Митрополит Володимир: «Єдність церкви важливіша, ніж статуси»

Людмила Филипович, виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи, і Георгій Коваленко, прес-секретар Предстоятеля УПЦ МП, з’ясовували, чи є загроза автономії УПЦ МП?

– Нещодавно Священний Синод УПЦ МП скасував раніше створену комісію з трьох ієрархів, які під час хвороби Блаженнішого митрополита Володимира колегіально керували Київською єпархією. Ця функція була передана в одноосібне відання наміснику Києво-Печерської лаври, митрополиту Павлу.

Засідання Синоду проходило у закритому режимі. За його підсумками було ухвалено кілька важливих рішень. З цими рішеннями можна ознайомитися. Вони є на сайті Московського патріархату.

Ось ця ситуація, яка відбулася, є позаштатною для самої церкви, чи це те, що відповідає статутним умовам самої церкви Московського патріархату?

Георгій Коваленко: Нічого сенсаційного не відбулося. Повністю всі дії Священного Синоду відповідають і статуту, і традиціям православної церкви. Навпаки, трійка нетрадиційна. Минуле рішення, коли комісія мала керувати єпархією, менш традиційне, ніж це рішення, коли старший за саном з вікаріїв Київської митрополії, намісник Києво-Печерської лаври, на території якої є резиденція предстоятеля, керує парафіями і священиками Київської єпархії.

Це не керування всією церквою. Це вирішення нагальних питань життя парафії, Київської єпархії міста Києва і частини Київської області, тому що вона поділена на Київську єпархію і Білоцерківську єпархію. Тому у цьому рішенні немає нічого ані сенсаційного, ані провокаційного.

– Світське життя шукає якісь такі речі, які можуть видаватися сенсаціями. Але тут навіть не сенсація, те, що людей схвилювало, наприклад, те, що ми дізналися, що Блаженніший митрополит Володимир хотів брати участь у Синоді, але сталося так, що цього не відбулося.

Ми зараз послухаємо коментар, який ми записали, преосвященного Олександра, архієпископа Переяслава-Хмельницького і Вишневського, голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП, який якраз відвідував Блаженнішого митрополита Володимира.

Ось що він нам розповів:

Архієпископ Олександр: Я не можу відповідати за лікарів. Однак лікарі кажуть, що динаміка до покращення. Він обмежений, звичайно, у своїх якихось можливостях на сьогоднішній день, оскільки займаються реабілітологи, займаються лікарі, щоб стан здоров’я покращувався.

Звичайно, не можна давати якихось перенавантажень певних. Однак він підписує документи, бере активну участь, цікавиться єпархіальним життям, у тих владик, котрі відвідують його, запитує про те, що відбувається у їхніх єпархіях. Ну і, звичайно, чекав на засідання Синоду. Однак по певних причинах засідання Священного Синоду відбулося без нього в Києво-Печерській лаврі.

Відповісти на це запитання (чи порушує, чи не порушує?) можливо тільки виключно самому блаженнішому, який хотів, щоб це засідання Священного Синоду відбулося під його головуванням. Або повинен на це відповідати той, хто займав головуюче місце на Священному Синоді, – владика Агафангел. Або керуючий справами УПЦ – секретар Священного Синоду, владика Митрофан. Я на себе не беру відповідальність відповісти на ваше запитання.

– Преосвященний Олександр також наголосив нам, що він, як і усі, хто входить у церкву, цілком підтримує рішення Синоду, тому що так і має бути.

Пані Филипович, скажіть, будь ласка, чи маємо ми приводи для хвилювання, коли ми ось почули знову підтвердження того, що Блаженніший митрополит Володимир хотів брати участь у Синоді, а сталося так, що провели без нього? Хоча, як отець Олександр каже, що просто, мабуть, не хотіли його хвилювати.

Людмила Филипович: Українське суспільство сьогодні дуже чутливе до всяких змін, які відбуваються у релігійному житті, оскільки у нас уже все забрали: і землю, і підприємства, і фактично наші соціальні статуси, і зарплати. Єдине, що нам лишилося, – це духовні святощі. І от митрополита Володимира і церкву ми все-таки все ще сприймаємо, як свої святощі.

І поскільки церква – це не лише тільки ієрархи церкви, а й миряни, ми теж є відповідальними за долю нашої церкви. Нас турбує і стан здоров’я Володимира, ми всі молимося за те, щоб він повернувся до активної присутності в житті церкви, більш активної присутності в житті церкви. І, відповідно, у нас одразу виникають(і абсолютно виправдано, оскільки ми знаємо, в якому суспільстві ми живемо, яка влада зараз) запитання.

