Більшість телевізійних каналів, практично всі друкарські ЗМІ, інтернетні інформаційні сайти, багато опозиційних і провладних політиків висловили свою думку з приводу початку з 27 травня експлуатації в Україні шести швидкісних поїздів Hyundai і змінами у зв’язку з цим розкладу залізничного руху. Не обійшов цю подію своєю увагою і лідер комуністів Петро Симоненко.
В одному з недавніх виступів у Верховній Раді він заявив, що новий графік скасовує близько 30 напрямків, найбільш популярних серед громадян. «Скасовано прямий поїзд Луганськ-Львів. Тепер щоб дістатися з Луганська до Львова потрібно робити пересадку в Києві. Літні люди, сім'ї з дітьми змушені будуть перебувати на вокзалі додатково 4 години і потраплять до Львова тільки о пів на першу ночі, а не в 9 вечора, як раніше, – обурився Петро Симоненко.
Крім того, лідер комуністів звернув увагу на скасування поїзда «Київ –Севастополь», в якому вартість місця в плацкарті становила лише 100 гривень, що, за словами Симоненка, було на 1/3 дешевше, ніж в інших поїздах. «Підвищення цін і скорочення рухомого пасажирського складу не має нічого спільного із захистом інтересів громадян, а викликані критичною недостатністю бюджетного фінансування... Більше того, питання, які ми сьогодні піднімаємо, прямо пов’язані із черговою приватизаційною аферою, мова йде про підготовку приватизації «Укрзалізниці», – заявив він. І це дійсно так.
Ухвалений 23 лютого парламентом закон №9377 «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» фактично заклав тіньові механізми роздержавлення «Укрзалізниці». У своєму виступі Симоненко також заявив, що Комуністична партія України закликає Верховну Раду ухвалити закон про націоналізацію низки підприємств стратегічних галузей економіки. Це програмне положення КПУ він постійно озвучує на телевізійних ток-шоу і в газетних статтях. «Відміна приватизації держмайна – це необхідна умова для виходу економіки країни з кризи. Компартія внесла цю умову до своєї Антикризової програми, яку представила громадськості і владі ще в минулому році», – зазначає Петро Симоненко.
Початок другого етапу дерибану держвласності по-януковицьки
Дійсно, в Україні «успішно» завершений перший етап прихватизації по-януковицьки, в перебігу якого була підведена нормативно-законодавча база для дешевого продажу ласих шматків держвласності на користь наближених до влади олігархів і вищих чиновників. На «конкурсах» із продажу «Укртелекому», «Міжнародних авіаліній України», «Київенерго», «Західенерго», «Закарпаттяобленерго», «Донецькобленерго», «Дніпробленерго», «Чернівціобленерго», «Дніпроенерго», «Вінницяобленерго», «Крименерго» відпрацьовані корупційні механізми адресного і аврального дерибану загальнонародного надбання.
Із початком продажу обл- і міськгазів у червні поточного року починається другий етап грабіжницької прихватизації. У 2012-2013 роках планується приватизувати державні частки 48 обл- і міськгазів, ще в 6 енергокомпаніях, 25 вугільних об’єднаннях і окремих шахтах. У цей час Кабміном також опрацьовуються плани продажу «Одеського припортового заводу». Верховна Рада України має намір вже в поточному році вирішити приватизацію 13 державних теплоелектроцентралей (ТЕЦ), Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, «Турбоатому», харківського заводу «Електротяжмаш», заводу імені Малишева, держпідприємства «Антонов», Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря – Машпроект», і ще близько 700 підприємств машинобудівного і оборонного комплексу. Влада квапиться роздати своїм придворним олігархам все, що ще залишається не привласненим, неначе передчуваючи свій близький кінець.
Окрім цього, 13 квітня парламент ухвалив закон про реструктуризацію «Нафтогазу», а 17 травня – «Про морські порти України». Вони, як і у випадку із законом про акціонування «Укрзалізниці», закладають корупційні механізми приватизації цих важливих для України галузей. Для практичної їх адаптації в новій сфері розроблений і внесений до Верховної Ради законопроект про реформування «Енергоатому України».
«Комуністична місія» голови Фонду державного майна Рябченка
В умовах панування сьогодні в Україні клептократичної влади вимога комуністів про націоналізацію викликала б пошану, коли б не два АЛЕ. По-перше, їхня партія є союзником нинішньої провладної сили. Тобто відповідає за всі її дії. А, по-друге, керує приватизацією, призначений за їх квотою, головою Фонду держмайна Олександр Рябченко.
Звичайно, у політичній практиці нерідко буває, що людина, призначена від тієї або іншої партії, зрадила ідеали своєї політичної сили і починає «працювати» або на своїх опонентів, або на свою кишеню. Партія, яка в такому разі поважає себе, прагнуча жити за ідеологічними принципами, або відкликає свою креатуру, а якщо це неможливо – публічно від неї відхрещується. Лідер комуністів не робить ні того, ні іншого.
