Силовики бояться критики? Чому блокували сайт «Дорожній контроль»?

Про ситуацію щодо блокування сайту «Дорожній контроль» Радіо Свобода розпитувало в народного депутата Володимира Пилипенка і медіа-юриста Інституту розвитку регіональної преси Людмилу Опришко.

– Було заблоковано сайт «Дорожнього контролю», такого інтернет-ресурсу, який давав можливість усім водіям, які мали проблему у спілкуванні зі співробітниками ДАІ, викладати свої думки з цього приводу на сайті чи навіть те, що вони зняли на відео.

І ось сталося так, що за позовом конкретної людини, пана Гетьманцева, який є одним зі співробітників спеціального підрозділу «Кобра», було цей сайт заблоковано. Причому заблоковано ухвалою суду.

Учора Президент України вкотре наголосив, що для нього головний пріоритет – це розбудова демократичного суспільства. І я часто думаю: може, ми з президентом живемо в різних країнах?

Панове, ця ситуація, коли ухвалою суду було заблоковано інтернет-ресурс, вписується у поняття демократичного суспільства?

Володимир Пилипенко: Якщо ми хочемо з Вами жити у демократичному суспільстві, у правовій державі, якою, як задекларовано у Конституції, є Україна, то в такому суспільстві, в такій державі жоден працівник правоохоронного органу, жоден суддя районного суду не має права і повноважень вказувати нам, що читати, які інтернет-ресурси відвідувати, де залишати свої коментарі і що коментувати взагалі.

У такому суспільстві жоден (!) чиновник, тим більше такий рядовий, про яких ми зараз говоримо, не має права вказувати громадянам, що робити.

– І Ви одразу відреагували на цю подію. Ви звернулися до голови Вищої ради юстиції, щоб він з’ясував це питання. І що? Реакції поки немає?

Володимир Пилипенко: Справа в тому, що коли я вперше прочитав цю новину, вона викликала у мене якесь здивування. Я не повірив, що таке може бути. Але пізніше на сайті з’явився текст судової ухвали, котрий я, проаналізувавши, зрозумів, що він не має нічого спільного з веденням процесу, він не базується на нормах процесуального права. Йшлося у ньому фактично про судове рішення по суті, яким працівник правоохоронного органу просив інший державний орган, суд, прикрити свої неправомірні дії.

Відповідно, що моя реакція, як народного депутата України і члена Парламентського комітету, була єдино правильною. Я попросив Вищу раду юстиції проаналізувати дії судді.

– Відповідь буде, мабуть, і тоді ми про не ї дізнаємося, так?

Володимир Пилипенко: Сподіваюся.

– Пані Опришко, у нашому медіа-просторі, який ми маємо упродовж 20 років нашої незалежності, щось подібне траплялося?

Людмила Опришко: Я вперше стикаюся з такою ухвалою суду, якою тимчасово заборонена діяльність сайту. Вперше! Хоча я займаюся медіа-правом, починаючи з 2000 року. У мене є справи, які я вела у Європейському суді, але такий запобіжний захід, який застосовував Деснянський суд, застосований вперше.

– Як Ви його можете кваліфікувати? Можливо, таке дієслово не зовсім доречне, але все ж.

Людмила Опришко: Я, як юрист, як адвокат, хотіла спочатку надати правову оцінку цьому акту.

Для того, щоб усі розуміли, що це таке, що це за ухвала, я повинна сказати, що такий запобіжний захід виноситься ще до того, як суд розглядає справу по суті. Тобто, суд не з’ясовував, чи позов підлягає задоволенню, чи є докази на підтвердження обставин, на які посилається позивач. Але, не приступаючи до розгляду справи, заборонив роботу сайту.

Закон дозволяє такі заходи застосовувати, забезпечення позову, лише у випадку, коли є ймовірність того, що без того, щоб вжити такі заходи, забезпечення позову, не можна буде виконати рішення суду.