Через те ми дуже хочемо побажати нашому митрополиту виздоровлення, і щоб він проявив свій український характер, щоб він і далі вів церкву у нормальному руслі, але, можливо, щоб він зробив усе, щоб нарешті УПЦ відчула свою самодостатність і не залежала від зовнішніх і внутрішніх потрясінь, які на сьогодні, на жаль, є.

– Стабільність у державі залежить не лише від політиків, не лише від економічної ситуації, вона залежить і від того, наскільки спокійним є релігійне життя, міжконфесійні стосунки.

Всі, хто прожив ці 20 років української незалежності, зі мною погодяться, що Блаженнішим митрополитом Володимиром було зроблено дуже багато задля того, щоб міжконфесійний мир запанував, і всі ті проблеми, які були, були подолані. І прогрес демонструє церковне життя попри те, що в інших галузях ми маємо величезні проблеми.

Але чи можна покладати все на плечі однієї людини? Тим більше, що ця людина у віці так багато зробила.

Чи є достатні сили всередині УПЦ МП, щоб утримати ось той томос, отриманий уже 21 рік тому, скоро буде вже 22 роки тому, на автономію Київської церкви, української церкви?

Георгій Коваленко: Я Вам відповім словами блаженнішого. Він – та людина, яка не тільки зберегла єдність, вона примножила УПЦ, вона зберегла у цій церкві людей з різними політичними поглядами, людей з різним соціальним статусом, людей з різних регіонів. І за цей час, за ті майже 20 років, які блаженніший є предстоятелем, церква постійно росла. І він виховав людей, які так само, як і він, працюють на мир, єдність і займаються своєю церковною справою, а не лізуть у політику.

Так от, відповідаючи на питання, скажу слова блаженнішого: «Для нас єдність церкви важніше за статуси». Він це казав, коли йшлося під час перемов з тими, хто відійшов від церкви, коли ставили умови: от хай УПЦ порве з усіма і тоді будемо об’єднуватися. Блаженніший завжди казав: єдність важливіша!

І на сьогоднішній день ми бачимо, що ієрархи УПЦ, Синод УПЦ, віруючі люди демонструють єдність. І не треба шукати якихось потрясінь там, де їх немає. На сьогоднішній день у церкві потрясінь не відбулося. Блаженніший є предстоятелем УПЦ. На жаль, він у лікарні. Священний Синод є Священним Синодом. Він працює, приймає рішення, які потрібні церкві. Є синодальні відділи, міністерства церковні. Вони всі працюють. Є управління справами, яке працює. Є єпархії з архієреями, монастирі, парафії. Церква живе.

І вся церква: і Священний Синод, і архієреї, і віруючі, і духовенство моляться, щоб блаженніший якнайскоріше вийшов з лікарні, і ми разом з ним святкували 20 років його предстоятельства в УПЦ. На сьогоднішній день конфлікту між блаженнішим і Синодом не існує.

– У нас є слухач.

Слухачка: Дайте відповідь на таке питання. У п’ятницю політичний оглядач Кисельов сказав (він дуже погано сказав), що начебто трапилося таке «шоу» у церкві Московського патріархату, що архієпископ Олександр (Драбинко) відсторонений від багатьох накладених раніше на нього обов’язків у зв’язку з тим, що він пропагує і хоче Українську автокефальну церкву.

Чи дійсно це так, чи це наклеп?

Георгій Коваленко: Якщо говорити про владику, на сьогоднішній день він знятий з настоятельства храму на місці будівництва кафедрального собору. А це єдиний комплекс. І на сьогоднішній день Синод взяв на себе відповідальність під час хвороби блаженнішого за будівництво собору. І це доручив владиці Сафронію. Ця посада не впливає на життя церкви в цілому.

З іншого боку, Олександр є…

– Але це один із найбільших будівельних майданчиків за всі часи незалежності, які має Московський патріархат.

Георгій Коваленко: Я так само. Мене позбавили посади голови Парафіяльної ради.

– Чому?

Георгій Коваленко: Тому що я не будівничий. Я все ж таки інформаційно-просвітницькою діяльністю займаюся і радо буду допомагати у висвітленні будівництва, у пропагуванні цієї ідеї зведення собору, і в проектах духовно-просвітницьких. Все ж таки бетон, цегла, метал і будівельники – це не моя стихія. Тому я послуг виконував і тепер залишаюся головою Синодального відділу, міністром церковним, так само, як і владика Олександр залишається головою відділу зовнішньо-церковних зв’язків.

