Київ – У новорічні свята зробив собі подарунок – прочитав нову книжку знаменитого Віктора Суворова «Кузькіна мать». Оскільки він пише про радянську історію в контексті світової історії, то, дізнавшись про назву, я одразу зрозумів, що це щось про радянського лідера Микиту Хрущова, котрий на трибуні Організації Об’єднаних Націй стукав черевиком по трибуні і погрожував клятому Заходові показати «кузькіну мать». І не помилився. Бо книжка – про так звану Карибську кризу початку 60-х років, коли Радянський Союз погрожував Сполученим Штатам завезеними на Кубу ракетами і, за одностайним визнанням, це протистояння ледь не переросло у третю світову війну.
У формуванні моєму власному (та, мабуть, не тільки моєму) Віктор Суворов (він же Володимир Резун) займає особливе місце. Свого часу я, прочитавши його книжки про Другу світову, зі здивуванням сказав сам собі: «Цього не може бути, оскільки цього не може бути ніколи». Настільки міцно в моїй голові сидів міф про так звану Велику Вітчизняну, про миролюбний Радянський Союз, який звільнив світ від «коричневої чуми», що розвінчання того міфу було, як грім серед ясного неба.
Я почав про всяк випадок читати критиків Суворова і виявив, що їхня критика не витримує ніякої критики. Так підтвердив для себе, що насправді «миролюбний» СРСР готував війну, підтримував Гітлера і готувався напасти на нього першим, щоб у підсумку встановити свою владу над Європою. Та не склалося, і тому більшовики вигадали легенду про СРСР – жертву імперіалістичної агресії, якою пудрили мізки своїм співгромадянам протягом всього існування більшовицької імперії.
У книжках Суворова багато описів техніки, порівняльні характеристики різних бойових засобів. Але техніка і розповідь про механізми і підводні течії різних дій присвячені одному – аналізові філософії держави, яка назвала себе лідером у побудові комунізму. Вона, тримаючи громадян на найнижчому матеріальному рівні, викидала шалені кошти на озброєння і збиралася завоювати весь світ. Однією з причин було те, що життя в нормальних цивілізованих країнах самим своїм прикладом загрожувало існуванню Радянського Союзу.
Так само і в новій книжці. Вона не лише про Карибську кризу, а ще й про те, чому вона виникла. А «кузькіною матір’ю» неофіційно назвали най-найпотужнішу бомбу, яку винайшли конструктори СРСР і яку випробували на далекій пустельній Північній землі.
Але вона існувала в одному екземплярі і не могла використовуватися в серійному виробництві, тобто на озброєння її поставити було неможливо. Після випробувань бомби, вибух якої зафіксували всі відповідні прилади планети Земля, Хрущов оголосив про це і шантажував Сполучені Штати і західний світ.
Для чого йому це здалося?
Автор висуває версію, що Хрущов мав намір шляхом тиску змусити своїх західних союзників відмовитися від контролю над Західним Берліном і нахрапом вирішити питання Західної Німеччини загалом. Бо відкрите суспільство самою своєю наявністю загрожувало закритому СРСР, громадяни якого не мали ні політичних, ні економічних свобод. Після того, як шантаж не вдався, Хрущов на засіданні політбюро заявив у розпачі, що справу Леніна програно.
«Карибська криза, – пише автор, – була останньою спробою обманом підготувати Західну Німеччину до навернення в комунізм. Спроба зірвалася. Значить, ні Великобританія, ні Франція, ні Італія, ні Греція ніколи в комунізм звернені не будуть. І це кінець Радянського Союзу. Після Карибської кризи Радянський Союз буде довго гнити і вмирати, він буде ще стояти, як зогнилий зсередини баобаб. Але надії більше не було. Хрущов зрозумів це 27 жовтня 1962 року, тобто після завершення кризи».