Тут у мене запитання. Скажіть, будь ласка, якщо позивач звернувся з позовом про захист честі й гідності, ділової репутації, то просять спростувати інформацію, зазвичай просять відшкодувати моральну шкоду, навіщо блокувати роботу сайту? Як це може допомогти виконати рішення суду у такій справі?

– Ми не знаємо.

Людмила Опришко: Більше того, я хотіла б сказати, що закон передбачає, що можна звертатися і просити про забезпечення лише тих способів захисту, які передбачені законом.

Вже є у нас рішення Європейського суду, де визнано порушення статті 10 Європейської конвенції, де суд застосовував той спосіб захисту, який не передбачений законом. Так я Вам скажу, що навіть для позову такий спосіб захисту не передбачається законом, не кажучи вже про ухвалу, про забезпечення.

– У нас на телефонному зв’язку є керівник прес-служби громадянського проекту «Дорожній контроль» Єгор Воробйов.

Пане Воробйов, сайт розблоковано. Сьогодні ми вже натиснули «Дорожній контроль» в інтернеті, подивилися, що він відкритий, він працює. Хочемо Вас привітати!

Розкажіть, що насправді відбувається? На якому етапі… ви захищаєтеся, а на вас нападають?

Єгор Воробйов: Справді вчора о шостій годині суддя відмінила своє попереднє рішення. З приводу цього у нас зараз відбувається прес-конференція.

На сьогоднішній день ми будемо продовжувати працювати так, як і працювали, далі. Але продовжуємо судитися з паном Гетьманцевим і будемо подавати апеляцію на таке рішення, яке вже відмінила суддя, щоб не виникало прецеденту такого, що через якісь коментарі будь-який посадовець може просто взяти і закрити ЗМІ.

– А політику свою щодо коментарів ви будете змінювати чи ні?

Єгор Воробйов: Забороняти людям казати те, що вони хочуть, ми не будемо. Тобто, ми лише зробимо деякі юридичні поправки на те, що вже сталося.

І хотів би ще зазначити, що більшість висловлювань з ненормативною лексикою, які в нас є на сайті у коментарях, на вході з ІР-адреси департаменту ДАІ.

– Що? Серйозно? Ви це перевіряли?

Єгор Воробйов: Так.

– А чи будете ви ці аргументи використовувати у суді?

Єгор Воробйов: Я не є юридичним представником. Це, скоріш, до нього питання. Можливо.

У нас над кожним коментарем стоїть ІР-адреса, з якого надісланий коментар. І ми навіть статтю розміщали, де показували, що найбільш таких нецензурних висловлювань надходить з ІР-адреси департаменту ДАІ.

– Вчора ви мені казали про те, що сайт відновить свою роботу, але лише зробить так, щоб працював там, де йому не загрожуватиме ухвала Деснянського суду чи якогось подібного. Ви змінили своє рішення, чи воно лишається чинним?

Єгор Воробйов: Та ні, ми рішення свого не змінили. Зараз ми над цим працюємо. Але поки що ми знаходимося на тому ж хостингу, на якому і були.

– Для того, щоб зрозуміти тим, хто, можливо, ніколи не був на сайті «Дорожнього контролю», чим вони займаються, ми зараз запропонуємо послухати вам (це, власне, з сюжету телеканалу ІСТV), як працює «Дорожній контроль».

– Усі ці слова, які ви почули в ефірі, були сказані інспекторами нашої ДАІ в реальному часі, а водії це зняли і виставили на сайті «Дорожнього контролю».

Пане Пилипенко, скажіть, будь ласка, наскільки можемо убезпечити інтернет-ресурси у правовому полі від того, щоб коментарі не використовувалися задля боротьби з самим інтернет-ресурсом, як, власне, ресурсом реалізації свободи слова громадянського суспільства?