До речі, на цей відділ покладені у тому числі відносини з державою, відносини з суспільством. Це дуже важлива посада. Але разом з тим він залишається секретарем предстоятеля – людиною, на яку Синод поклав відповідальність за лікування блаженнішого. Тобто він також на цьому має зосередитися. А будівництво – це не ті питання, із-за яких треба хвилюватися. Тим паче будівництво триває.

– Ці хвилювання, про які зокрема говорила пані Филипович, виникають не на пустому місці.

До України дуже часто приїжджає зі своїми візитами (і Ви зокрема це характеризуєте, як абсолютно нормальну частину духовного життя) голова московської церкви Кирило. І те, що він говорить, і що говорять ті, хто з ним приїжджає, викликає таке настороження у суспільстві.

Готуючись до ефіру, я знайшла інтерв’ю людини, яка супроводжувала Кирила, колив він їздив влітку Україною, це митрополит Волоколамський Іларіон, який якраз зокрема керує і відділом зовнішніх зв’язків московської церкви.

Ось уривок з його інтерв’ю, в якому він каже про те, яким би хотіли бачити процес духовного життя у подальшому.

Митрополит Іларіон (Алфеєв) (переклад): Зараз час збирати каміння.

Ви пам’ятаєте початок 1990-их років, розвал великої країни. А розкол – це був суто політичний проект тодішньої державної влади України, спрямований на те, щоб надати якби більшу легітимність виникненню самостійної української держави. Ось придумали це абсолютно дурне гасло про те, що в незалежній країні має бути незалежна церква, і стали це гасло «розкручувати».

Тоді, як, наприклад, Російська православна церква – це церква, яка формувалася понад 10 століть, і яка була народжена у водохресній купелі рівноапостольного князя Володимира не де-небудь у Москві, а саме у Києві. Київ – це колиска нашої церкви.

І тому не можна ділити те, що творилося впродовж більш як 10 століть. Тим більше ділити за суто політичними кон’юнктурними міркуваннями.

– Щоправда, три дні тому в інтерв’ю «5 каналу» митрополит Волоколамський наголосив, що, на їхню думку, керувати УПЦ, яка перебуває в єдності з Московським патріархатом, має український священик, який має жити тут, знати, як відбувається все тут, і навіть розмовляти українською мовою.

Але тим не менше, пані Филипович, які Ви бачите небезпеки для автономії УПЦ ось зокрема у цій цитаті, яку ми прослухали, митрополита Волоколамського Іларіона?

Людмила Филипович: По-перше, я хочу сказати, що ніяких «америк» нам владика Іларіон не відкрив стосовно того, що кафедру Київської митрополії має очолювати українець. Це записано у статуті цієї церкви. Через те, якщо навіть щось комусь не подобається, воно має відбутися у відповідності до законодавства цієї церкви.

А стосовно того, що постання церкви української є державним проектом, що з’явилися різні гасла, я хочу сказати, що давайте згадаємо одних із канонів, який визнає, що кожний народ (я хочу підкреслити: народ, не держава!) має мати свого владику. І фактично всі помісні церкви, власне, так і поставали.

Я думаю, що владика Іларіон визнає наявність окремішнього народу – українського народу. І через те, я думаю, що цей народ має всі права мати і свою церкву.

Не треба казати, що незалежну. Ми всі від чогось залежимо. І церква залежить. І від території, і від культури, і від історії того народу, серед якого вона проповідує Євангеліє. І це означає, що така церква все рівно з’явиться.

А те, що у деяких людей є різна концепція і постання, і подальшого розвитку цієї церкви, то це абсолютно нормально. Ми перестали переконувати росіян у тому, що вони саме так бачать історію українського народу. У нас є своє внутрішнє бачення. Я думаю, що ми маємо право на це бачення.

Небезпеки є, без сумніву, оскільки замість тієї імперії, яка існувала (і всі тепер признають, що Радянський Союз був імперією), прагнення народів на незалежність привело до того, що ця імперія розпалася. Так, це було підписано керівниками цих народів. Але ж вони виконували не свою політичну персональну волю, не кожен же собі створював князівство, в якому хотів правити, а вони виконували волю народу.

Тому мені от дивні ці слова владики Іларіона. Тим більше, що він є дуже освічена людина і має, напевне, добре знати цю історію.

