Мовний протест: чи є підстави для фанфар перемоги?

Київ – Для багатьох стало несподіванкою припинення акції опозиції проти ухвалення законопроекту «Про основи державної мовної політики» 6 липня цього року. Гучномовне оголошення кількаденного протесту перемогою, а також різні пояснення з цього приводу одного з лідерів об’єднаної опозиції про те, що біля «Українського дому» залишається тільки мобілізаційний штаб, а мовний протест стане відтепер акцією «Україна проти Януковича», викликали розгубленість у стані вболівальників за долю української мови, а в декого й недовіру до опозиціонерів.

І для цього є підстави. По-перше, під час акції, яка виникла стихійно з ініціативи народного депутата В’ячеслава Кириленка (про це мені розповів інший голодувальник, народний депутат Микола Кульчинський), лідери опозиції жодного разу не оприлюднили чіткого плану дій. Кожного дня мовилося – після такої-то години буде нова інформація і скажемо, як діяти далі. По-друге, передбачаючи можливу некерованість Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, 27 червня ц.р. «регіонали» зареєстрували законопроект «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (щодо обрання, призначення та відкликання посадових осіб Верховної Ради України)», який 4 липня став законом. По-третє, 51 народний депутат України звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п’ятої, шостої статті 75, частини четвертої статті 77 Регламенту Верховної Ради України. Ухвалою колегії суддів відкрито конституційне провадження у цій справі, а її розгляд розпочався 9 липня цього року під головуванням уродженця Севастополя Олега Сергейчука.

Чого домагаються народні депутати від провладних партій?

Народний депутат Владислав Забарський, випускник Сімферопольського вищого військово-політичного училища у своєму законопроекті запропонував революційні зміни до статті 75 «Обрання Голови Верховної Ради України», статті 77 «Розгляд питання про відкликання Голови Верховної Ради України з посади» і статті 79 «Обрання та відкликання з посад Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України».

Відповідно до закону «Про Регламент Верховної Ради України», рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України ухвалюються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. При цьому процедура (ad hoc), передбачена статтею 50 цього Регламенту, не застосовується (частина п’ята стаття 75). Новим законом Забарського цю норму скасовано. Тепер вона звучить так: «5. Рішення про обрання Голови Верховної Ради України приймається відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради». Частину шосту статті 75 взагалі скасовано. А в ній сказано таке: «Обраним Головою Верховної Ради України вважається кандидат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності».

Статтю 77, в якій також іде мова про таємне голосування шляхом
подання бюлетенів й одержання їх не менше як двома третинами народних депутатів, замінено такою нормою: «Рішення Верховної Ради про відкликання Голови Верховної Ради України з посади приймається відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляється постановою Верховної Ради».

Нарешті, в статті 79 автор поправок запропонував обирати одночасно єдиним списком не лише першого заступника і заступника спікера парламенту, але й Голову Верховної Ради України.

Конституційне подання 51 народного депутата України фактично дублює законопроект, внесений Владиславом Забарським. Конституційний Суд України збирається у відпустку після п’ятниці, 13 липня. Але вже були прецеденти, коли державі і партії «нада», відпустка суддів переносилася. Навіть у Володимира Литвина немає сумніву щодо результатів розгляду цього законопроекту: «Такої оперативності Конституційний Суд на моїй пам’яті жодного разу не демонстрував».

Яким може бути розвиток подій

Очевидно, Володимир Литвин, якому життєво необхідно перемагати в своєму окрузі, законопроект, ухвалений із численними процедурними порушеннями, не підпише.

Після того, як Конституційний Суд України успішно справиться з поданням, парламентська більшість збере позачергову сесію у найнесприятливіший для протестів час (наприклад, кінець липня-початок серпня), за одним-двома помахами відомої «натрудженої» руки змінить Голову Верховної Ради, а тоді «цілком законно» надішле законопроект «Про засади державної мовної політики» на підпис Президентові України. А в останнього рука не здригнеться.

Ті громадські активісти, які вирішили продовжувати акцію протесту без опозиції, настільки нечисленні (це видно з фото 9 липня), що протистояти «Беркутові» чи іншим спецпідрозділам фізично не зможуть. Але вони, принаймні, боронять нашу національну честь і гідність. А чи допоможе захистити мову мобілізаційний штаб опозиції? На це запитання відповіді поки що немає.

Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.