Володимир Пилипенко: Справа в тому, що перш за все необхідно зрозуміти, який рівень правової культури у нас, адже саме він визначає знання своїх прав. І не тільки це. Але й повагу до інших осіб і вміння реалізовувати свої права. Відповідно це питання лежить у площині особистій. Тобто кожна людина, кожен громадянин, кожна юридична особа, відповідно до чинного законодавства, має право застосовувати незаборонені законом способи для реалізації повноважень.

Якщо рівень правової культури є достатньо високий у населення, ніхто не буде писати таких коментарів, Той, хто обслуговує сайт, чи той, хто є власником сайту, буде вживати всіх заходів для того, щоб такі коментарі і не з’являлися, оскільки сайт можуть читати і люди, які не пишуть коментарі, а просто зайшли тільки з цікавості.

Тому тут повинен бути взаємний баланс між тими, хто читає, тими, хто володіє сайтами, і тими, хто спілкується з допомогою сайтів.

– Але цей сюжет якраз показав, що мова нашого спілкування у повсякденному житті якраз така, що на сайті може стати проблемою, бо там уже надруковано.

Володимир Пилипенко: Справа у тому, що тут була теж одна позитивна риса: працівники автоінспекції вміють користуватися інтернетом!

– Пані Опришко, що б Ви порадили, як медіа-юрист, українським сайтам і взагалі медіа-ресурсам, щоб убезпечити себе від подібних рішень, наприклад, як це було з «Дорожнім контролем»?

Людмила Опришко: Тут дуже важко убезпечити себе від таких рішень. Справа у тому, що не «Дорожній контроль» був ініціатором такого позову. У будь-який момент будь-яка зацікавлена особа може звернутися з позовом до суду і просити про вжиття заходів, забезпечення позову. Тому убезпечитися повністю від таких позовів неможливо.

Єдине, що необхідно, щоб суди все ж таки дотримувалися законодавства і не виносили, не ухвалювали такі рішення, які йдуть всупереч з вимогами закону.

Ми тепер побачимо, як буде реагувати влада на порушення закону з боку судді. Це також буде сигнал для суспільства, тому що ми будемо дивитися, наскільки влада зацікавлена у наведенні порядку у цьому питанні.

З іншого боку, звичайно, я цілком погоджуюся з паном Володимиром щодо того, що самі сайти повинні також виробити свою внутрішню політику і дійсно дивитися за тим, щоб на сайт не потрапляли явно образливі коментарі, ті, які містять нецензурні слова, і таке інше.

– Коли це стосується ЗМІ, а ще й такого популярного, такого гострого, який по суті прямо показує, як громада, громадянське суспільство можуть захищати свої права, то таке рішення, як було у цьому випадку, б’є в першу чергу і по іміджу самої держави.

Наприклад, ми вчора попросили нашого журналіста Миколу Закалюжного вийти на вулицю і запитати людей, що вони думають з цього приводу, з приводу блокування сайту «Дорожнього контролю»? Так от, левова частка коментарів – це було, що це великий напад на свободу слова в Україні і що силовики проти громадянського контролю, вони демонструють свої м’язи.

І лише одна людина мала іншу думку. Власне, з цієї думки, альтернативної, ми й розпочнемо.

– Пане Пилипенко, Ви член Парламентського комітету з питань правосуддя. Суди у нас мають поки що… у них розв’язані руки за великим рахунком, поскільки в нас законодавство, що стосується інтернету, поки що не те, що недосконале, воно ще навіть не виписане повною мірою, а дехто каже, що його взагалі не існує. Тобто, ця сфера не регулюється. А це означає, що, можливо, і це використають, захищаючи рішення Деснянського суду?

Як Ви вважаєте, на даному етапі взагалі актуально вносити законопроекти у парламент, які б регулювали якраз роботу інтернет-сфери?

Володимир Пилипенко: Безперечно, що будь-які суспільні відносини потребують відповідного правового регулювання.

