Одноосібно вирішивши відмовитись від участі України в авторитетному оборонному альянсі НАТО, Віктор Янукович дуже понизив реальні шанси євроінтеграційних прагнень України. Адже усі без винятку колишні країни так званого «соціалістичного табору» та держави Балтії, котрі були окуповані СРСР, стали членами Європейського Союзу, виборовши спочатку членство у НАТО.
Хто напоумив «донецьких» ломитися в ЄС, ігноруючи заведені раніше негласні правила європейської інтеграції для колишніх комуністичних країн, важко сказати. Але це половинчасте бажання інтегруватися з об’єднаною Європою, намагаючись минути стадію участі в євроатлантичній системі гарантування безпеки, за два роки перебування «януковичів» при владі показало свою явну безперспективність. Адже не можна бути членом об’єднаної Європи лише наполовину.
Очевидно, що поки Україною правитиме режим «донецьких», питання членства у НАТО буде відкидатися, замовчуватися й ігноруватися. Адже уся антинатовська доктрина промосковської влади у Києві спирається на догоджання Кремлю, для якого майбутня євроатлантична інтеграція Української держави означала б повний крах сподівань на аншлюс України і перетворення українського народу на жителів «благодатного Юга России».
Часто антинатовські агітатори прикриваються тезою, що мовляв членство у НАТО призведе до втрати Україною свого суверенітету і того, що військові бази Північноатлантичного льянсу з’являться на українській території. Усе це, звісно, не так. Скажімо, член НАТО Норвегія не має іноземних баз на своїй території. А коли 27 квітня 2010 року агресивна «більшість» депутатів Верховної Ради ратифікувала зрадницьку угоду між Президентами України та Росії про збільшення терміну перебування окупаційних військово-морських сил імперіалістичної Росії на території незалежної України, то це дійсно призвело до виведення з-під контролю України частини її суверенної території.
«Нейтралітет» із промосковським душком
Коли послухати регіоналів, то для України питання з НАТО назавжди закрите. Мовляв, якщо ми будемо виходити з того, що проти України немає прямої військової загрози, то зрозуміло, що Україні сьогодні не треба приєднуватися до жодної оборонної організації. Власне, це лукавство разом із бажанням зменшити через кілька років українську армію до 70 тисяч «багнетів» (що для майже 46-мільйонної нації навіть за умови членства в НАТО було б явно замало) є неприкритим роззброєнням і фактичною підготовкою до капітуляції перед Москвою.
Якщо ж нині головне завдання сучасної «української» влади якнайкраще підготувати Україну до передачі в підпорядкування Москві, то, звичайно, ніякого НАТО українцям не потрібно, як і армії взагалі. Адже лише цим можна спробувати пояснити цілеспрямоване нищення обороноздатності України в останні два роки і намагання дотримуватися нібито статусу «нейтральної» держави. Який означає, що рано чи пізно поглинання України Росією стане неминучим.
Режим «януковичів» із усіх сил намагається, щоб українці повірили у те, що Україна назавжди поставила хрест на НАТО, бо повернення до цієї теми лише вносить додаткове непотрібне протистояння у життя суспільства. Тобто, цю тему не варто обговорювати, і до неї не варто більше ніколи повертатися.
Можливо, що тема членства у НАТО для такого політичного персонажа, як Віктор Янукович, не має практичної цінності, бо на даному етапі контролю «донецьких» над Україною для них не мають значення такі поняття, як якісь там гарантії безпеки держави чи загрози територіальній цілісності.
НАТО – як тест вибору для України
Крім того, якби виникла необхідність інтеграції України до НАТО, то тут необхідно було б проводити не імітаційні, а справжні реформи. І це, з іншого боку, змушувало б Україну орієнтуватися на абсолютно іншу систему геополітичних координат. У якій на першому місці не Москва, а Брюссель і Вашингтон, бо Росія виступає лише як не прогнозований у своїх вчинках, неадекватний сусід.
Власне, членство в Північноатлантичному альянсі є своєрідним тестом вибору. Бо євроатлантична інтеграція – це не що інше, як іспит на демократію для України. А відмова від НАТО, яку Янукович ставить собі в заслугу, стає одночасно й відмовою від прагнення приєднатися до європейської спільноти розвинених держав. Держав, які об’єднують спільні демократичні цінності і високі стандарти безпеки.
Таким чином, усі декларації «донецьких» про прагнення приєднатися до Європейського Союзу, відмовляючись при цьому від членства в НАТО, є просто димовою завісою, яка має приховати справжні устремління нинішнього режиму – якомога тісніше зблизитися з Росією, добровільно виступаючи при цьому де-факто васалом путінської влади.
