Історія із розмовою голови Слідчого комітету Російської Федерації генерала Олександра Бастрикіна із завідуючим відділом розслідувань «Новой газеты» Сергієм Соколовим – чи то в лісовій хащі, чи то на узбіччі дороги – стала головною новиною для російського журналістського співтовариства.
Під час спілкування Бастрикін погрожував Соколову розправою за те, що він поставив під сумність вірогідність вироку одному з учасників сумнозвісної банди Цапків, що тероризувала кубанську станицю Кущовська. Після погроз Бастрикіна журналіст виїхав із Росії, а головний редактор «Новой газеты» Дмитро Муратов звернувся до голови Слідчого комітету із відкритим листом.
Представники журналістського цеху зібралися перед будівлею Слідчого комітету. Бастрикін змушений був виправдовуватись – спочатку він дав інтерв’ю провладній газеті «Известия», але потім зустрівся із групою головних редакторів російських ЗМІ й визнав сам факт залякування Соколова.
Кого ж охороняє правоохоронна система?
Справу немов би закінчили примиренням, рукостисканням під телевізійні камери. Проте вона продемонструвала, яким насправді є ставлення російських чиновників до журналістики й своїх власних можливостей в обмеженні свободи слова.
Бастрикін тепер пояснює свої погрози перевтомленням. Але сам факт того, що один із керівників російської правоохоронної системи у спілкуванні з журналістом поводився як представник кримінального угруповання, ставить під питання саме існування цієї правоохоронної системи. Кого ж вона охороняє? Громадян чи владу? А, може, Цапків?
Голова Слідчого комітету був змушений реагувати на звинувачення журналістського співтовариства ще й тому, що знаходиться у тривалому відомчому конфлікті з російською Генеральною прокуратурою й не може дозволити собі розкіш ризикувати репутацією. Однак, якщо б на його місці опинилася б людина, впевнена у своїх позиціях на владному Олімпі, ніяких вибачень ми могли б і не почути. І в цьому – ще одна складність у стосунках тих, хто бажає говорити росіянам правду – і тих, хто хоче чути від журналістів лише те, що подобається владі.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Під час спілкування Бастрикін погрожував Соколову розправою за те, що він поставив під сумність вірогідність вироку одному з учасників сумнозвісної банди Цапків, що тероризувала кубанську станицю Кущовська. Після погроз Бастрикіна журналіст виїхав із Росії, а головний редактор «Новой газеты» Дмитро Муратов звернувся до голови Слідчого комітету із відкритим листом.
Представники журналістського цеху зібралися перед будівлею Слідчого комітету. Бастрикін змушений був виправдовуватись – спочатку він дав інтерв’ю провладній газеті «Известия», але потім зустрівся із групою головних редакторів російських ЗМІ й визнав сам факт залякування Соколова.
Кого ж охороняє правоохоронна система?
Справу немов би закінчили примиренням, рукостисканням під телевізійні камери. Проте вона продемонструвала, яким насправді є ставлення російських чиновників до журналістики й своїх власних можливостей в обмеженні свободи слова.
Бастрикін тепер пояснює свої погрози перевтомленням. Але сам факт того, що один із керівників російської правоохоронної системи у спілкуванні з журналістом поводився як представник кримінального угруповання, ставить під питання саме існування цієї правоохоронної системи. Кого ж вона охороняє? Громадян чи владу? А, може, Цапків?
Голова Слідчого комітету був змушений реагувати на звинувачення журналістського співтовариства ще й тому, що знаходиться у тривалому відомчому конфлікті з російською Генеральною прокуратурою й не може дозволити собі розкіш ризикувати репутацією. Однак, якщо б на його місці опинилася б людина, впевнена у своїх позиціях на владному Олімпі, ніяких вибачень ми могли б і не почути. І в цьому – ще одна складність у стосунках тих, хто бажає говорити росіянам правду – і тих, хто хоче чути від журналістів лише те, що подобається владі.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
