Луганськ – Деякі київські політики після своїх швидкоплинних відвідин Донбасу марять потім у київських та львівських телестудіях про те, що Партія регіонів не подолає 5-відсотковий бар’єр і буде після виборів розпущена. Але самі донбасівці не згодні з цими легковажними заявами, бо політичні реалії в їхніх містах та селищах дещо інакші.
Упродовж 2004–2010 років мешканці Донецької та Луганської областей були надійним електоральним підґрунтям для Партії регіонів та її лідера Віктора Януковича. За них тут голосувало удвічі більше люду, ніж у середньому по Україні.
Спрацьовував передусім чинник регіонального патріотизму, який старанно культивує місцева влада. Виборців-«патріотів» не лякало навіть кримінальне минуле їхнього обранця – згадаймо хоча б такий «залізний» аргумент на користь такого вибору: «Це нічого, що бандит! Зате наш, донбаський!»
На тлі ж нинішнього загальноукраїнського невдоволення президентством Януковича (за даними Центру Разумкова, саме він із 32 відсотками є лідером рейтингу в номінації «Розчарування року-2011») цікаво було б знати: а якою буде підтримка Партії регіонів серед донбасівців на цьогорічних парламентських виборах?
Які нині настрої в луганців
Позаминулого року Луганщина віддала за Януковича майже 90 відсотків своїх голосів (щоправда, з традиційними для Партії регіонів приблизно 30 відсотками голосів, здобутими за рахунок адмінресурсу та махінацій). А сьогодні, мабуть, більшість луганських симпатиків Віктора Федоровича вже не хотіли б голосувати за партію влади, бо на собі відчули реальні результати її «реформ».
За моїми спостереженнями, освічені й політично грамотні мої земляки добре розуміють, хто саме «покращив своє життя вже сьогодні», хоч і з неохотою про це говорять уголос (мають підсвідомий страх). Хизування влади своїми розкошами, відсутність у неї почуття міри вони пояснюють пострадянським синдромом і характеризують прислів’ям: «Боронь Боже з хама пана!»
Продавщиці на базарі, почувши про золотий унітаз Президента, гелікоптер і Межигір’я, про маєтки інших високопосадовців у Відні, хихикають, але обговорювати тему бояться. Люди цього кола пояснюють: «Так, ми лохонулись, коли проголосували за Януковича, але на щось добре ще трохи сподіваємося».
Підійшовши до гурту пенсіонерів, які з сумними обличчями обговорювали тарифи на житло, питаю їх, за кого вони тепер будуть голосувати. Відповідають, що не знають, але не за Партію регіонів. Про неймовірні розкоші високопосадовців вони не чули, але впевнені, що «всі вони однакові».
Головним винуватцем своїх бід вони вважають усе ж не нинішню владу, а Юлію Тимошенко. На їхню думку, її правильно посадили за ґрати, а одна бабуся додала: «Краще б її за ноги підвісили!» Питаю, за що її так. «Вона ж крадійка!» Як виявилось, про це їм розповіли у фільмі «Просто Юля» (цей пропагандистський фільм, створений регіоналом Олегом Калашниковим, було показано на телеканалі ЛОТ 4 січня; цього ж дня його продемонстрували, окрім Луганська, ще у 12 областях).
Наостанок одна з моїх співрозмовниць зізналася, що проголосує за того, хто дасть їй сто гривень. Уже попрощавшись із пенсіонерками, я почула від них прохання: «Підкажіть, за кого ж треба голосувати?» Питання, що й казати, сьогодні риторичне.
Є й агресивні бабусі з числа колишніх прихильників Януковича. Вони кажуть приблизно таке: «Я б їх постріляла, бандитів! Програму не виконали, усі пільги познімали!»
Підприємці скаржаться на те, що за цієї влади чесно працювати стало неможливо: хабарі треба заносити в численні служби, кабінети місцевих виконавчих органів. Нахабство чиновників-корупціонерів не знає меж, у їхній манері спілкуватися з підприємцями фразами на кшталт: «Плювати ми хотіли на цю поправку до закону!» Тому ті, хто хоче вести чесний бізнес, ладен виїхати з Донбасу в будь-яку іншу нормальну країну.