Культивуючи в українському суспільстві образ НАТО як образ ворога, Янукович не лише підігрує Росії, але й перекриває шлях до Євросоюзу. Оскільки там ніяк не здатні зрозуміти, чого хоче цей політик, розбиваючи процес євроінтеграції України на два підпроцеси, розділяючи одне ціле на дві половинки, котрі ніяк не можуть існувати одна без одної.
Тобто, відмовляючись від прагнення до членства у Північноатлантичному альянсі, Україна відмовляється від перспективи у майбутньому стати частиною об’єднаної Європи. Альтернативи членству в НАТО Україна просто не має.
Позитив негативу «донецьких»
Відтак, щоб відповісти, чи питання членства в НАТО назавжди закрите для України, як це вважають регіонали, необхідно об’єктивно подивитися, що ж у дійсності відбулося на стратегічному напрямку інтеграції України до Європи.
І тут треба відзначити: попри всі очевидні негативи відкоту назад та зупинки такої інтеграції, що, безперечно, гальмує на роки цей процес, – відбувся один очевидний стратегічний позитив. А саме: якщо розглядати всі 20 років незалежності, коли Україна нібито йшла до Європи, а по суті зберігала свій особливий пострадянський (чи можна навіть сказати радянський простір, в якому парадемократичні «танці» поєднувалися з жахливим звірячим пограбуванням країни і її народу), то наразі за останні 2 роки в Україні вийшли назовні всі ті негативні речі, які не давали їй раніше інтегруватися до європейської спільноти.
Тепер, після завершення каденції Януковича і кампанії, Україні вже не можна буде бути половинчастою. Вона вибере або Європу, або Росію. А беручи до уваги, що жодна зі значимих спільнот, у тому числі й регіонали, не бачать себе, хоча б в економічному сенсі, поза Європою, відповідь є очевидною.
Україна змушена буде відкинути все те, що ніяк не підходить до Європи. А потім, в першу чергу, необхідно буде поновити процес підготовки до вступу до НАТО. Процес, який передбачає реформу системи, котра панує в Україні, і різке підняття економічного зростання. Оскільки без цього Україну до НАТО будуть не в змозі прийняти як країну, котра не може оплатити найменші витрати на забезпечення життєдіяльності своєї армії – одного з найважливіших інструментів захисту суверенітету в нинішньому непростому світі.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Хто напоумив «донецьких» ломитися в ЄС, ігноруючи заведені раніше негласні правила європейської інтеграції для колишніх комуністичних країн, важко сказати. Але це половинчасте бажання інтегруватися з об’єднаною Європою, намагаючись минути стадію участі в євроатлантичній системі гарантування безпеки, за два роки перебування «януковичів» при владі показало свою явну безперспективність. Адже не можна бути членом об’єднаної Європи лише наполовину.
Очевидно, що поки Україною правитиме режим «донецьких», питання членства у НАТО буде відкидатися, замовчуватися й ігноруватися. Адже уся антинатовська доктрина промосковської влади у Києві спирається на догоджання Кремлю, для якого майбутня євроатлантична інтеграція Української держави означала б повний крах сподівань на аншлюс України і перетворення українського народу на жителів «благодатного Юга России».
Часто антинатовські агітатори прикриваються тезою, що мовляв членство у НАТО призведе до втрати Україною свого суверенітету і того, що військові бази Північноатлантичного льянсу з’являться на українській території. Усе це, звісно, не так. Скажімо, член НАТО Норвегія не має іноземних баз на своїй території. А коли 27 квітня 2010 року агресивна «більшість» депутатів Верховної Ради ратифікувала зрадницьку угоду між Президентами України та Росії про збільшення терміну перебування окупаційних військово-морських сил імперіалістичної Росії на території незалежної України, то це дійсно призвело до виведення з-під контролю України частини її суверенної території.
«Нейтралітет» із промосковським душком
Коли послухати регіоналів, то для України питання з НАТО назавжди закрите. Мовляв, якщо ми будемо виходити з того, що проти України немає прямої військової загрози, то зрозуміло, що Україні сьогодні не треба приєднуватися до жодної оборонної організації. Власне, це лукавство разом із бажанням зменшити через кілька років українську армію до 70 тисяч «багнетів» (що для майже 46-мільйонної нації навіть за умови членства в НАТО було б явно замало) є неприкритим роззброєнням і фактичною підготовкою до капітуляції перед Москвою.