Єдине, що я переживаю, щоб у нас зараз на підставі цього випадку всі разом не кинулися терміново реформувати і регулювати суспільні відносити в інтернеті.

– У нас ще ЕХ.UA був перед цим.

Володимир Пилипенко: Я пам’ятаю.

Безперечно, можливо, хтось у дитинстві (пам’ятаєте, була така гра «Зарниця»?) хтось не дограв. Я переживаю, щоб зараз галопом, «стахановськими методами» не побігли всі регулювати ці відносини в інтернеті. Необхідно всі питання детально вивчити. Вивчити європейський досвід правового регулювання в мережі інтернет. Тоді робити так, щоб це було лише на користь інтересам як громадянам, так і суспільству в цілому, і держави.

– Пані Опришко, як Ви оцінюєте цю ситуацію?

Людмила Опришко: Я вважаю, що інтернет має бути найменше врегульованим, тому що має бути такий острівець свободи, свободи слова, де має бути найменше обмежень.

Єдина моя думка, якої я дотримуюся, що тут має діяти правило, що інтернет не може піддаватися більшим обмеженням, ніж інші ЗМІ. Чому я так говорю? Тому що, на жаль, на практиці у нас якраз інтернет інколи обмежують більше, ніж інші ЗМІ.

Тобто є спеціальні закони, які регулюють діяльність друкованої преси, діяльність телерадіоорганізацій. І в цих законах прописані підстави для звільнення від відповідальності. Але ці підстави не поширюються на інтернет. У результаті виникає ситуація, коли інтернет навіть за нинішнього законодавства регулюється більш жорстко, ніж інші, звичайні, ЗМІ.

Власне, є декларація про свободу інтернету, яка передбачає саме принцип, який ґрунтується на тому, що інтернет не може піддаватися більшим обмеженням, ніж інші ЗМІ.

– Зовсім недавно вийшов путівник до «Євро-2012». Автори цього путівника починають з того, що кажуть тим, хто приїде до нас в Україну: перше, чого ви маєте боятися, – це спілкування зі співробітниками української ДАІ. «І в жодному разі не виходьте зі свого автомобіля», – кажуть вони. Це сумно насправді. Сумно!

А між тим, буквально вчора прозвучали чергові заяви керівників цього відомства про те, що українські ДАІшники будуть готові до «Євро-2012» і це будуть найлояльніші, найвихованіші, найкультурніші співробітники в усій Європі!

Ми з одним із них вчора теж поспілкувалися. Мерзне людина на вулиці. Мені здається, що їх не дуже одягнули до 30-градусного морозу. Але це тема іншої розмови. Давайте послухаємо, що нам сказав інспектор Коля.

– Наш журналіст Микола Закалюжний намагався розговорити людину.

Ви – народний депутат, пане Пилипенко. Скажіть, будь ласка, як Ви думаєте, ми таки готові у цьому плані, що стосується ДАІ до зустрічі туристів «Євро-2012»?

Володимир Пилипенко: Перш за все це покаже час. А часу лишилося небагато.

Разом з тим зараз пролунала репліка працівника ДАІ. Я хочу сказати, думаю, що більшість громадян теж переконані, що не всі працівники ДАІ такі, як цей інспектор, який почав судитися з сайтом, який його закривав, чи той, який говорив про ту ж «телячу мову».

Більшість людей все ж таки приходить в автоінспекцію, у правоохоронні органи дійсно виконувати свої службові обов’язки. Тому цей інспектор просто-на-просто був при виконанні посадових обов’язків, відповідно, що, можливо, воно не вписувалося в його схему відповідати на запитання.

– І, до речі, видно, що його готували, що якщо до вас хтось підійде і це, не виключено, буде журналіст, який запитає, – ось є відповідь, отак треба казати.

