У справі Конституції Віктор Янукович ні на йоту не відійшов від своїх попередників. Він також хоче нову Конституцію України. Цього прагнули Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко. Цілком логічно, що їх долучили до пропагандистської кампанії навколо майбутнього Основного закону країни, якщо у нього буде це майбутнє.
Які зміни можна очікувати? Це запитання було болючим за трьох попередніх Президентів. Воно залишається ключовим досьогодні. Зміни, звісно, будуть, але чи варті вони, щоб затівати перетрус тексту існуючої Конституції? Що це дасть суспільству реально? Чи готове воно конкретно підтримати, захищати і розвивати ці зміни?
Соціальне тло, на якому здійснюються чергові спроби конституційних перетворень, практично перекреслює усі можливі мрії і прожекти. Це підтверджується нещодавнім соціологічним опитуванням Центру Разумкова.
Згідно з цим дослідженням, виявляється, що в українському суспільстві лише чотири з хвостиком відсотки населення вважають Конституцію недосконалою. Решті публіки або цей державний документ номер 1 не є важливим взагалі і можна обійтися без нього, або сама Конституція – прийнятна і проблема в тому, що неприйнятні реальні носії влади. Мовляв, треба міняти не Конституцію, а владу. Тобто, країна знову опинилася у старій парадоксальній пастці.
Влада – недоторканна
Чи не усі розуміють, що держава сповнена постійних структурних турбуленцій і негараздів, але мало хто обстоює необхідність міняти характер влади як такий. Попри регулярні зміни владних команд, країна продовжує існувати в режимі ручного управління, яке змушене обмежуватись скоріше не розвитком, а авральним затиканням соціально-економічних дірок.
Вже не йдеться про корупцію, з якою просто змирилися, як із універсальним злом. Антикорупційна пропагандистська тріскотня ще за інерцією триває, однак влада за усіх чотирьох президентів поки що одностайно доводить свою принципову слабкість або нездатність долати це зло.
Ба-більше, є багато ознак того, що сама влада породжує корупцію, оскільки уже за понад 20 років Україна так і не наблизилась до того, що називають Верховенством Закону.
У цьому плані ніхто з Президентів новітньої незалежної України не став історичною постаттю. Усі вони так чи інакше продовжують існуючий режим, який уже два десятиліття стрясає країну.
У Віктора Ющенка був історичний шанс зробити структуру управління збалансованою, зцементувати незалежність суду і преси. Однак він потрапив під прес держави, намагаючись вирвати більше повноважень для свого президентства.
Зізнання одного із архітекторів кучмівського режиму Віктора Медведчука було вельми жорстким, як вирок. Він зокрема заявив, що лідер помаранчевого руху лише очолив існуючу владу.
Віктор Янукович не довго церемонився із суспільством і доволі легко перехопив усі можливі повноваження. Нема жодних ознак того, що він готовий з ними розпрощатися, або поділитися з іншими гілками влади.
Основна ціль опозиції також обмежена необхідністю і бажанням перехопити одну і ту ж «кляту» владу. Обидві команди не мають часу і політичних ресурсів для підпорядкування як усього суспільства, так і самої влади Верховенству Основного Закону. Можливо, саме тому у переважної більшості населення України ставлення до Конституції в принципі нема. Сьогодні править не Вона. Править він.
Олександр Народецький – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Які зміни можна очікувати? Це запитання було болючим за трьох попередніх Президентів. Воно залишається ключовим досьогодні. Зміни, звісно, будуть, але чи варті вони, щоб затівати перетрус тексту існуючої Конституції? Що це дасть суспільству реально? Чи готове воно конкретно підтримати, захищати і розвивати ці зміни?
Соціальне тло, на якому здійснюються чергові спроби конституційних перетворень, практично перекреслює усі можливі мрії і прожекти. Це підтверджується нещодавнім соціологічним опитуванням Центру Разумкова.
Згідно з цим дослідженням, виявляється, що в українському суспільстві лише чотири з хвостиком відсотки населення вважають Конституцію недосконалою. Решті публіки або цей державний документ номер 1 не є важливим взагалі і можна обійтися без нього, або сама Конституція – прийнятна і проблема в тому, що неприйнятні реальні носії влади. Мовляв, треба міняти не Конституцію, а владу. Тобто, країна знову опинилася у старій парадоксальній пастці.
Влада – недоторканна
Чи не усі розуміють, що держава сповнена постійних структурних турбуленцій і негараздів, але мало хто обстоює необхідність міняти характер влади як такий. Попри регулярні зміни владних команд, країна продовжує існувати в режимі ручного управління, яке змушене обмежуватись скоріше не розвитком, а авральним затиканням соціально-економічних дірок.
Вже не йдеться про корупцію, з якою просто змирилися, як із універсальним злом. Антикорупційна пропагандистська тріскотня ще за інерцією триває, однак влада за усіх чотирьох президентів поки що одностайно доводить свою принципову слабкість або нездатність долати це зло.
Ба-більше, є багато ознак того, що сама влада породжує корупцію, оскільки уже за понад 20 років Україна так і не наблизилась до того, що називають Верховенством Закону.
У цьому плані ніхто з Президентів новітньої незалежної України не став історичною постаттю. Усі вони так чи інакше продовжують існуючий режим, який уже два десятиліття стрясає країну.
У Віктора Ющенка був історичний шанс зробити структуру управління збалансованою, зцементувати незалежність суду і преси. Однак він потрапив під прес держави, намагаючись вирвати більше повноважень для свого президентства.
Зізнання одного із архітекторів кучмівського режиму Віктора Медведчука було вельми жорстким, як вирок. Він зокрема заявив, що лідер помаранчевого руху лише очолив існуючу владу.
Віктор Янукович не довго церемонився із суспільством і доволі легко перехопив усі можливі повноваження. Нема жодних ознак того, що він готовий з ними розпрощатися, або поділитися з іншими гілками влади.
Основна ціль опозиції також обмежена необхідністю і бажанням перехопити одну і ту ж «кляту» владу. Обидві команди не мають часу і політичних ресурсів для підпорядкування як усього суспільства, так і самої влади Верховенству Основного Закону. Можливо, саме тому у переважної більшості населення України ставлення до Конституції в принципі нема. Сьогодні править не Вона. Править він.
Олександр Народецький – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
