У Європейському Союзі засуджують рішення Білорусі, яка стратила двох осіб за звинуваченнями в скоєнні вибухів у білоруському метро минулого року. Тим часом білоруські оглядачі дивуються, чому влада так швидко виконала смертний вирок. Лунає думка, що родичі засуджених зробили помилку, коли попросили втрутитися в цю справу Європу.
Запалені свічки і квіти лежать у Вітебську біля квартири, де живе мати одного з двох страчених за теракти в мінському метро.
«Я не вірю, що мого сина немає. Моя душа, вона цього не приймає», – Любов Ковальова плаче, тримаючи в руках фотографію сина.
Двадцятишестирічного Владислава Ковальова і його друга дитинства Дмитра Коновалова стратили кілька днів тому пострілом у потилицю. Їх звинуватили в тому, що вони влаштували вибухи в мінському метро в квітні 2011 року, в результаті яких загинуло 15 осіб і ще близько 300 було поранено.
Василь Капцюх тоді втратив 21-літнього сина Романа, але вістка про страту немовби організаторів теракту не принесла йому полегшення: «Моя думка про вирок – я завжди був проти смертної кари. Я сам відчув, що таке втратити дитину. І уявляю, що це для матерів засуджених».
Оглядачі в Білорусі і за кордоном вважають, що суд над Ковальовим і Коноваловим проводили поспіхом і їм не дали можливості захищатися.
У Брюсселі Мая Коціянчич, речниця керівника зовнішньополітичного відомства Євросоюзу, заявила, що вона знає про «страшні злочини», в яких звинуватили двох чоловіків. Але водночас в Брюсселі вважають, що над ними не провели належного судового процесу.
«Для нас смертна кара – це жорстоке і негуманне покарання, яке не є засобом стримування і є неприйнятним приниженням людської гідності», – заявила Мая Коціянчич.
Уповноважений з прав людини німецького уряду Маркус Ленінґ назвав білоруського лідера Олександра Лукашенка «диктатором без серця». А Рональд Пафолла, керівник відомства федерального канцлера Анґели Меркель, попередив, що через страти складні відносини між Білоруссю і Європою стануть ще складнішими.
«Європейські структури допоможуть мало»
Зазвичай у Білорусі виконують смертний вирок через два роки після рішення суду. Цього разу не минуло і півроку. Колишній керівник мінського слідчого ізолятору Олег Алкаєв вважає помилкою те, що Любов Ковальова їздила просити про порятунок свого сина до Європейського парламенту.
«Я казав їй: якщо сьогодні ми намагаємося врятувати життя людини, то зробити це можна одним шляхом – президент має підписати помилування. Тому треба звертатися до президента. Я просто чудово знаю, що європейські структури допоможуть мало», – вважає колишній мінський тюремник, який нині живе в Німеччині.
За словами Алкаєва, європейські політики намагаються діяти з позиції сили, а це не спрацьовує в умовах «диктатури». До того ж, на його думку, Європейський парламент не становить серйозної загрози для білоруської влади.
Білорусь – єдина держава у Європі, що застосовує смертну кару. Мінськ користується ще однією практикою радянських часів – не повідомляє родичам про старту заздалегідь. Рідні Ковальова і Коновалова отримали офіційного листа, датованого 16 березня, що вирок вже виконано.
Тепер Любов Ковальова мріє сама поховати свого сина, хоча це суперечить правилам білоруської тюремної системи. «Вони змусили його розплатитися за їхні гріхи, то може за це вони хоча б віддадуть мені тіло», – сподівається мати страченого.
Матеріал підготували: Мар’яна Драч, Daisy Sindelar
Запалені свічки і квіти лежать у Вітебську біля квартири, де живе мати одного з двох страчених за теракти в мінському метро.
«Я не вірю, що мого сина немає. Моя душа, вона цього не приймає», – Любов Ковальова плаче, тримаючи в руках фотографію сина.
Двадцятишестирічного Владислава Ковальова і його друга дитинства Дмитра Коновалова стратили кілька днів тому пострілом у потилицю. Їх звинуватили в тому, що вони влаштували вибухи в мінському метро в квітні 2011 року, в результаті яких загинуло 15 осіб і ще близько 300 було поранено.
Василь Капцюх тоді втратив 21-літнього сина Романа, але вістка про страту немовби організаторів теракту не принесла йому полегшення: «Моя думка про вирок – я завжди був проти смертної кари. Я сам відчув, що таке втратити дитину. І уявляю, що це для матерів засуджених».
Оглядачі в Білорусі і за кордоном вважають, що суд над Ковальовим і Коноваловим проводили поспіхом і їм не дали можливості захищатися.
У Брюсселі Мая Коціянчич, речниця керівника зовнішньополітичного відомства Євросоюзу, заявила, що вона знає про «страшні злочини», в яких звинуватили двох чоловіків. Але водночас в Брюсселі вважають, що над ними не провели належного судового процесу.
«Для нас смертна кара – це жорстоке і негуманне покарання, яке не є засобом стримування і є неприйнятним приниженням людської гідності», – заявила Мая Коціянчич.
Уповноважений з прав людини німецького уряду Маркус Ленінґ назвав білоруського лідера Олександра Лукашенка «диктатором без серця». А Рональд Пафолла, керівник відомства федерального канцлера Анґели Меркель, попередив, що через страти складні відносини між Білоруссю і Європою стануть ще складнішими.
«Європейські структури допоможуть мало»
Зазвичай у Білорусі виконують смертний вирок через два роки після рішення суду. Цього разу не минуло і півроку. Колишній керівник мінського слідчого ізолятору Олег Алкаєв вважає помилкою те, що Любов Ковальова їздила просити про порятунок свого сина до Європейського парламенту.
«Я казав їй: якщо сьогодні ми намагаємося врятувати життя людини, то зробити це можна одним шляхом – президент має підписати помилування. Тому треба звертатися до президента. Я просто чудово знаю, що європейські структури допоможуть мало», – вважає колишній мінський тюремник, який нині живе в Німеччині.
За словами Алкаєва, європейські політики намагаються діяти з позиції сили, а це не спрацьовує в умовах «диктатури». До того ж, на його думку, Європейський парламент не становить серйозної загрози для білоруської влади.
Білорусь – єдина держава у Європі, що застосовує смертну кару. Мінськ користується ще однією практикою радянських часів – не повідомляє родичам про старту заздалегідь. Рідні Ковальова і Коновалова отримали офіційного листа, датованого 16 березня, що вирок вже виконано.
Тепер Любов Ковальова мріє сама поховати свого сина, хоча це суперечить правилам білоруської тюремної системи. «Вони змусили його розплатитися за їхні гріхи, то може за це вони хоча б віддадуть мені тіло», – сподівається мати страченого.
Матеріал підготували: Мар’яна Драч, Daisy Sindelar