Якщо ж нині головне завдання сучасної «української» влади якнайкраще підготувати Україну до передачі в підпорядкування Москві, то, звичайно, ніякого НАТО українцям не потрібно, як і армії взагалі. Адже лише цим можна спробувати пояснити цілеспрямоване нищення обороноздатності України в останні два роки і намагання дотримуватися нібито статусу «нейтральної» держави. Який означає, що рано чи пізно поглинання України Росією стане неминучим.
Режим «януковичів» із усіх сил намагається, щоб українці повірили у те, що Україна назавжди поставила хрест на НАТО, бо повернення до цієї теми лише вносить додаткове непотрібне протистояння у життя суспільства. Тобто, цю тему не варто обговорювати, і до неї не варто більше ніколи повертатися.
Можливо, що тема членства у НАТО для такого політичного персонажа, як Віктор Янукович, не має практичної цінності, бо на даному етапі контролю «донецьких» над Україною для них не мають значення такі поняття, як якісь там гарантії безпеки держави чи загрози територіальній цілісності.
НАТО – як тест вибору для України
Крім того, якби виникла необхідність інтеграції України до НАТО, то тут необхідно було б проводити не імітаційні, а справжні реформи. І це, з іншого боку, змушувало б Україну орієнтуватися на абсолютно іншу систему геополітичних координат. У якій на першому місці не Москва, а Брюссель і Вашингтон, бо Росія виступає лише як не прогнозований у своїх вчинках, неадекватний сусід.
Власне, членство в Північноатлантичному альянсі є своєрідним тестом вибору. Бо євроатлантична інтеграція – це не що інше, як іспит на демократію для України. А відмова від НАТО, яку Янукович ставить собі в заслугу, стає одночасно й відмовою від прагнення приєднатися до європейської спільноти розвинених держав. Держав, які об’єднують спільні демократичні цінності і високі стандарти безпеки.
Таким чином, усі декларації «донецьких» про прагнення приєднатися до Європейського Союзу, відмовляючись при цьому від членства в НАТО, є просто димовою завісою, яка має приховати справжні устремління нинішнього режиму – якомога тісніше зблизитися з Росією, добровільно виступаючи при цьому де-факто васалом путінської влади.
Культивуючи в українському суспільстві образ НАТО як образ ворога, Янукович не лише підігрує Росії, але й перекриває шлях до Євросоюзу. Оскільки там ніяк не здатні зрозуміти, чого хоче цей політик, розбиваючи процес євроінтеграції України на два підпроцеси, розділяючи одне ціле на дві половинки, котрі ніяк не можуть існувати одна без одної.
Тобто, відмовляючись від прагнення до членства у Північноатлантичному альянсі, Україна відмовляється від перспективи у майбутньому стати частиною об’єднаної Європи. Альтернативи членству в НАТО Україна просто не має.
Позитив негативу «донецьких»
Відтак, щоб відповісти, чи питання членства в НАТО назавжди закрите для України, як це вважають регіонали, необхідно об’єктивно подивитися, що ж у дійсності відбулося на стратегічному напрямку інтеграції України до Європи.
І тут треба відзначити: попри всі очевидні негативи відкоту назад та зупинки такої інтеграції, що, безперечно, гальмує на роки цей процес, – відбувся один очевидний стратегічний позитив. А саме: якщо розглядати всі 20 років незалежності, коли Україна нібито йшла до Європи, а по суті зберігала свій особливий пострадянський (чи можна навіть сказати радянський простір, в якому парадемократичні «танці» поєднувалися з жахливим звірячим пограбуванням країни і її народу), то наразі за останні 2 роки в Україні вийшли назовні всі ті негативні речі, які не давали їй раніше інтегруватися до європейської спільноти.
Тепер, після завершення каденції Януковича і кампанії, Україні вже не можна буде бути половинчастою. Вона вибере або Європу, або Росію. А беручи до уваги, що жодна зі значимих спільнот, у тому числі й регіонали, не бачать себе, хоча б в економічному сенсі, поза Європою, відповідь є очевидною.
Україна змушена буде відкинути все те, що ніяк не підходить до Європи. А потім, в першу чергу, необхідно буде поновити процес підготовки до вступу до НАТО. Процес, який передбачає реформу системи, котра панує в Україні, і різке підняття економічного зростання. Оскільки без цього Україну до НАТО будуть не в змозі прийняти як країну, котра не може оплатити найменші витрати на забезпечення життєдіяльності своєї армії – одного з найважливіших інструментів захисту суверенітету в нинішньому непростому світі.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