У луганських селах роботи немає, молодь тікає до обласного центру, працездатні люди середнього віку заробляють хто в Москві, хто в Пітері. Майже всі селяни здали свої земельні паї агрофірмам або новітнім латифундистам (усі вони під опікою партії влади, яка має з цього зиск) і по-рабськи задоволені тим продуктовим мізером, який кидають їм ці господарі.
Хто протестує на Луганщині
І все ж таки не всі на сході мовчки терплять «покращення життя » від Партії регіонів. Хтось насмілився обляпати білборди з новорічними привітаннями Президента – у Старобільську й Сіверськодонецьку. Свої суто корпоративні інтереси досить активно захищали чорнобильці й «афганці», менш активно – підприємці. Опозиційні партії теж долучалися до пікетів місцевих органів влади, але переважно з метою самопіару.
У тому ж Старобільську народні майстрині навідріз відмовилися вишивати портрет Януковича, навіть за гроші. Такого за попередніх Президентів ще не було.
Громадського активіста, студента Івана Жеведя невдовзі після того, як він розклеїв наліпки з написом «Я проти Януковича!», двоє міліціянтів запхали в автівку, відвезли на околицю міста, побили, навіть стріляли й обіцяли зробити інвалідом і виключити з університету.
На Ігоря Запрудського, організатора Луганської профспілки підприємців, якийсь анонім написав скаргу (так само робили в 1937-му), після чого був штурм його магазину з боку правоохоронців із биттям електротоварів і конфіскацією оргтехніки.
Правозахисника Юрія Косарєва, який порушив питання незаконної розробки кар’єра в Лутугинському районі і став на захист працівників, представники міліції побили ногами, а потім його ж звинуватили у спротиві їй і посадили в СІЗО.
Громадського діяча зі Свердловська Геннадія Філіна за його спробу боротьби з корупцією в органах влади, незаконним видобутком вугілля в копанках, наркоторгівлею та знищенням природного середовища жорстоко побили невідомі бейсбольними битами, зробивши чоловіка інвалідом. Після цього на нього ще неодноразово нападали, спалили його автомобіль та інше майно. Сім’я Філіна живе в постійному страхові, розслідування злочинів відносно нього ніхто не веде.
За свідченням лідера незалежного профспілкового руху Костянтина Ільченка, на Луганщині «міліцейські перевертні знищують громадських діячів».
А 4 лютого в Первомайську невідомі розстріляли родину підприємця, власника автозаправок Олега Труфанова. Подейкують, що той не погоджувався віддати свій бізнес дуже «високим» людям, які монополізують його…
Інструкція від влади, як виграти вибори
Яким би низьким не був теперішній рейтинг влади, саму владу це не дуже засмучує. Відсотки, яких їй зараз бракує, вона добере своїми давно випробуваними методами.
Уже активізували свою роботу так звані комітети місцевого самоврядування, представники яких, як правило, є членами Партії регіонів. Квартальні беруть під свою опіку літніх людей, інвалідів: носять їм продуктові набори (обов’язково при цьому наголошуючи, що це від депутатів-регіоналів) до різних свят; тим, хто ще може ходити, вручають запрошення на концерти Надії Бабкіної абощо; перед самими виборами дають і грошову допомогу – кому 50, а кому й 100 гривень.
По селах ініціативу в регіоналів перехоплюють комуністи. Вони організують у клубах різні «Надвечір’я» з концертами самодіяльності, ностальгійними спогадами про добрі радянські часи і ганьбленням усього «незалежного». Не забувають при цьому пригостити запрошених 100 грамами і закускою. І люди тоді гомонять по селу: «Швидше б прийшли комуністи!»
37-річний луганський регіонал, депутат обласної ради і власник заводу «Маршал» Сергій Горохов здобуває собі передвиборчу славу організацією пунктів обігріву та соціальних кухонь для бомжів (але якщо це робить Горохов сам, чому тоді тут стоять машини й намети МЧС?) і забезпеченням будматеріалами медичної амбулаторії в Жовтневому районі міста.
Ось-ось завезуть до Антрацита й прилеглих районів 20 мільйонів гривень, виділення яких із держбюджету пролобіював народний депутат Олександр Єфремов як пряму субвенцію на соціально-економічний розвиток цієї «правильної» території.