Навпаки, оцінюючи діяльність Рябченка, в одному з інтерв’ю газеті «2000» він наголосив: «Ми поставили перед новим главою ФДМ складні завдання: по-перше, не допустити порушення законів у процесі приватизації, нівелювати її корупційну складову, забезпечити надходження засобів від приватизації до держбюджету в повному об’ємі. По-друге, контроль за виконанням умов приватизації на приватизованих підприємствах, запобігання їх навмисному банкротству аж до повернення в держвласність. На жаль, більшість у Верховній Раді – представники капіталу, і вони не зацікавлені в суспільному і державному контролі над приватизацією, не зацікавлені у відновленні керованості економіки. Але навіть у ситуації, що склалася, Олександру Рябченку вдалося багато що зробити, щоб засоби від приватизації не пройшли поза держскарбницею».
Ці слова звучать як відвертий цинізм і лицемірство хоч би на тлі того факту, що Фонд держмайна фактично пробачив Фірташу 200 мільйонів гривень, які той «заборгував» за оренду Іршанського гірничо-збагачувального і Вільногірського гірничо-металургійного комбінатів. Більш того, Петро Симоненко, гнівно викриваючи антинародну приватизацію до обрання Президентом в 2010 році Віктора Януковича, жодного разу критично не висловився відносно грабіжницьких продажів «Укртелекому», «Міжнародних авіаліній України», обленерго і щодо інших держпідприємств, котрі виставляє на приватизацію уряд Азарова. Постає запитання – чому?
Своя кишеня ближча до тіла
Відповідь проста: і у Рябченка, і у комуністів один спонсор – українсько-російський олігарх Костянтин Григоришин. І головним завданням Петра Симоненка сьогодні є не націоналізація приватизованої державної власності, а знаходження грошей на виборчу компанію 2012 роки.
За допомогою Рябченка, шляхом заниження вартості підприємств, що продаються, і, відповідно, здобуття відкатів від потенційних покупців, лідер комуністів поповнює свою партійну касу. Хоча цілком можливо, що він, як розумна людина, мислить глобальніше. Петро Симоненко хоче заробити для себе і своєї партії двічі: спочатку на приватизації, а потім – націоналізації. Погодьтеся, що якщо сьогодні перша здійснюється руками ставленика комуністів Олександра Рябченка, то, як мовиться, «сам Бог велів», щоб їх креатура очолила протилежний процес. Принаймні, упевнений, вони на це розраховують.
Володимир Ларцев – колишній радник голови Фонду державного майна України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
В одному з недавніх виступів у Верховній Раді він заявив, що новий графік скасовує близько 30 напрямків, найбільш популярних серед громадян. «Скасовано прямий поїзд Луганськ-Львів. Тепер щоб дістатися з Луганська до Львова потрібно робити пересадку в Києві. Літні люди, сім'ї з дітьми змушені будуть перебувати на вокзалі додатково 4 години і потраплять до Львова тільки о пів на першу ночі, а не в 9 вечора, як раніше, – обурився Петро Симоненко.
Крім того, лідер комуністів звернув увагу на скасування поїзда «Київ –Севастополь», в якому вартість місця в плацкарті становила лише 100 гривень, що, за словами Симоненка, було на 1/3 дешевше, ніж в інших поїздах. «Підвищення цін і скорочення рухомого пасажирського складу не має нічого спільного із захистом інтересів громадян, а викликані критичною недостатністю бюджетного фінансування... Більше того, питання, які ми сьогодні піднімаємо, прямо пов’язані із черговою приватизаційною аферою, мова йде про підготовку приватизації «Укрзалізниці», – заявив він. І це дійсно так.
Ухвалений 23 лютого парламентом закон №9377 «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» фактично заклав тіньові механізми роздержавлення «Укрзалізниці». У своєму виступі Симоненко також заявив, що Комуністична партія України закликає Верховну Раду ухвалити закон про націоналізацію низки підприємств стратегічних галузей економіки. Це програмне положення КПУ він постійно озвучує на телевізійних ток-шоу і в газетних статтях. «Відміна приватизації держмайна – це необхідна умова для виходу економіки країни з кризи. Компартія внесла цю умову до своєї Антикризової програми, яку представила громадськості і владі ще в минулому році», – зазначає Петро Симоненко.
Початок другого етапу дерибану держвласності по-януковицьки
Дійсно, в Україні «успішно» завершений перший етап прихватизації по-януковицьки, в перебігу якого була підведена нормативно-законодавча база для дешевого продажу ласих шматків держвласності на користь наближених до влади олігархів і вищих чиновників. На «конкурсах» із продажу «Укртелекому», «Міжнародних авіаліній України», «Київенерго», «Західенерго», «Закарпаттяобленерго», «Донецькобленерго», «Дніпробленерго», «Чернівціобленерго», «Дніпроенерго», «Вінницяобленерго», «Крименерго» відпрацьовані корупційні механізми адресного і аврального дерибану загальнонародного надбання.
