те, що мінімальна кількість балів, які необхідно подати з профільних предметів, – це 140 балів.

Експерти, коли ще приймалися ці умови прийому, а це було восени минулого року, у травні-червні вже цього року, говорили про те, що це неправильне рішення, що це абсурдне рішення. Менше 140 балів отримали десь 40-43% абітурієнтів. Отже, ми 40-43% абітурієнтів уже відсікли від вищої освіти.

У суботу, позавчора, з’являється у пресі інформація про те, що Міністерство освіти продовжило до 15 серпня і до 25 серпня для контрактників, тому що деякі вищі навчальні заклади не виконали план державного замовлення. Але ми про це попереджали, що це буде.

Ну, чому сам університет не може визначити ту мінімальну кількість балів, з якою йому приймати студентів? От Острозька академія вважає, що це має бути 170. Це їхня справа. А, можливо, десь інший університет вважає, що це має бути 130 балів. Чому це має вирішуватися на загальнодержавному рівні, централізовано?

І так точно в усіх інших аспектах вступної кампанії.

– Пане Пасічник, а як Ви вважаєте, варто саме тільки вашому вишу визначати: 140 балів, 130 балів – скільки балів? Чи це має бути всеукраїнський певний показник?

Ігор Пасічник: По-перше, я скажу свою думку до цього загального тестування, що відбувається в Україні. Більшість країн світу від нього відмовляються, а нам його піднесли, як подаруночок боротьби з корупцією. Я особисто був, є і залишаюся противником оцього загального тестування, ЗНО, яке проходить в Україні.

Я вже неодноразово говорив, що воно знижує рівень не тільки мислення, а й навіть знань в Україні. І не знаю, для чого була ця кампанія придумана взагалі. Тому що свободу необхідно дати вузам і університетам, щоб вони самі визначали форму вступних іспитів для зарахування до вишу. Але якщо вона є, то це вже те, що маємо.

Друге. Те, що 140 балів, то я схвалюю. І це правильно! І я зробив би не 140 балів, а відібрав би, скажімо, низку університетів, де необхідно було б зробити і 150, і 160.

Який толк, що зараз до нас в університет подано понад 5 тисяч заяв? Як я знаю точно, що з них 2,5 тисячі людей будуть нездатні вчитися в Острозькій академії. Тому що в Острозькій академії надзвичайно високі вимоги. І тому це дуже добре, що цього року було хоч 140 балів, то трохи зменшився потік цих заяв, які давали зі 123 чи 126, чи 130 балами, як заздалегідь було відомо, що вони ніколи не будуть зараховані навіть на контрактну форму до Острозької академії.

І тому в даному варіанті я можу погодитися, що і форма вступних іспитів, і форма зарахування, і бал вступний – це може визначатися університетом. Це правда. У нас є низка університетів, я думаю, класичних університетів, які не переживають з приводу того, що бал був прийнятий 140.

Але ж необхідно зрозуміти вже, що ми довели вищу освіту до такого низького рівня, коли людей зараховували на платну форму навчання і зі 120 балами. Ці люди фактично не вчилися. А частина вишів для того, щоб виживати, їх просто тягнула, ставила їм трійки. У результаті вони отримували державний диплом, з державним гербом, так би мовити…

– І з таким певним рівнем знань.

Ігор Пасічник: Надзвичайно низький рівень освіти взагалі. Тобто, це була профанація вищої освіти.

– Пане Лікарчук, яка Ваша позиція з цього приводу?

Ігор Лікарчук: Я не кидав би в один кошик і мухомори, і білі гриби.

Справа у тому, що і 123 бали, і 140 балів, і 170 балів – це не є оцінка. Це не є оцінка! Це є рейтинг абітурієнта, порівнюючи з іншими. І він аж ніяк не говорить про те, що він знає на 140 балів.

Мені дуже прикро, що я від таких поважних людей, як ректори університетів, досі чую подібні речі.

У кожного абітурієнта у сертифікаті є так званий тестовий бал, який реально показує рівень його знань. 140, 130, 170 – це те місце, яке він займає серед інших, подібних йому, абітурієнтів.

– Ми маємо запитання радіослухача.

Слухач: Скажіть, будь ласка, на скільки відсотків у державних навчальних закладах зараз зросла корупція? У цьому році і в тому році?

– Пане Лікарчук, у Вас з цього приводу є що відповісти? Є статистика певна?

Ігор Лікарчук: У мене статистики немає, тому що ми не займаємося підрахунком того, наскільки виросла корупція. Це запитання до зовсім інших органів.

Але я думаю, що до тих пір, поки в нас вступна кампанія до вищих навчальних закладів буде проходити непрозоро, буде проходити не відкрито, до тих пір, поки ми правила гри будемо змінювати під час самої вступної кампанії, до тих пір у рядових людей можуть бути підстави для таких думок.

– Пане Пасічник, що Ви робите, як ректор Острозької академії, щоб була прозорість саме у Вашому вищому навчальному закладі?

Ігор Пасічник: Справа в тому, що нічого не треба з приводу цього робити. Тому що, вийшовши в єдину базу даних, можна прослідкувати повністю, на якому місці твоя дитина, який її рейтинг і чи вона буде зарахована, чи не буде зарахована, як просовується зарахування. Це все досить відкрито, видно.

Я не буду говорити за інші вузи, можу сказати за Острозьку академію слухачу, який щойно телефонував з Сумщини: нехай його дитина подає документи в Острозьку академію, і він переконається у тому, що тут немає корупції. Не було і не буде.