Ще кілька тижнів тому політики і журналісти доводили один одному, що спорт до політики ніякого стосунку не має – справа була під час чемпіонату з футболу в Україні і європейські лідери один за одним бойкотували матчі на знак протесту проти засудження Юлії Тимошенко. Але на фінал всі приїхали – і італійці, і іспанці. Політика, звичайно, важлива – але ще важливіше бути присутнім на матчі рідної футбольної команди на очах потенційного виборця.
Тепер чергова далека від політики подія – Олімпіада в Лондоні. Далека настільки, що МОК відмовився відзначати 20-і роковини мюнхенської трагедії – справді, ну який вона стосунок має до спорту, так собі – якийсь побічний результат. Аргументи, що вбивство ізраїльських спортсменів якраз і було наругою над самими принципами олімпізму, на спортивних функціонерів ніякого впливу не малa – і це ще раз довело, що спорт – це якраз справжня політика. Політика, яка використовується і спортивними функціонерами, і урядовими чиновниками – зі своїми цілями, що до спорту ніякого відношення не мають.
Я запам’ятав блискучу розтяжку на під’їзді до аеропорту Шереметьєво – «Вітаємо Росію з перемогами!». Це був час великих спортивних досягнень – і досягнення ці використовувалися з однією простою метою – довести, що жити стало краще, жити стало веселіше. За Путіна.
І тепер лондонська Олімпіада повинна стати доказом того, як процвітає спорт при «новому» Володимирі Володимировичі. Він ще не встиг повернутися – а все вже розквітло і можна знову вітати Росію з перемогами. А поки що не перемагається, немає ніяких гучних успіхів. І, звичайно ж, це турбує і владу, і спортивних функціонерів, які ніяк не можуть зрозуміти, що в нинішніх умовах неможливо вибудувати у великому спорті «потьомкінське село», яким успішно підміняються всі великі російські проекти.
У спорті неможливо боротися з самим собою, тут діють інші закони і витрачаються інші гроші – саме тому в авторитарних держав на кшталт СРСР або Китаю, або у розвинених демократій, таких, як США та Німеччина, завжди більше шансів, ніж у сучасної Росії.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Тепер чергова далека від політики подія – Олімпіада в Лондоні. Далека настільки, що МОК відмовився відзначати 20-і роковини мюнхенської трагедії – справді, ну який вона стосунок має до спорту, так собі – якийсь побічний результат. Аргументи, що вбивство ізраїльських спортсменів якраз і було наругою над самими принципами олімпізму, на спортивних функціонерів ніякого впливу не малa – і це ще раз довело, що спорт – це якраз справжня політика. Політика, яка використовується і спортивними функціонерами, і урядовими чиновниками – зі своїми цілями, що до спорту ніякого відношення не мають.
Я запам’ятав блискучу розтяжку на під’їзді до аеропорту Шереметьєво – «Вітаємо Росію з перемогами!». Це був час великих спортивних досягнень – і досягнення ці використовувалися з однією простою метою – довести, що жити стало краще, жити стало веселіше. За Путіна.
І тепер лондонська Олімпіада повинна стати доказом того, як процвітає спорт при «новому» Володимирі Володимировичі. Він ще не встиг повернутися – а все вже розквітло і можна знову вітати Росію з перемогами. А поки що не перемагається, немає ніяких гучних успіхів. І, звичайно ж, це турбує і владу, і спортивних функціонерів, які ніяк не можуть зрозуміти, що в нинішніх умовах неможливо вибудувати у великому спорті «потьомкінське село», яким успішно підміняються всі великі російські проекти.
У спорті неможливо боротися з самим собою, тут діють інші закони і витрачаються інші гроші – саме тому в авторитарних держав на кшталт СРСР або Китаю, або у розвинених демократій, таких, як США та Німеччина, завжди більше шансів, ніж у сучасної Росії.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