Напевне, що така сама передвиборча ситуація і в сусідній Донецькій області. Тобто перемоги опозиції на наступних виборах на Донбасі годі очікувати не тільки за мажоритаркою, а й за партійними списками.
Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Упродовж 2004–2010 років мешканці Донецької та Луганської областей були надійним електоральним підґрунтям для Партії регіонів та її лідера Віктора Януковича. За них тут голосувало удвічі більше люду, ніж у середньому по Україні.
Спрацьовував передусім чинник регіонального патріотизму, який старанно культивує місцева влада. Виборців-«патріотів» не лякало навіть кримінальне минуле їхнього обранця – згадаймо хоча б такий «залізний» аргумент на користь такого вибору: «Це нічого, що бандит! Зате наш, донбаський!»
На тлі ж нинішнього загальноукраїнського невдоволення президентством Януковича (за даними Центру Разумкова, саме він із 32 відсотками є лідером рейтингу в номінації «Розчарування року-2011») цікаво було б знати: а якою буде підтримка Партії регіонів серед донбасівців на цьогорічних парламентських виборах?
Які нині настрої в луганців
Позаминулого року Луганщина віддала за Януковича майже 90 відсотків своїх голосів (щоправда, з традиційними для Партії регіонів приблизно 30 відсотками голосів, здобутими за рахунок адмінресурсу та махінацій). А сьогодні, мабуть, більшість луганських симпатиків Віктора Федоровича вже не хотіли б голосувати за партію влади, бо на собі відчули реальні результати її «реформ».
За моїми спостереженнями, освічені й політично грамотні мої земляки добре розуміють, хто саме «покращив своє життя вже сьогодні», хоч і з неохотою про це говорять уголос (мають підсвідомий страх). Хизування влади своїми розкошами, відсутність у неї почуття міри вони пояснюють пострадянським синдромом і характеризують прислів’ям: «Боронь Боже з хама пана!»
Продавщиці на базарі, почувши про золотий унітаз Президента, гелікоптер і Межигір’я, про маєтки інших високопосадовців у Відні, хихикають, але обговорювати тему бояться. Люди цього кола пояснюють: «Так, ми лохонулись, коли проголосували за Януковича, але на щось добре ще трохи сподіваємося».
Підійшовши до гурту пенсіонерів, які з сумними обличчями обговорювали тарифи на житло, питаю їх, за кого вони тепер будуть голосувати. Відповідають, що не знають, але не за Партію регіонів. Про неймовірні розкоші високопосадовців вони не чули, але впевнені, що «всі вони однакові».
Головним винуватцем своїх бід вони вважають усе ж не нинішню владу, а Юлію Тимошенко. На їхню думку, її правильно посадили за ґрати, а одна бабуся додала: «Краще б її за ноги підвісили!» Питаю, за що її так. «Вона ж крадійка!» Як виявилось, про це їм розповіли у фільмі «Просто Юля» (цей пропагандистський фільм, створений регіоналом Олегом Калашниковим, було показано на телеканалі ЛОТ 4 січня; цього ж дня його продемонстрували, окрім Луганська, ще у 12 областях).
Наостанок одна з моїх співрозмовниць зізналася, що проголосує за того, хто дасть їй сто гривень. Уже попрощавшись із пенсіонерками, я почула від них прохання: «Підкажіть, за кого ж треба голосувати?» Питання, що й казати, сьогодні риторичне.
Є й агресивні бабусі з числа колишніх прихильників Януковича. Вони кажуть приблизно таке: «Я б їх постріляла, бандитів! Програму не виконали, усі пільги познімали!»
Підприємці скаржаться на те, що за цієї влади чесно працювати стало неможливо: хабарі треба заносити в численні служби, кабінети місцевих виконавчих органів. Нахабство чиновників-корупціонерів не знає меж, у їхній манері спілкуватися з підприємцями фразами на кшталт: «Плювати ми хотіли на цю поправку до закону!» Тому ті, хто хоче вести чесний бізнес, ладен виїхати з Донбасу в будь-яку іншу нормальну країну.
У луганських селах роботи немає, молодь тікає до обласного центру, працездатні люди середнього віку заробляють хто в Москві, хто в Пітері. Майже всі селяни здали свої земельні паї агрофірмам або новітнім латифундистам (усі вони під опікою партії влади, яка має з цього зиск) і по-рабськи задоволені тим продуктовим мізером, який кидають їм ці господарі.