Небезпека, напевне, не лише у тому, що формується така громадська думка стосовно нашої власної історії, а й те, що на ззовні ця ідея поширюється, що ми всі є єдиним народом – «київськими русами». І це дуже давня дискусія, яка і досі не закінчилася у наукових колах і в богословських колах. Але я думаю, що життя просто поставить все на свої місця. І все рівно українській церкві бути!

– Так-так. Але це лягає ще й на ту ідею, яку зараз намагається втілювати керівництво Росії. Це хоч інша тема, але це дуже пов’язано.

І ще слухач.

Слухач: Я дуже радий цій передачі! Дуже дякую ведучій, що вона не уникає гостроти!

Хотів би попросити гостю студії, щоб вона окреслила для більшості слухачів суть проблеми, яка обговорюється. Тому що через низький освітній рівень, так як люди політично не назвуть більше п’яти політиків чи трьох навіть, вони так само і не розуміють проблеми, що відбувається в церкві.

Проблема у тому, що якщо не буде митрополита Володимира, то московська церква в Україні прийме більш радикальний ухил під тиском Гундяєва. І відповідно це веде до розколу суспільства і до розколу нашої взагалі державності ще більше.

– Я думаю, що Ви окреслили, власне, дуже чітко. І, мабуть, просто розумієте, що отець Георгій Коваленко не буде коментувати цей вислів.

Чи будете?

Георгій Коваленко: Я можу прокоментувати. Хоча не до мене було ж питання.

– Мені здається, що слухач розуміє, що Ви не можете цього зробити.

Георгій Коваленко: Чому я не можу коментувати? Я знову буду посилатися на Блаженнішого.

Блаженніший завжди дуже багато говорив про єдність. І у нас наш статус УПЦ, який на сьогодні є, дозволяє в нашій церкві бути в єдності і тим людям, які хочуть зберегти єдність Руської православної церкви і бути в єдності з Руською православною церквою (це велика кількість віруючих реально людей), і тих людей, які хочуть, щоб УПЦ була незалежною і самостійною.

Тому нам треба зберігати ту єдність, яка є, і нею дорожити, і треба відновлювати єдність, яка була втрачена. Тобто треба «лікувати» розколи, треба намагатися знайти вихід із тієї ситуації, в якій українське православ’я є розділеним. Тобто, треба і відшукати справжнє підгрунття для єдності. Справжнім підгрунттям є не політика, є сам Христос.

– В офіційних документах Священного Синоду РПЦ зникла назва «Українська православна церква». В ухвалах Синоду тепер ідеться про те, що патріарх Кирило відвідав Київську, Харківську, Луганську, Чернівецьку, інші єпархії РПЦ.

І ось Предстоятель УПЦ КП Філарет вказує на те, що, здається, керівництво РПЦ вже не хоче бачити самостійну українську церкву.

Крім того, на 2013 рік планується Всеправославний Собор. Це така дуже велика подія у православному світі. І багато хто з експертів каже про те, що якраз на цьому Соборі московська церква спробує поставити питання про скасування автономії УПЦ.

Георгій Коваленко: Що стосується першого питання, про згадування УПЦ, я не готую документи Священного Синоду РПЦ. Ми дійсно все ж таки незалежні, самостійні і не впливаємо на них.

У засіданнях Синоду брав завжди участь Блаженніший митрополит Володимир. Я думаю, що якби він зараз брав участь, він би вказав на цю помилку. Тому що, подивіться, коли ми спілкуємося з росіянами, вони дуже часто помиляються щодо нас. Тому, я думаю, тут немає якогось злого умислу і не треба його там шукати. Треба бути незалежними і самостійними у своєму управлінні самим, а не дивитися, хто там що написав про нас чи щось згадав.

Що стосується другого питання, то це було питання про Всеправославний Собор. Іде підготовка до нього. Я не думаю, що на рівні цього Собору буде якось ставитися питання про Україну. Чому? Тому що, наприклад, нещодавно було засідання пентархії, п’яти патріархів східних. Наші аналітики спробували провести паралелі у рішеннях з Україною. Але там ішлося про інше. Йшлося про Румунію, йшлося про святу землю. І України вони не стосувалися.

Але ще у 2006 році, здається, Блаженніший митрополит Володимир звертався до всієї повноти церкви, всього православ’я з питанням допомогти нам вирішити питання розколу. Сподіваємося, що така допомога буде.

Людмила Филипович: Я, на жаль, трохи випала із загального обговорення, але почула слова протоієрея про те, що ми самі господарі своєї землі і в своїй церкві. І треба слухати своє серце і своїм розумом розмірковувати стосовно майбутності…