Із початком продажу обл- і міськгазів у червні поточного року починається другий етап грабіжницької прихватизації. У 2012-2013 роках планується приватизувати державні частки 48 обл- і міськгазів, ще в 6 енергокомпаніях, 25 вугільних об’єднаннях і окремих шахтах. У цей час Кабміном також опрацьовуються плани продажу «Одеського припортового заводу». Верховна Рада України має намір вже в поточному році вирішити приватизацію 13 державних теплоелектроцентралей (ТЕЦ), Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, «Турбоатому», харківського заводу «Електротяжмаш», заводу імені Малишева, держпідприємства «Антонов», Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря – Машпроект», і ще близько 700 підприємств машинобудівного і оборонного комплексу. Влада квапиться роздати своїм придворним олігархам все, що ще залишається не привласненим, неначе передчуваючи свій близький кінець.
Окрім цього, 13 квітня парламент ухвалив закон про реструктуризацію «Нафтогазу», а 17 травня – «Про морські порти України». Вони, як і у випадку із законом про акціонування «Укрзалізниці», закладають корупційні механізми приватизації цих важливих для України галузей. Для практичної їх адаптації в новій сфері розроблений і внесений до Верховної Ради законопроект про реформування «Енергоатому України».
«Комуністична місія» голови Фонду державного майна Рябченка
В умовах панування сьогодні в Україні клептократичної влади вимога комуністів про націоналізацію викликала б пошану, коли б не два АЛЕ. По-перше, їхня партія є союзником нинішньої провладної сили. Тобто відповідає за всі її дії. А, по-друге, керує приватизацією, призначений за їх квотою, головою Фонду держмайна Олександр Рябченко.
Звичайно, у політичній практиці нерідко буває, що людина, призначена від тієї або іншої партії, зрадила ідеали своєї політичної сили і починає «працювати» або на своїх опонентів, або на свою кишеню. Партія, яка в такому разі поважає себе, прагнуча жити за ідеологічними принципами, або відкликає свою креатуру, а якщо це неможливо – публічно від неї відхрещується. Лідер комуністів не робить ні того, ні іншого.
Навпаки, оцінюючи діяльність Рябченка, в одному з інтерв’ю газеті «2000» він наголосив: «Ми поставили перед новим главою ФДМ складні завдання: по-перше, не допустити порушення законів у процесі приватизації, нівелювати її корупційну складову, забезпечити надходження засобів від приватизації до держбюджету в повному об’ємі. По-друге, контроль за виконанням умов приватизації на приватизованих підприємствах, запобігання їх навмисному банкротству аж до повернення в держвласність. На жаль, більшість у Верховній Раді – представники капіталу, і вони не зацікавлені в суспільному і державному контролі над приватизацією, не зацікавлені у відновленні керованості економіки. Але навіть у ситуації, що склалася, Олександру Рябченку вдалося багато що зробити, щоб засоби від приватизації не пройшли поза держскарбницею».
Ці слова звучать як відвертий цинізм і лицемірство хоч би на тлі того факту, що Фонд держмайна фактично пробачив Фірташу 200 мільйонів гривень, які той «заборгував» за оренду Іршанського гірничо-збагачувального і Вільногірського гірничо-металургійного комбінатів. Більш того, Петро Симоненко, гнівно викриваючи антинародну приватизацію до обрання Президентом в 2010 році Віктора Януковича, жодного разу критично не висловився відносно грабіжницьких продажів «Укртелекому», «Міжнародних авіаліній України», обленерго і щодо інших держпідприємств, котрі виставляє на приватизацію уряд Азарова. Постає запитання – чому?
Своя кишеня ближча до тіла
Відповідь проста: і у Рябченка, і у комуністів один спонсор – українсько-російський олігарх Костянтин Григоришин. І головним завданням Петра Симоненка сьогодні є не націоналізація приватизованої державної власності, а знаходження грошей на виборчу компанію 2012 роки.
За допомогою Рябченка, шляхом заниження вартості підприємств, що продаються, і, відповідно, здобуття відкатів від потенційних покупців, лідер комуністів поповнює свою партійну касу. Хоча цілком можливо, що він, як розумна людина, мислить глобальніше. Петро Симоненко хоче заробити для себе і своєї партії двічі: спочатку на приватизації, а потім – націоналізації. Погодьтеся, що якщо сьогодні перша здійснюється руками ставленика комуністів Олександра Рябченка, то, як мовиться, «сам Бог велів», щоб їх креатура очолила протилежний процес. Принаймні, упевнений, вони на це розраховують.
Володимир Ларцев – колишній радник голови Фонду державного майна України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