Хто протестує на Луганщині
І все ж таки не всі на сході мовчки терплять «покращення життя » від Партії регіонів. Хтось насмілився обляпати білборди з новорічними привітаннями Президента – у Старобільську й Сіверськодонецьку. Свої суто корпоративні інтереси досить активно захищали чорнобильці й «афганці», менш активно – підприємці. Опозиційні партії теж долучалися до пікетів місцевих органів влади, але переважно з метою самопіару.
У тому ж Старобільську народні майстрині навідріз відмовилися вишивати портрет Януковича, навіть за гроші. Такого за попередніх Президентів ще не було.
Громадського активіста, студента Івана Жеведя невдовзі після того, як він розклеїв наліпки з написом «Я проти Януковича!», двоє міліціянтів запхали в автівку, відвезли на околицю міста, побили, навіть стріляли й обіцяли зробити інвалідом і виключити з університету.
На Ігоря Запрудського, організатора Луганської профспілки підприємців, якийсь анонім написав скаргу (так само робили в 1937-му), після чого був штурм його магазину з боку правоохоронців із биттям електротоварів і конфіскацією оргтехніки.
Правозахисника Юрія Косарєва, який порушив питання незаконної розробки кар’єра в Лутугинському районі і став на захист працівників, представники міліції побили ногами, а потім його ж звинуватили у спротиві їй і посадили в СІЗО.
Громадського діяча зі Свердловська Геннадія Філіна за його спробу боротьби з корупцією в органах влади, незаконним видобутком вугілля в копанках, наркоторгівлею та знищенням природного середовища жорстоко побили невідомі бейсбольними битами, зробивши чоловіка інвалідом. Після цього на нього ще неодноразово нападали, спалили його автомобіль та інше майно. Сім’я Філіна живе в постійному страхові, розслідування злочинів відносно нього ніхто не веде.
За свідченням лідера незалежного профспілкового руху Костянтина Ільченка, на Луганщині «міліцейські перевертні знищують громадських діячів».
А 4 лютого в Первомайську невідомі розстріляли родину підприємця, власника автозаправок Олега Труфанова. Подейкують, що той не погоджувався віддати свій бізнес дуже «високим» людям, які монополізують його…
Інструкція від влади, як виграти вибори
Яким би низьким не був теперішній рейтинг влади, саму владу це не дуже засмучує. Відсотки, яких їй зараз бракує, вона добере своїми давно випробуваними методами.
Уже активізували свою роботу так звані комітети місцевого самоврядування, представники яких, як правило, є членами Партії регіонів. Квартальні беруть під свою опіку літніх людей, інвалідів: носять їм продуктові набори (обов’язково при цьому наголошуючи, що це від депутатів-регіоналів) до різних свят; тим, хто ще може ходити, вручають запрошення на концерти Надії Бабкіної абощо; перед самими виборами дають і грошову допомогу – кому 50, а кому й 100 гривень.
По селах ініціативу в регіоналів перехоплюють комуністи. Вони організують у клубах різні «Надвечір’я» з концертами самодіяльності, ностальгійними спогадами про добрі радянські часи і ганьбленням усього «незалежного». Не забувають при цьому пригостити запрошених 100 грамами і закускою. І люди тоді гомонять по селу: «Швидше б прийшли комуністи!»
37-річний луганський регіонал, депутат обласної ради і власник заводу «Маршал» Сергій Горохов здобуває собі передвиборчу славу організацією пунктів обігріву та соціальних кухонь для бомжів (але якщо це робить Горохов сам, чому тоді тут стоять машини й намети МЧС?) і забезпеченням будматеріалами медичної амбулаторії в Жовтневому районі міста.
Ось-ось завезуть до Антрацита й прилеглих районів 20 мільйонів гривень, виділення яких із держбюджету пролобіював народний депутат Олександр Єфремов як пряму субвенцію на соціально-економічний розвиток цієї «правильної» території.
Напевне, що така сама передвиборча ситуація і в сусідній Донецькій області. Тобто перемоги опозиції на наступних виборах на Донбасі годі очікувати не тільки за мажоритаркою, а й за партійними списками.
Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
