Прага – Сенатор-республіканець з Арізони Джон МакКейн, який постійно в деталях цікавиться ситуацією в Росії, Україні та Білорусі, в інтерв’ю російській редакції «Голосу Америки» поділився своїми міркуваннями щодо втрачених можливостей української демократії після Помаранчевої революції та висловив свої рецепти подолання відступу влади Києва від демократичних завоювань. Джон Маккейн, насамперед, відповідаючи на запитання кореспондента «Голосу Америки» Ігоря Тихоненка про третій прихід Володимира Путіна до Кремля, попередив Київ про небезпеку наростання російського контролю над Україною.
– Сподіваюся, що Володимир Путін, нарешті усвідомить, що в Росії багатьом не подобається його форма правління і те, як відбулися останні вибори. Люди досить занепокоєні існуванням олігархії та корупції, що набрало широкого масштабу. Однак я хотів би звернути увагу і на те, як він ставиться до України і до трьох балтійських республік, а також на нарощування військової могутності в Калінінградській області, та на його зв’язки з Лукашенком. З цього всього можна дійти висновку, що у пана Путіна явна ностальгія за російської імперією. Звідси – серйозне занепокоєння у зв’язку з можливим втручанням Росії у справи балтійських держав. Україна сьогодні однозначно ближче до російської сфери впливу, аніж до Європейського Союзу.
– У 2005-му, коли відбулася Помаранчева революція, чимало експертів і політків на Заході називали Україну «оплотом демократії у Східній Європі». Що сталося з державою?
– З демократії важко розпочинати. По-перше, було видно, що дві сильні особистості (Ющенко і Тимошенко – ред.) відчували велику неприязнь одне до одного, що завадило провести необхідні реформи, які довірив їм український народ. Так що через 4-5 років нездатності виконати вимоги революції люди просто викинули їх. Це не перший випадок у посткомуністичних країнах чи країнах, що розвиваються. Але дуже жаль, що вони дарма розтринькали колосальні можливості. Я був в Україні у той час. Це був період величезного ентузіазму. Але вони дозволили особистим суперечностям стати важливішими за вірність своїй державі.
– Що, на Вашу думку, потрібно, щоб зупинити цей відступ від демократії в Україні?
– Сподіваюся, що вони зробили висновки зі своїх помилок. І, до речі, в 90-і роки були ще країни «залізної завіси», які спочатку обирали новий уряд, а потім поверталися до старого. І так було кілька разів. Тому я з обережним оптимізмом сподіваюся, що українські демократи знову віднайдуть точку опори. Але це потребує певної згуртованості опозиції, яку вони не демонстрували до тепер. Але й ув’язнення до тюрми Юлії Тимошенко та погане поводження з нею стали серйозним фактором, який вплинув на українську громадську думку.
Матеріал підготували Василь Зілгалов з української редакції Радіо Свобода та Ігор Тихоненко з російської редакції «Голосу Америки»
У Путіна явна ностальгія за російської імперією
– Сподіваюся, що Володимир Путін, нарешті усвідомить, що в Росії багатьом не подобається його форма правління і те, як відбулися останні вибори. Люди досить занепокоєні існуванням олігархії та корупції, що набрало широкого масштабу. Однак я хотів би звернути увагу і на те, як він ставиться до України і до трьох балтійських республік, а також на нарощування військової могутності в Калінінградській області, та на його зв’язки з Лукашенком. З цього всього можна дійти висновку, що у пана Путіна явна ностальгія за російської імперією. Звідси – серйозне занепокоєння у зв’язку з можливим втручанням Росії у справи балтійських держав. Україна сьогодні однозначно ближче до російської сфери впливу, аніж до Європейського Союзу.
– У 2005-му, коли відбулася Помаранчева революція, чимало експертів і політків на Заході називали Україну «оплотом демократії у Східній Європі». Що сталося з державою?
– З демократії важко розпочинати. По-перше, було видно, що дві сильні особистості (Ющенко і Тимошенко – ред.) відчували велику неприязнь одне до одного, що завадило провести необхідні реформи, які довірив їм український народ. Так що через 4-5 років нездатності виконати вимоги революції люди просто викинули їх. Це не перший випадок у посткомуністичних країнах чи країнах, що розвиваються. Але дуже жаль, що вони дарма розтринькали колосальні можливості. Я був в Україні у той час. Це був період величезного ентузіазму. Але вони дозволили особистим суперечностям стати важливішими за вірність своїй державі.
– Що, на Вашу думку, потрібно, щоб зупинити цей відступ від демократії в Україні?
Сподіваюся, що українські демократи знову віднайдуть точку опори. Але це потребує певної згуртованості опозиції
– Сподіваюся, що вони зробили висновки зі своїх помилок. І, до речі, в 90-і роки були ще країни «залізної завіси», які спочатку обирали новий уряд, а потім поверталися до старого. І так було кілька разів. Тому я з обережним оптимізмом сподіваюся, що українські демократи знову віднайдуть точку опори. Але це потребує певної згуртованості опозиції, яку вони не демонстрували до тепер. Але й ув’язнення до тюрми Юлії Тимошенко та погане поводження з нею стали серйозним фактором, який вплинув на українську громадську думку.
Матеріал підготували Василь Зілгалов з української редакції Радіо Свобода та Ігор Тихоненко з російської редакції «Голосу Америки»