Володимир Пилипенко: Можливо, їх готують для того, щоб не бути спровокованими? Можливо, він це розглядав, як провокацію? Хто його знає? Але якщо він учора чи позавчора добре виконав свої службові обов’язки, здійснював відповідно регулювання дорожнього руху на ввіреній йому ділянці, я вважаю, що йому потрібно просто подякувати і все.

А стосовно таких осіб, як Гетьманцев та інші, можливо, їм треба буде знайти якусь менш інтелектуальну роботу? От і все.

– Пані Опришко, «Дорожній контроль» сприяє тому, щоб наша дорожня служба стала кращою, щоб серед співробітників МВС було більше таких людей, які не тільки зустрічали б на належному рівні тих, хто приїде до нас на «Євро-2012», а щодня у спілкуванні з громадянами вели б себе так, як це мало би бути?

Людмила Опришко: Безперечно! Безперечно впливає. Я, як адвокат, дуже часто стикалася з ситуаціями, коли люди, які поспілкувалися з працівниками міліції, скаржилися, що до них застосовували або психологічний тиск, або якісь інші засоби впливу. Але потім, коли проходить перевірка, зазвичай ми отримуємо відповідь, що факти не знайшли свого підтвердження. Отакий засіб громадського контролю, який використовує сайт «Дорожній контроль», він наочно демонструє оті факти порушення прав людини і громадянина, які мають місце. І сказати, що цього не було, практично неможливо. Тому, дійсно, ця робота дуже важлива. Вона дуже корисна для суспільства.

І ми бачимо, що навіть працівники правоохоронних органів, керівництво вживає заходів на підставі цих матеріалів. Тому я вважаю, що роботу цього сайту обов’язково треба продовжувати.

– Мені б ще, наприклад, хотілося побачити там такі відеоролики, які ми з вами, водії, знімемо, де співробітник ДАІ веде себе так, як би ми цього хотіли. Просто ось приклад, дивіться: сержант Петренко – кращий в Україні ДАІшник!

Може, це теж допомогло б нам справитися з цією ситуацією?

Володимир Пилипенко: Я думаю, що це дійсно допомогло б.

Але зверніть увагу на те, що сайт «Дорожній контроль» контролює працівників автоінспекції. А ми всі разом з вами стали учасниками громадянського контролю, який фактично перевірив правоохоронну систему в цілому, зокрема судову систему. Адже, зверніть увагу, як після рішення судді це питання почало обговорюватися і в інтернеті, і серед населення, і по телепередачах, і в різних коментарях. Фактично ми здійснили громадянський контроль і стосовно судової системи. Тому я вважаю, що це теж позитивна риса.

– До речі, на нашій сторінці у мережі «Фейсбук», на сторінці «Вашої Свободи» прийшли коментарі до цієї теми. І є запитання. В основному, запитання такі. Скажіть, будь ласка, скільки разів ви зверталися до органів влади з тим, що права людей порушуються, і журналісти звертаються із запитами? Як швидко давали відповідь на це? І, головне, чи було потім, власне, рішення, яке вирішувало цю проблему належним чином?

Людмила Опришко: Справа в тому, що є різна практика. Інколи органи влади досить швидко і кваліфіковано відповідають на запити. Скажімо, є у нас, з Інститутом розвитку регіональної преси співпрацюють журналісти з Рівненщини, які отримали масу інформації на запити. У той же час є і проблеми. Немає такого, щоб 100% запитів задовольнялися, і, відповідно до закону, поводили себе працівники державних структур.

Тобто, є факти порушень. І ми допомагаємо журналістам складати позови до суду, захищати свої права.

– На звернення депутатів реагують краще, ніж на журналістські?

Володимир Пилипенко: По-різному. Інколи теж не відповідають.

Але є дієвий механізм – ми звертаємося до СБУ, яка відповідно має скласти протокол про корупційні діяння. І таке відбувається. І тоді вже реагують.

– Сподіваємося, що цей прецедент буде єдиним в історії України. Але поживемо – побачимо.