Книжка примушує замислитися і над реаліями останніх років, коли нібито визволені Радянським Союзом від Гітлера країни рвонули з-під радянського контролю на Захід за першої ж можливості. Вони ніби на практиці підтвердили тезу, що в сучасному світі насильно милим не будеш, що політичні союзи мають створюватися на добровільній основі і на основі взаємної поваги між народами.
І тому спроби однієї сусідньої держави створити новий союз на основі примусу і шантажу приречені на провал.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У формуванні моєму власному (та, мабуть, не тільки моєму) Віктор Суворов (він же Володимир Резун) займає особливе місце. Свого часу я, прочитавши його книжки про Другу світову, зі здивуванням сказав сам собі: «Цього не може бути, оскільки цього не може бути ніколи». Настільки міцно в моїй голові сидів міф про так звану Велику Вітчизняну, про миролюбний Радянський Союз, який звільнив світ від «коричневої чуми», що розвінчання того міфу було, як грім серед ясного неба.
Я почав про всяк випадок читати критиків Суворова і виявив, що їхня критика не витримує ніякої критики. Так підтвердив для себе, що насправді «миролюбний» СРСР готував війну, підтримував Гітлера і готувався напасти на нього першим, щоб у підсумку встановити свою владу над Європою. Та не склалося, і тому більшовики вигадали легенду про СРСР – жертву імперіалістичної агресії, якою пудрили мізки своїм співгромадянам протягом всього існування більшовицької імперії.
У книжках Суворова багато описів техніки, порівняльні характеристики різних бойових засобів. Але техніка і розповідь про механізми і підводні течії різних дій присвячені одному – аналізові філософії держави, яка назвала себе лідером у побудові комунізму. Вона, тримаючи громадян на найнижчому матеріальному рівні, викидала шалені кошти на озброєння і збиралася завоювати весь світ. Однією з причин було те, що життя в нормальних цивілізованих країнах самим своїм прикладом загрожувало існуванню Радянського Союзу.
Так само і в новій книжці. Вона не лише про Карибську кризу, а ще й про те, чому вона виникла. А «кузькіною матір’ю» неофіційно назвали най-найпотужнішу бомбу, яку винайшли конструктори СРСР і яку випробували на далекій пустельній Північній землі.
Але вона існувала в одному екземплярі і не могла використовуватися в серійному виробництві, тобто на озброєння її поставити було неможливо. Після випробувань бомби, вибух якої зафіксували всі відповідні прилади планети Земля, Хрущов оголосив про це і шантажував Сполучені Штати і західний світ.
Для чого йому це здалося?
Автор висуває версію, що Хрущов мав намір шляхом тиску змусити своїх західних союзників відмовитися від контролю над Західним Берліном і нахрапом вирішити питання Західної Німеччини загалом. Бо відкрите суспільство самою своєю наявністю загрожувало закритому СРСР, громадяни якого не мали ні політичних, ні економічних свобод. Після того, як шантаж не вдався, Хрущов на засіданні політбюро заявив у розпачі, що справу Леніна програно.
«Карибська криза, – пише автор, – була останньою спробою обманом підготувати Західну Німеччину до навернення в комунізм. Спроба зірвалася. Значить, ні Великобританія, ні Франція, ні Італія, ні Греція ніколи в комунізм звернені не будуть. І це кінець Радянського Союзу. Після Карибської кризи Радянський Союз буде довго гнити і вмирати, він буде ще стояти, як зогнилий зсередини баобаб. Але надії більше не було. Хрущов зрозумів це 27 жовтня 1962 року, тобто після завершення кризи».
Книжка примушує замислитися і над реаліями останніх років, коли нібито визволені Радянським Союзом від Гітлера країни рвонули з-під радянського контролю на Захід за першої ж можливості. Вони ніби на практиці підтвердили тезу, що в сучасному світі насильно милим не будеш, що політичні союзи мають створюватися на добровільній основі і на основі взаємної поваги між народами.
І тому спроби однієї сусідньої держави створити новий союз на основі примусу і шантажу приречені на провал.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
